Пандемія коронавірусу дає змогу оцінювати дії влади та її комунікацію з суспільством за гамбурзьким рахунком. Красиві слова, самопіарні заяви, порожній популізм, порожнє словоблудство й надування щік — усе це тепер стає очевидним і прозорим. Ідеться й про державну владу, й про місцеву, й про галузеву, що керує медициною. А чи робить вигляд, що намагається. Будь-які дії влади, будь-які її розпорядження нині стають потужним інформаційним сигналом — промовистішим за будь-які слова.

«Легкий» карантин у Києві було встановлено 12 березня. Відтоді мало не щодня різні спостереження лише ставлять перед запитанням: що мають на меті вживані заходи — запобігти поширенню коронавірусу, а чи просто привчати громадян ходити строєм?

14 березня виявилося, що районні ярмарки відбувалися, мов нічого не сталося, про це було чимало репортажів у теленовинах. Це було, коли вже закрили театри, ТРЦ, кафе та ресторани. І дуже щемлива деталь: перед початком тих ярмарків торговельні місця було продезінфіковано, а торгівцям роздано маски (про це мені розповідали очевидці) — й усе, перед вірусом було встановлено нездоланну перешкоду. Ніби вірус поширюється тільки від продавця до покупця й навпаки, а у щільному натовпі самих покупців — ну ніяк.

Яскраве свідчення: міські очільники живуть зовсім в іншому вимірі, вони не уявляють собі деталей повсякденного життя киян, яким вони начебто намагаються керувати. Вони не можуть — фізично не можуть — поглянути на вживані ними заходи очима пересічних киян, а отже, не можуть визначити їхню ефективність.

Навіть не знаю, на яку премію заслуговують керівники столиці за те, що під час «легкого» карантину одразу ж виявилися закритими всі громадські туалети — єдині, поміж іншим, місця, де можна помити руки поза власною оселею. Бо переважна більшість їх була розташована в тих самих ТРЦ. А ще в Києві, цілком за європейською практикою, можна було з цією метою зайти до будь-якого кафе або ресторану. Так, громадські туалети є потенційними джерелами інфікування, але взяти й закрити їх — замість продумати порядок відвідування та заходи з дезінфікування? Знову те саме — керування абстрактним містом, а не життям конкретних людей, киян. Знову потужний сигнал про те, чого прагне столична влада — реально боротися з епідемією, а чи показувати, як добре вона бореться з нею.

Потім закрили метро. Одразу ж чимало експертів у різних ЗМІ попереджали: це призведе лише до тіньового, а отже, неконтрольованого ринку перевезень. Попереджали й про те, що наземний транспорт буде переповненим, і всі норми про не більш ніж 20 пасажирів виявляться нереальними. Так воно й вийшло: наземний транспорт тих днів перетворився на потенційну небезпеку. Вражало й інше: на так званих фідерних лініях, тобто коротких маршрутах, що лише підвозять до метро, після закриття метро ходили геть порожні автобуси, у яких їхало максимум двоє пасажирів, а то й узагалі нікого. Й у київської влади навіть думки не виникло перекинути частину тих автобусів (мова не про маршрутки, а саме про комунальні автобуси) на маршрути, які захлиналися від пасажиропотоку. От і ціна всьому піару. От і ще один красномовний сигнал: міська влада свято вірить, що як вона наказала — так воно на практиці й буде, хай навіть про жодні умови для виконання свого ж наказу вона не подбала.

16 березня київський міський голова, відверто вихваляючись, звернувся до киян, перелічивши карантинні заходи й давши «корисні» поради на кшталт такої: «При симптомах звертайтеся до лікаря». За яких симптомів, пане Кличко, — за симптому пустодзвонства теж? А вже минулого тижня жителі столиці з подивом витягали зі своїх поштових скриньок чудово й не задешево надруковану агітаційну газету Кличка — про те, як рідна партія, тобто КМДА, дбає про народ. Журнали відмовилися від паперових випусків, припинили виходити друковані телепрограми — а тут, на тобі, газета. Яку, даруйте, лапали десятки людей, перш ніж вона потрапила до поштових скриньок.

І ще одна деталь зі столичного життя за умов надзвичайної ситуації. Минулого тижня чимало жителів столиці виявили, що сміттєпроводи у їхніх під'їздах заварено. Давно висловлювана столичною владою й далеко не однозначна ідея — як узагалі, так і за нинішніх умов: якщо раніше швиденько виносив сміття, беручись за кришку, якою користувалися жителі кількох сусідніх квартир і ніхто сторонній, нікого не зустрічав на шляху, швиденько повертався й одразу мив руки, то тепер треба натискати кнопки виклику ліфта й у самому ліфті (брудними руками!), братися за двері під'їзду, йти через увесь двір туди й назад, їхати ліфтом, у якому невідомо хто перед тобою кашляв... То це справді засіб проти епідемії, а чи просто під виглядом боротьби з епідемією пропхали давню ідею міської влади, яка не знаходила підтримки в більшості?

Але найбільше вразило навіть не саме нововведення зі сміттям. На дверях під'їздів з'явилися великоформатні, надруковані на товстому глянцевому папері, кольорові й ілюстровані плакати, як сортувати сміття. Те саме, яке потім однаково вивозить один сміттєвіз. Чи от саме зараз це було на часі? Й чи на часі було виготовляти дорогезну поліграфічну продукцію? Схоже, міська влада не збагнула міри незвичайності ситуації, у якій опинилася.

За словами касирок та чергових на станціях метрополітену, їх відправили в неоплачувану відпустку. Потужна фірма в комунальній власності. За словами співробітників сервісцентрів «Волі-кабель», їх теж відправили в неоплачувану відпустку. Потужна приватна фірма. Годі вже й казати про малий бізнес, який просто не має коштів оплачувати своїм працівникам вимушений простій. Колосальна кількість людей позбулася коштів до існування — будьмо відвертими, одразу було зрозуміло, що на невизначений термін. І так і не доводилося чути, щоби бодай хтось із владних висловив хай не співчуття, а навіть розуміння ситуації, ніхто не спромігся на слова підтримки — а чи не вважав за потрібне?

І так скрізь. Абсолютно не відчувається співпереживання. Абсолютно немає враження, що влада відчуває всіх нас своїми співгромадянами перед спільною загрозою, а не «населення охоплено міроприємствами» І сюсюканням у телевізійних зверненнях цього не можна виправити. Лише діями й доречними, до місця, а не загальними, словами.

По всій Україні закрито міжміське транспортне сполучення. А от приватних автомобілів жодні обмеження досі не зачепили. То приватними автомобілями вірус поширюватися не може — з міста до міста, з області до області? Чому про це нічого не чути з високих кабінетів? Вже доводилося чути від пересічних киян, що це, мовляв — «карантин для лохів».

Безліч запитань було одразу щодо масок — і дуже мало відповідей, які до того ж були запізнілими. Із продажу вони зникли. А ті, що залишалися, вже 14 числа коштували майже удвадцятеро дорожче, ніж зазвичай. Зрозуміло: за такою ціною їх просто не зможуть використовувати одноразово, й із засобу захисту вони перетворяться на розсадник інфекції. А пенсіонери саме на них й економитимуть — якраз група ризику. Володимир Зеленський у відеозверненні 13 березня запевнив, що з виробниками, постачальниками та аптеками була проведена бесіда, щоб не спекулювали. Та це не особливо допомогло – масок як не було в аптеках, так і нема. Виступаючи 17 березня, Віталій Кличко пообіцяв, що за тиждень маски будуть у комунальних аптеках (їх, до речі, там так і немає), а носити їх у магазинах та транспорті, який тоді ще ходив, зобов'язав уже негайно під острахом штрафів. От тільки де їх узяти, так і не сказав. Залишається тільки оцінити міру його щирої занепокоєності загрозою.

Так і не довелося почути й от про що. Епідемії трапляються регулярно, поява потужних — хай і не таких — епідемій є завжди ймовірною. То чи не мусив бути в Україні недоторканний запас масок — завжди, безвідносно до коронавірусу, про всяк випадок? А якщо його не було, то хто в тому винен, на кому взагалі лежить ця відповідальність, хто цим завідує? Про все це можна читати в інтернеті, в тому числі і в інтернет-медіа, але не можна почути від представників влади.

Половина всієї справи боротьби з епідемією — це довести до відома кожного українця, що й за яких обставин він точно має робити. Й на тлі всього коронавірусного офіційно-інформаційного шуму хочеться виокремити головного санітарного лікаря Віктора Ляшка з його спокійними та практичними публічними виступами. От тільки замінити собою всю державну машину всіх рівнів він не може.

15 березня почув по радіо анонс виступу міністра охорони здоров'я Іллі Ємця. Відклав усі справи — послухати. Це не були поради та вказівки, ні — весь виступ було витримано в тому самому дусі «як рідна партія дбає про свій народ». Це був якийсь звіт на партгоспактиві. 22 березня — те саме. А 25 березня — вже неприхована паніка: «Кількість смертей від коронавірусу в Україні може бути катастрофічною через неготовність медичної системи». Але стриваймо, хто це каже — сторонній спостерігач, експерт? Ні, профільний міністр, від якого до значної міри й залежить готовність чи неготовність. Зрештою, чи була готова наша медична система шість років тому до лікування такої кількості бойових поранень, та ще й часто в польових умовах? Але швидко пристосувалася — й витримала. Міністр у паніці — це вже сушіть весла всі.

А згодом з МОЗ надійшло ще «веселіше» повідомлення: «За різними оцінками, від 7 до 22 млн мають перехворіти серед населення України». По-перше, звідки такі панічні дані — адже станом на день публікації цього тексту лише США перевищили поріг у 100 тисяч заражених, Італія підходить до цього показника, Китай зупинився, так його й не досягнувши. Про мільйони, а тим паче десятки мільйонів, і близько поки що не йдеться — у країнах, що більші за Україну! А по-друге, зверніть увагу на слово «має» — не «може», а саме «має». То це МОЗ установило таку норму? Склало й опустило лапки? Розписалося у власній неспроможності?

Суспільний ефект від таких залякувань єдиний: якщо однаково порятунку немає й не буде — то навіщо всі ці карантинні заходи, навіщо їх дотримуватися?

...А в інформаційних повідомленнях влада різного рівня бадьоро рапортує: завезено стільки-то масок, імпортовано стільки-то тестів. От би ще й знати: куди й за якою ціною підуть ці маски, чи можна буде їх купити? Де, за яких обставин і за якою процедурою можна буде пройти тест — і чи реально це буде? Адже якщо тестуватимуть лише тих, хто вже в тяжкому стані, це означатиме єдине: вірус гулятиме безперешкодно. Натомість ми чуємо суто радянські рапорти у стилі «подальшого покращення та невпинного зростання». Голі цифри. Імітація. Гра.

Фото: dailyadvertiser