«Свобода слова – не є абсолютною цінністю. Абсолютна цінність – людське життя»

«Свобода слова – не є абсолютною цінністю. Абсолютна цінність – людське життя»

11:10,
23 Березня 2015
6784

«Свобода слова – не є абсолютною цінністю. Абсолютна цінність – людське життя»

11:10,
23 Березня 2015
6784
«Свобода слова – не є абсолютною цінністю. Абсолютна цінність – людське життя»
«Свобода слова – не є абсолютною цінністю. Абсолютна цінність – людське життя»
Чи доцільно обмежувати свободу слова в умовах війни – на це питання шукали відповіді учасники дискусії «Свобода слова vs Пропаганда», яка відбулась в рамках фестивалю документальних фільмів Docudays у Києві.

Дискусія «Свобода слова vs Пропаганда» проходила 21 березня. У ній взяли участь журналісти, представники державних органів та правозахисники.

Російська пропаганда має відчутний вплив у південно-східних областях України, зазначила виконавчий директор ГО «Телекритика» Діана Дуцик. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного на замовлення «Телекритики». Опитування проводилось у п’яти областях: Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській.

Діана Дуцик акцентувала увагу на готовності громадян цих регіонів прийняти цензуру та пропаганду. «42 відсотки опитаних вважають, що журналістам можна дозволити робити пропагандистські репортажі в інтересах української держави, 41 відсоток не погоджуються з таким твердженням» - наголосила вона.  Медіаексперт також зазначила, що важливо було зрозуміти, як працюють меседжі російської пропаганди в цих п’яти областях. «Важливий маркер – це ставлення до подій під час Майдану» - додала вона. За її словами, опитування показало, що твердження про те, що «Майдан – це фашистський переворот» є найменш популярним. З таким формулюванням погодились 27% опитаних і не погодилось – 54%. Натомість 61% вважають, що Майдан був народною революцією. 

На територіях так званих «ДНР-ЛНР» вплив російської пропаганди відчутний значно більше. «Ми не можемо з тими ресурсами, які у нас є, протистояти тій машині, яку Росія будувала дуже багато років, - вважає Діана Дуцик. - Якщо ми почнемо такою ж брехнею відповідати на ту брехню, яку подає в новинах Росія, люди просто не будуть в це вірити».

Довіра до влади – важливий показник

Велике значення для аудиторії має довіра до певного ЗМІ або журналіста, вважає Анастасія Станко з «Громадського.ТБ». Журналістка згадала про фільм-відкриття фестивалю Docudays «ДНР, або Химерна історія країни-саморобки» (автор Ентоні Баттс), зауваживши, що варто було б навчитися чути правду, навіть якщо вона дуже неприємна. «Коли тобі кажуть у ЗМІ одне, а ти бачиш на власні очі інше – довіра до людини пропадає. Ми не готові слухати правду в чистому вигляді. А лише ту, яку ми собі уявляємо», - говорить Станко. Не брехати – є більшою цінністю в цьому випадку. 

Наталя Соколенко, журналістка  «Громадського радіо» навела приклад інциденту, який підриває довіру місцевого населення до української влади і журналістів – випадок трапився у Красноармійську Донецької області.  «Здається, у червні, двоє фермерів з Луганщини приїхали здавати свій скот на м’ясокомбінат на Донеччині, - розповіла вона. -  І так сталося, що солдати Збройних сил України вночі їх розстріляли - випадково. Можливо, сприйняли за когось іншого. Все місто гуло. Телеканал «1+1» замовив відео у місцевого каналу, який все це зафіксував. І все місто чекало репортажу ввечері, оскільки для мешканців було важливо, які висновки зробить керівництво ЗСУ, яку компенсацію отримає сім’я. Однак сюжет не вийшов у ефір».

Інформаційні потоки мають регулюватися вибірково, вважає частина експертів

Свобода слова  не може бути абсолютною цінністю, абсолютна цінність – життя людини, а свобода слова може або нашкодити життю, або допомогти – таку думку висловив голова правління Української Гельсінської спілки Микола Козирєв. Він виступає за державне регулювання свободи слова під час війни.

«Мене взагалі бентежить ця антитеза: свобода слова чи пропаганда, - зауважив пан Козирєв. -  Ця диспозиція  – не зовсім коректна. Бо протилежність свободі слова - закритий рот, цензура. А це ж не завжди пропаганда». Він наголосив, що неможливість сказати  про щось, висвітлити важливі події не є пропагандою, це швидше несвобода. «А пропаганда в чистому вигляді – це символічне насилля над суспільством, промивання мізків, маніпуляція».

