Ісландський рецепт журналістського щастя

Фото: enlaceveracruzano.com

«Від пекла кризи до раю журналістики» - під таким гаслом після фінансового колапсу 2008 року Країна вогню та льоду розпочала реформу законодавства у сфері регулювання діяльності медіа. Ісландська Піратська партія, члени якої є основними засновниками процесу, 2013-го ледве здолала п’ятивідсотковий прохідний бар’єр, а сьогодні має найбільшу підтримку населення.

Згідно з останнім опитуванням, на виборах, які планують провести восени цього року, за цю партію готові проголосувати 28%. У неї першої з-поміж піратських партій світу з’явився шанс очолити уряд. Представники цієї політичної сили, яких традиційно критикують за ідеалізм, зосереджуються на захисті прав людини, вільному обміні знаннями, питаннях утвердження прямої демократії через забезпечення прозорості державного апарату, підтримку участі громадськості в ухваленні рішень та на суттєвому поліпшенні умов роботи «сторожових псів».

Остання перемога ісландської Піратської партії в законодавчій площині дала змогу полегшено зітхнути тамтешнім сатирикам: закони, які передбачали покарання за богохульство та які діяли в країні ще з 1940-го, торік з ініціативи піратів урешті скасували. Але країна все ще має низку інших доволі консервативних норм, котрі скороспілі лідери, дещо здивовані власною популярністю, збираються відправити в минуле. 

«Я почав відчувати потребу знайти притулок не таємничості, а відкритості, який слугував би також журналістським притулком — місцем, де джерела могли би бути захищені згідно з тамтешніми законами… Я почав уявляти цей притулок: політично незалежна зона, потрапивши в яку, можна було б припинити втечу, де інформаторів уважали б героями, а не ворогами суспільства, де юридичні консультації були б повсякчас доступними й безкоштовними, а доступ до інтернету повсюдним. Мені видавалося це Нірваною, аж доки я не почав усвідомлювати, що насправді це називається Ісландія». («Неавторизована автобіографія» Джуліана Ассанжа).

В Ісландії, що належить до країн із найкращими умовами для забезпечення й підтримки свободи слова, доступ до інтернету мають усі 331,778 громадян. Цей маленький миролюбний острів посеред Атлантичного океану, за словами Джона Перрі Барлоу, засновника Electronic Frontier Foundation, міг би стати Швейцарією бітів, адже в його розпорядженні — енергія, майже на 100% вироблена з відновлюваних джерел, і сприятливий клімат для розміщення дата-центрів.

«Ми не можемо врятувати людей від куль, коли вони на полі бою, від переслідування наркокартелів - усіх цих жахливих речей, але ми принаймні можемо зробити так, щоб інформація, яку вони добувають, зберігалася в безпечному місці», - розповідає Смаурі МакКарті, виконавчий директор Міжнародного інституту сучасних медіа (МІСМ). Ця структура опікується просуванням реформ, які можуть перетворити мрію таких, як Ассанж на реальність.

2010 року Альтинг - ісландський 63-місний парламент - одноголосно підтримав резолюцію МІСМ, яку її автори охрестили Ісландською ініціативою сучасних медіа (ІІСМ) та анонсували як початок упровадження найсильнішого законодавства із захисту журналістів.

Голова МІСМ Бірґітта Йоунсдоуттір, яка є неформальним лідером ісландських піратів, розповідає, що документ поєднує в собі дібрані елементи законів, найбільш дружніх стосовно журналістів, і пропонує дев’ять пунктів, ухвалення яких має стати прикладом для наслідування для інших країн.

1. Публічне за умовчанням. Нині уряд Ісландії надає інформацію лише за запитами громадськості, що передбачає громіздку бюрократичну процедуру.

Пропозиція ІІСМ - змусити уряд публікувати онлайн-список усіх документів у документообігу державних відомств. І за умови, якщо документ приховано, приміром, через його приватний характер чи з огляду на внутрішню безпеку, то він має фігурувати в списку з поясненням, чому громадськість не має до нього доступу.

2. Захист інформаторів. В Ісландії, як і в багатьох інших країнах, сваволю в державних і комерційних установах замовчують тому, що їхні працівники - потенційні інформатори - бояться втратити посаду або зазнати тиску з боку керівництва.

Пропозиція ІІСМ - гарантувати їм фізичну, психологічну, фінансову та професійну допомогу.

3. Захист комунікації. Згідно з європейською Директивою про збереження даних, яку імплементовано й в Ісландії, будь-яка телекомунакація підлягає моніторингу. Інакше кажучи, уряд може вимагати вилучення будь-якої приватної інформації (відстежувати початок і завершення й тривалість комунікації, місцеперебування об’єктів та обсяг даних, якими вони обмінюються).

Пропозиція ІІС - скасувати цю директиву, беручи до уваги приклад Німеччини, яка визнала її такою, що порушує право на конфіденційність, а також Чехії та Румунії, які визнали її неконституційною.

4. Захист джерел інформації. Ісландського журналіста можуть зобов’язати в судовому порядку розкрити своє джерело інформації, що може стати загрозою безпеці цього джерела.

Пропозиція ІІСМ - узяти за основу шведські закони, згідно з якими сам журналіст чи кожен, кому відомо, хто є джерелом інформації, може потрапити у в’язницю строком до шести місяців за розкриття цього джерела. Винятком є ситуації, коли суд визнає це за необхідне з огляду на особливі обставини, наприклад, у разі кримінальної справи.

5. Обмеження попередньої цензури. 2009 року в Ісландії був гучний скандал навколо Kaupthing Bank, на той час основного міжнародного ісландського банку, - злита в медіа інформація демонструвала, що він надавав величезні позики компаніям, котрі належать його найбільшим власникам. Державний телерадіомовник RÚV мав намір оприлюднити новину, аж раптом отримав заборонний судовий наказ від банку. Утім ведучий випуску новин Бої Ауґустссон не розгубився, давши своїм співвітчизникам правомірний натяк: «Ви можете зайти на Wikileaks.com і дізнатися, про що нам забороняють говорити».

Пропозиція ІІСМ - скасувати попередню судову заборону й натомість запровадити відповідальність за журналістське недбальство.

6. Захист судового процесу. Ісландія — невелика країна. Тут репутація є дуже цінною, тому позови проти медіа та журналістів за наклеп доволі часті. Кореспондент газети DV Йон Б’яркі Маґнуссон отримував судову оповістку двічі. Уперше - за цитування джерела, чиї слова зачепили честь позивача. Удруге - за цитування давніх судових записів, що судді визнали недоречним. «Це сюрреалізм! Мені треба заплатити приблизно 30 тисяч євро, — підсумовує свої подальші витрати Йон. — Це схоже на залякування, тому що люди, які це роблять (позивачі. — Ред.), зазвичай мають гроші. І для них це небагато». Тим часом дві аналогічні справи, надіслані протягом останніх п’яти років у Європейський суд із прав людини, Ісландія програла.

Пропозиція ІІСМ - обмежити розмір компенсації та в разі безпідставного позову змусити позивача взяти на себе судові витрати.

7. Захист від «туризму через наклеп». Це явище виникає тоді, коли той, хто вважає, що його іміджу завдали шкоди, їде в іншу країну, законодавство якої ставить позивача у вигідніше становище. Приміром, у Великій Британії та Уельсі обов’язок доведення правдивості поширеної інформації лежить на відповідачеві. Тобто не позивач доводить те, що інформація про нього є наклепом, а відповідач зобов’язаний довести, що наклепу не було. На практиці це зазвичай означає, що справу виграє той, хто має більше ресурсів.

Пропозиція ІІСМ - захистити Ісландію від цих вироків через зміну її закону про наклеп. З огляду на Конвенцію Лугано, до якої долучилася й Ісландія, якщо суд іншої країни Європи вимагає забезпечити дотримання свого вердикту на території інших країн-підписантів, а Ісландія мала б закон про наклеп, що не передбачає аналогічний вирок, то ісландський суд мав би легальні підстави відмовитися забезпечувати його дотримання.

8. Захист історії. Типовими й для Ісландії є випадки, коли медіа зазнають цькування за статті кількамісячної давності. І щоб уникнути судового позову, вони просто прибирають матеріали зі своїх архівів, наче їх і не було.

Пропозиція ІІСМ - установити чітко визначений термін, до якого можливі скарги щодо публікацій, і регулярно копіювати матеріали всіх онлайн-медіа, що є в країні, у національний архів. Це створить додаткову перешкоду для вимагачів, адже їм доведеться мати справу ще й з державною структурою.

9. Захист посередників. Інтернет-провайдерам регулярно погрожують, змушуючи їх закривати веб-сайти через порушення авторських прав.

Пропозиція ІІСМ - створити спеціальний суд, котрий визначатиме, який контент підлягає знищенню.

Рада МІСМ за підтримки ісландської Піратської партії у квітні 2012 року надрукувала звіт про поточний стан реформ, здійснених відповідно до резолюції, - зміни відбуваються значно повільніше, як цього хотілось би їх ініціаторам. Ідеться про кілька десятків правок у чинному законодавстві, що потребує участі чотирьох міністерств, сформованих із представників партій, які є спонсорами провідних ЗМІ та для яких Ісландська ініціатива сучасних медіа не є ані ворогом, з яким треба боротися (адже підтримали резолюцію), ані пріоритетом.

Ісландія все ще мусить працювати над тим, аби бути зразком прозорості та соціальної відповідальності, резюмує Бірґітта Йоунсдоуттір і наголошує на тому, що ситуація довкола панамських паперів і чергова дискредитація влади в країні - найкращий до того поштовх: «Головне не змарнувати кризу». Її соратниця Адалгейдур Аумундадоуттір вірить, що завдяки реалізації цих дев’яти пунктів ІІСМ міжнародні медіа та журналісти-розслідувачі розглядатимуть варіант базування в Ісландії. «І якщо інші країни схочуть змагатися з нами в цьому, - розмірковує Адалгейдур, - то що ж, це саме те, чого ми прагнемо».

 

 

comments powered by Disqus