Діти і технології: «піраміда цифрової поведінки»
«Покоління Google», «міленіали», digital natives (цифрові аборигени) — всі ці назви акцентують увагу на великій ролі цифрових технологій у житті нинішньої молоді й дітей. Психологи й соціологи останніми роками досліджують, як відрізняється медіаповедінка підлітків від старших поколінь. І чи справді існує суттєвий розрив між поколіннями: digital natives — тими, хто народився після 80-х — та «цифровими іммігрантами», які народилися раніше і, вважається, почуваються менш комфортно у світі технологій?
Дослідження свідчать, що сучасні діти набагато більше контактують із технологіями — наприклад, у Великобританії діти проводять більше часу з різноманітними пристроями, ніж спілкуючись зі своєю сім’ю. Діти дошкільного віку бавляться ґаджетами батьків — смартфонами та планшетами. Такий ранній контакт із технологіями та інтернетом, безумовно, впливає на розвиток, соціалізацію, навчання.
Вплив інтернету та ґаджетів на навчання досліджується окремо. Промовистими є результати опитування студентів у Сполучених Штатах — серед 500 респондентів 73 % відповіли, що не змогли би навчатися без технологій, 38 % сказали, що не можуть провести більше 10 хвилин без перевірки свого ноутбука, смартфона, планшета чи електронної книги. Багато студентів зазначали, що вони використовують технології для тих навчальних завдань, які традиційно виконувалися ручкою на папері. Зокрема, 70 % сказали, що для нотаток вони радше використають клавіатуру, ніж блокнот, а 65 % — використовують цифрові пристрої для презентацій. Технології також застосовуються як найбільш прийнятний шлях комунікації з вчителями — 91 % студентів зазначили, що електронна пошта є найзручнішим способом порадитися з викладачем.
Фото: current.ischool.utoronto.ca
Британська академічна інституція Open University започаткувала онлайн-курс, який має назву «Дитинство в цифрову епоху». В ньому викладачі звертають увагу на різні плюси та мінуси впливу технологій на дітей. Серед них, наприклад, надзвичайна багатозадачність, притаманна дітям вже у ранньому віці. Раніше когнітивне навчання проходило таким чином: діти були залучені до одного завдання, під час якого здобували певні знання. У цифрову епоху діти частіш за все роблять декілька завдань одночасно: написання текстових повідомлень, слухання музики, перегляд веб-сторінок. Одним із негативних наслідків такого явища може бути те, що в майбутньому дитині буде важко сконцентруватися на одній дії — діти звикають до поверхової уваги на велику кількість предметів, але при цьому не можуть сфокусуватися на інформації, яка є найбільш значущою для виконання певного завдання.
З іншого боку, є наукові розвідки, які свідчать, що «цифрова багатозадачність» може мати позитивний ефект. Наприклад, відеоігри. Вони розвивають тип навчання на «спробах і помилках», який пропонує постійні нагороди та заохочення, що поліпшує навчання. Науковці пишуть, що відеоігри можуть навіть допомогти розвинути обережність, швидку реакцію та сприяти розвитку розумових здібностей.
Зміни в медіаповедінці дітей викликають у дослідників запитання — чи навчаються зараз діти інакше, ніж у минулому, і які це має наслідки для освіти? Чи підходять для них ті освіті методи, які були винайдені значно раніше?
Один із шляхів дослідити, як цифровий світ впливає на навчання дітей, — розглянути, яким чином діти залучені до цифрових технологій, як онлайн-комунікація відрізняється від традиційних способів сприйняття інформації. Open University у згаданому онлайн-курсі звертає увагу на підхід дослідника Стіва Віллера (професора навчальних технологій у Інституті освіти при Плімутському університеті, членE-learning Network (EDEN)). Він запропонував «піраміду цифрового залучення».
У своїх публікаціях та блозі професор пояснює, що його змусило зайнятися цим питанням. Віллер пише про проблему в навчальному процесі, знайому багатьом учителям — коли деякі учні не беруть участі у виконанні завдань, не відповідають на запитання й поводяться дуже пасивно, на відміну від інших. Науковці називають це «периферійною активністю», яка, втім, не завжди погана — іноді вона може означати глибше розуміння матеріалу. Але бувають й інші випадки — коли учень чи студент справді лишається бездіяльним, ніяк не долучається до виконання завдань.
«Інтуїтивно ми знаємо, що люди навчаються найкраще, коли вони справді хочуть цього, — пише професор. — Мотивація — необхідна річ для глибшого та найбільш зацікавленого навчання. Іноді ця мотивація надходить зовні, але частіше вона внутрішня — бажання вдосконалитись, отримати більше знань, вирішити проблему, отримати нове вміння. Піраміда залученості в навчання ґрунтується на різних джерелах, але у даному випадку, я сконцентрувався на цифрових медіа».
Ілюстрація: Стів Віллера, адаптація — FutureLearn
Ця піраміда ілюструє, що онлайн-діяльність та «екранна комунікація» включає ті ж рівні, що й офлайнова: від пасивної діяльності — на кшталт споглядання, читання, до активного обговорення та створення чогось свого. Адже навчання дітей починається з пасивної фази — того, що вони дивляться, слухають, всотують, а потім уже починають вдаватися до активних дій.
З піраміди видно, що більша частина цифрової діяльності дітей — досить пасивна. Йдеться про перегляд, читання, lurking — спостереження (або ж «читання новин без участі в їх обговоренні»). На цьому рівні діти лише споживають контент, такий як відео, блоги, френд-стрічка: «Вони збирають інформацію, щоби прийняти рішення або дізнатися більше про інших, або ж вони роблять це просто для розваги».
Наступні елементи піраміди вже ілюструють процес включення дитини в навчання — спочатку «поділитися, лайкнути», потім прокоментувати, взяти участь у дискусії — і аж до створення чогось свого — допису в блозі, відеоролика на YouTube. Тут уже діти активно та свідомо взаємодіють із онлайн-середовищем, на цих рівнях може відбуватися зміна їхнього мислення та ідей, вважає дослідник.
«Вершина піраміди — це, звичайно, створення власного контенту та донесення його до інших. Навчання інших не можна недооцінювати як потужну мотивацію для багатьох. Крім того, важливо, щоб той хто навчав, справді розумівся на своєму предметі та глибоко був захопленим ним, — пише Стів Віллер. — Ми навчаємося, викладаючи. І коли учні знають, що вони мають презентувати щось своїм колегам чи вчителям, тоді вони значно краще та якісніше готуються і ґрунтовно досліджують тему. Важливо заохочувати студентів ділитися своїм контентом (відео, подкасти, блоги) в онлайні для потенційно глобальної аудиторії. Це витверезливий, але захопливий виклик для них. Просити їх курувати контент інших і, таким чином, робити його ціннішим — це ще більший виклик для них. Але в такий спосіб вони будуть читати більш ґрунтовно та засвоюватимуть різні погляди».
Дослідник також радить учителям заохочувати використання соціальних медіа та мобільних технологій у навчанні — оскільки це та сфера, на якій діти добре розуміються. Їхня обізнаність із технологіями може бути поштовхом до активнішого залучення та глибшого вивчення.