Козирєв навів цікаву аналогію – порівняв телевізор із вогнищем у племінному суспільстві. Плем’я, яке живе у джунглях, збирається біля вогню, де вождь розповідає їм якісь новини, пов’язані з буднями цих людей. Те ж саме  маємо у сучасному суспільстві. Роль вогнища виконує телевізор. Навколо нього так само родинами збираються люди, і колдун з екрану нав’язує їм якусь ідею, тему чи думку. Це і є пропагандою: як, за якими нормами треба жити. В цьому випадку відсутнє критичне мислення.

Регулювати інформаційні потоки треба за допомогою редакційної  політики. Адже наразі нема жодної країни, яка воює, і в якій нічого не обмежується. Головне тут – аби журналіст не нашкодив суспільству. «Якщо говорять про некомпетентність керівництва, то я – за таку свободу слова, говорить Микола Козирєв. - Бо це сигнал, що треба терміново змінювати положення в інтересах суспільства. Але коли я бачу, як по телевізору в новинах розповідають якісь дані про військових, скільки БТРів наших тощо – це ж інформація для ворога. Які ми голодні, холодні, не взуті, не забезпечені, і чим же ми всі воюємо - це все буде використовуватися проти нас».

Пропаганда може бути хорошою

Пропаганда не може бути абсолютним злом. На думку експерта Марини Говорухіної, PR-менеджера УкраїнськоїГельсинськоїспілки з прав людини,пропаганда – це теж спосіб масового поширення інформації. Так,держава може пропагувати здоровий спосіб життя, національних товаровиробників, організатори фестивалю Docudays – пропагують права людини.

«Пропаганда – як скальпель. Можна врятувати ним людину, коли ви як хірург робите операцію. А можна, як Джек-Потрошитель, ходити із цим скальпелем вулицями і різати людей. Все залежить від того, в які руки потрапить цей інструмент», - проводить аналогію пані Говорухіна.

Міністерство інформації – пропагандистський метод?

Іншу думку висловила Тетяна Котюжинська, юрист та член Комісії з журналістської етики: «Держава, яка починає обмежувати медіа у деталях, не зупиниться на чомусь одному. Так само як ворога-агресора не можна заспокоїти певною територією, бо він піде далі. Так само і державна пропаганда: ніколи не зупиниться. Я не знаю такого факту, коли б пропаганда призвела до чогось хорошого».

Вона наводить приклад Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Спочатку її основним завданням було  давати експертні висновки, розрізняючи еротику та порнографію. Але потім, коли почалися сотні викликів редакторів і журналістів у прокуратуру, виявилося, що тільки на цьому комісія не зупиняється.

Експерти скептично висловлювались і стосовно Міністерства інформаційної політики.  «Воно було створене в абсолютно незаконний спосіб, незаконно затверджене його положення, - пояснює пані Котюжинська. - В абсолютно цинічний спосіб було записано, що все це не потребує громадського обговорення, оскільки, буцімто, вже все враховане. Перераховані були ті ГО, які виступили проти. А в урядовому документі написано, що вони всі за».

Україні слід переглянути функції Міністерства інформації, вважає колишній журналіст, нині народний депутат Сергій Лещенко. Як пропагандистський орган, воно повинне працювати тільки на зовнішню, міжнародну аудиторію, а не як внутрішній український мовник.

Проте питання створення іномовлення також неоднозначне. Учасники дискусії звертали увагу на необхідність зрозуміти для початку, на яку аудиторію воно може бути розраховане, а вже потім створювати. «Якщо ж ви хочете, маючи малий бюджет, створити щось на кшталт “Russia Today”, аудиторія якого у більшості є маргінальною, це погана ідея. Хто буде дивитися канал про Україну англійською мовою за кордоном? Якщо є кошти, давайте їх краще спрямуємо на створення справді якісного продукту», - говорить Сергій Лещенко. «Десять хвилин на крупному суспільному мовнику інших країн мало би більший ефект і більшу цінність, ніж окремо створений мовник», - додає Тетяна Котюжинська.

Фото - Facebook Рух Стоп Цензурі

 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Facebook Рух Стоп Цензурі
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду