Ні – теленяні

00:00,
28 Листопада 2011
2355

Ні – теленяні

00:00,
28 Листопада 2011
2355
Ні – теленяні
Як пояснити вашій маленькій дитині важливі та делікатні явища суспільного життя, доки це за вас не зробили медіа. Статтю підготовлено з використанням матеріалів Американської академії педіатрії.

Скільки існують медіа (особливо це стосується телебачення), стільки їх звинувачують у викривленні картини світу в дітей та формуванні в них стереотипів. Водночас кожна мати й кожен батько в глибині душі розуміють: засоби масової інформації аж ніяк не є тими джерелами, яким діти довіряють більше, ніж їм. Просто у батьків часто немає часу на те, щоб відповідати чомусикам на численні запитання, а в телевізора цей час є завжди. Тож аби витримати конкуренцію з журналістами за формування світогляду вашої дитини, треба не відмовчуватися та підходити до чутливих тем серйозно ще на ранній стадії розвитку малюка, доки він чи вона ще не може залізти в інтернет і прочитати все там.

Американські психологи радять керуватися в таких розмовах десятьма загальними принципами:

1. Починайте якомога раніше – щойно дитина почула про явище чи побачила його, і доки не встигла всотати інтерпретацію медійних працівників.

2. Ініціюйте розмову з дочкою чи сином, не чекайте, доки замислене дитя наважиться запитати.

3. Попереднє правило особливою мірою стосується питань статі та сексуальності.

4. Створюйте відкрите середовище, не намагайтеся «врятувати» малюка від певних реалій, відмовляючи йому в поясненнях.

5. Розповідайте про власне ставлення до проблеми, аргументуючи, чому саме ви вважаєте так і дієте так. Не варто недооцінювати здатності дитини розуміти: діти не дурніші за дорослих, просто вони не знають деяких слів і не мають деякого досвіду.

6. Не віщайте й не читайте лекції, натомість вислухайте дитину та спробуйте згадати себе в її віці.

7. Будьте чесними: замість повторювати штамповані фрази загальноприйнятої моралі, наведіть як позитивні, так і негативні приклади з власного життя та життя родичів, пов’яжіть абстрактні поняття з конкретними людьми й не ідеалізуйте нікого.

8. Будьте терплячими. Зайві кілька годин, витрачені на пояснення таких речей, напевно що корисніші та важливіші, ніж проведені в перукарні чи на роботі.

9. Не лякайте дитину, всаджуючи перед собою зі словами «а тепер нам треба поговорити серйозно». Використовуйте звичайні щоденні розмови для пояснень.

10. Пам’ятайте, що жодні настанови не спрацюють, якщо ви самі є живим прикладом порушень правила, яке намагаєтеся пояснити. Нехай на цю тему з дитиною поговорить той, хто уособлює гарний приклад.

11. Намагайтеся змалку формувати в дітей критичне ставлення до телебачення, аби вони розуміли: на екрані не завжди найбільш гідні та правдиві люди.

12. Обговорюйте з дитиною побачене під час спільного перегляду телепрограм. Не робіть з телевізора замінника няні, що гіпнотизує суцільним потоком інформації.

Стать та сексуальність

Побачивши по телевізору еротичну сцену чи почувши в новинах про зґвалтування, дитина замислюється про кілька речей: по-перше, чи можна їй займатися сексом зараз; якщо так, то що буде; якщо ні, то чому; по-друге, що то за нові слова, які вживають герої програми і чому дорослі поводяться дивно, вимовляючи їх; чим відрізняється статеве насильство від звичайного. Медіа, особливо новинні, особливо в нашій країні досить низьких етичних стандартів, традиційно перебільшують значення сексуальних аспектів, смакуючи всілякі страхи. Звісно, до певного віку оберігати дитину від бульварщини правильно і має сенс, але пізніше вона все одно це десь побачить, хоч би й у вітрині кіоску «Преса», тому важливо, аби в цій темі не залишалося вакууму інформації, який можуть заповнити неякісні ЗМІ. Тези, які ви маєте донести до дитини:

- він – хлопчик (вона – дівчинка), і про реальні назви статевих органів краще згадати ще тоді, коли ви розповідаєте про назви інших частин тіла, бо що менше невідомого і забороненого, то менше дитина надаватиме значення словам однолітків-«експертів» із дитсадочка;

- секс – заняття для дорослих, тому що лише в дорослому віці тіло розвивається в такий спосіб, щоб отримувати від нього задоволення. Це не є забороненим заняттям для дітей, просто їм немає сенсу це робити. Це як пілотувати справжній літак – зараз ти ще маленький і не зможеш із цим впоратись, але швидко виростеш, навчишся багатьох речей і зробиш це;

- сексуальне насильство – це один зі способів, у який дорослий може зробити боляче дитині (і тут треба пояснити конкретні способи уникнення неприємностей, сакраментальне «не бери цукерок у незнайомців» і так далі).

Якщо вам ніяково говорити про секс із малюком, щиро визнайте це перед ним чи нею. Скажіть: «Мені ніяково, бо мої батьки майже не говорили зі мною на ці теми, але ми з тобою завжди можемо поговорити будь про що, бо ми довіряємо одне одному, і я все тобі поясню. Якщо я не знатиму відповіді, то дізнаюся і розповім тобі».

Травмування і смерть

Теленовини – це найперше джерело, звідки до дитини приходить усвідомлення реальності смерті та тяжких тілесних ушкоджень. Співвіднести світ мультиків, де герої луплять одне одного кийками до повної деформації та за секунду біжать, ніби нічого не сталося, зі справжнім життям, психологічно важко. На жаль, в Україні немає дитячих каналів, як у Японії, де всі програми розраховані на сприйняття маленькими глядачами, тому склеювати два світи доведеться вам:

- вийшовши з віку, коли нічого не страшно, дитина може насправді сильно налякатися кадрів землетрусу, наслідків теракту чи автокатастрофи. Головне ваше завдання – дати зрозуміти, що дитина і вся ваша родина в безпеці, а по телевізору таке показують, бо воно трапляється рідко. Ця розмова – якраз той момент, коли потрібно пояснити правила поведінки в небезпечній ситуації, але не в негативному ключі («ось що може з тобою статися, якщо відволікатимеш своєю поведінкою водія автобусу»), а в позитивному: «дуже-дуже мало шансів, що таке станеться, але в кожному разі, роблячи так і так, ти будеш у безпеці»;

- якщо ви атеїст чи агностик, не варто різати «правду-матку» про смерть дошкільняті, у такому віці психіка дуже вразлива, і слід від жаху перед неіснуванням може залишитися в підсвідомості на все життя. Коли бабуся розповідає онуку про небеса, звідки дивляться хороші люди, не переривайте її;

- ще одна важлива теза: якщо людина вмирає, це не заважає нам пам’ятати про неї та любити.

СНІД, рак та інші невиліковні хвороби

Ток-шоу та реаліті-шоу спекулюють на стражданнях людей, що мають важкі хвороби. З іншого боку, в самих ЗМІ розміщується соціальна реклама проти ВІЛ та прохання про матеріальну допомогу дітям із серйозними хворобами. Тож не дивно, що, зокрема, у США 93% третьокласників чули про СНІД, і не лякайтеся, якщо ваша дитина підніме цю тему, коли ще навіть не ходить до школи. У поясненнях для дітей дошкільного віку про невиліковні хвороби важливі два аспекти:

- власна безпека малюка та його родини просто зараз. Поясніть, що у вас усе добре; що водночас справді є люди, що страждають від таких хвороб, і їх не можна цуратися чи дражнити лише тому, що ви здорові через вашу правильну поведінку чи просто тому, що пощастило таким народитися. Виховуйте змалечку в дитини співчуття і формуйте схему «побачив того, кому погано – допоміг йому»;

- способи уникнути хвороби. Коли дитина стане дорослішою, вона зможе зрозуміти механізм зараження вірусом, принципи існування ракових клітин тощо. Але наразі важливо, щоб вона відрізняла заразні хвороби від незаразних і мала уявлення про те, як не заразитися. До засобів профілактики ВІЛ відноситься і формування в дитини високої самооцінки, бо саме люди з низькою є групою ризику (потенційні наркомани, любителі незахищеного випадкового сексу).

Расові та національні питання

Телебачення формує стереотипи стосовно «середньої» людини з того чи іншого народу. Хоча в Україні ситуація тут значно краща, ніж, приміром, у сусідній Росії, дитина все ж може почати асоціювати чорношкірих із грабіжниками на основі американських фільмів та вирізняти девіантну поведінку, притаманну «особам кавказької національності» з новин. Дошкільняті ви маєте пояснити, що телевізор викривлює пропорції, і в реальному житті абсолютна більшість нігерійців, вірменів, таджиків тощо – такі само нормальні люди, як і ваша родина та сусіди. Наступний етап – дати розуміння того, що девіантну поведінку представників якої завгодно національності формує не колір шкіри чи форма очей, а їхні життєві умови. Расу та місце народження не обирають, і на місці Мохаммеда цілком міг бути Богданчик із сусіднього парадного. Знаючи більше про економічне становище у Бішкеку, дитина зможе зрозуміти людей, які емігрують. Водночас правила поведінки з незнайомими людьми, хай як вони виглядають, малюк має знати точно і сприймати серйозно.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Canadian Grocer
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду