Третього липня Верховна Рада прийняла за основу поданий урядом законопроект №1076 «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», не дійшовши до розгляду альтернативного депутатського проекту №1076-1.

Схвалений документ передбачає створення в Україні Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ), яка є юридичною особою публічного права. Її структурними підрозділами мають стати Суспільне телебачення і Суспільне радіо, кожен із яких здійснюватиме мовлення на двох загальнонаціональних теле- та радіоканалах: суспільно-політичному та культурно-освітньому. При цьому в проекті не йдеться про створення НСТУ на базі нинішніх державних мовників. Передбачено видачу ліцензії НСТУ поза конкурсом.

Статут НСТУ має затверджуватися Кабінетом Міністрів України. А нагляд за діяльністю НСТУ має здійснювати наглядова рада із 17 членів (14 представників від всеукраїнських громадських об’єднань і 3 представники від Кабміну). Виконавчим органом НСТУ має бути правління, підзвітне наглядовій раді.

Фінансування НСТУ передбачено здійснювати протягом чотирьох років коштом Державного бюджету України. Згодом НСТУ може фінансуватися абонентської платою, коштами від реалізації власної теле- й радіопродукції, державного замовлення (не більш як 20% загального обсягу мовлення), а також добровільними й благодійними внесками, пожертвуваннями фізичних і юридичних осіб, крім анонімних та інших надходжень.

Сайт «Суспільне мовлення» поцікавився у членів профільного парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації, чи має Україна шанси отримати суспільне мовлення в січні 2014 року і чи потребує урядовий законопроект удосконалення до другого читання.

Відповідають на запитання: Микола Томенко, Олена Бондаренко, Ігор Мірошниченко та Рустам Раупов.

Микола Томенко, народний депутат, голова Комітету з питань свободи слова та інформації, фракція ВО «Батьківщина»:

– Шанси є, особливо після того, як парламент уже ухвалив законопроект у першому читанні. Але залишається кілька серйозних проблем, які нам потрібно вирішити. Перша проблема, над якою ми дебатуємо, це структура і механізми формування наглядових рад, оскільки і перша, і друга версія виглядають, для мене зокрема, вразливими. І версія про визначення, хто буде з громадських організацій в наглядовій раді, шляхом жеребкування. І варіант, що визначатиме Верховна Рада. Тим паче з огляду на те, як вона зараз затверджує членів Нацради. Можливо, як альтернатива, й визначатиме Верховна Рада (або кожна фракція, або більшість і меншість), але за умови, що обиратимуть не депутатів, а представників громадських організацій. Тобто нам треба знайти варіант, щоб до наглядових рад ввійшли не чиновники, бо ми вже маємо зараз наглядові ради на НТКУ і НРКУ з чиновників, які там не працюють. Отже, це має буди громадськість, але вона повинна визначатися не шляхом жеребкування, але проходити якийсь відбір.

Друга проблема пов’язана з фінансуванням. Я не вважаю стовідсоткове фінансування держави запорукою успіху. З іншого боку, я розумію, що ми бідна країна і абонентська плата для суспільства наразі є не дуже прийнятною. Можливо, варто піти іншим шляхом: частина державного фінансування, частина – відрахування від комерційної реклами. Тут треба знайти якусь формулу, яка б давала можливість нам усе-таки бути впевненими, що не треба просити в уряду, а отримувати більш-менш незалежне фінансування, не пов’язане з підписами чиновників.

І третє. Сама процедура реорганізації НТКУ і НРКУ. Досі вона достеменно не зрозуміла. Як ми переходимо зі стану НТКУ й НРКУ в стан суспільного телебачення й суспільного радіо. Ця перехідна частина і цей механізм має бути чітко розписаний, бо ми повинні розуміти, яким чином це відбуватиметься.

Ми ще раз подивимося закордонний досвід, там зараз змінюються деякі концепції, що виявилися неефективними. Приміром, усе більше критикують абонентську плату, більшість країн від неї відходять. Ми до кінця тижня створимо робочу групу, і прошу всіх депутатів не поспішати з правками, щоб у нас не було сто поправок. Ми маємо внести базові поправки більш-менш консолідовані. Найближчим часом робоча група запросить експертів і депутатів на мозковий штурм щодо базових питань, а потім ми почнемо їх виписувати у вигляді поправок.

Мій прогноз такий. Звісно, ми можемо скористатися кон’юнктурою і спробувати в жовтні 2013 року перед самітом ЄС його ухвалити. Тому поки що реалістично почати створювати суспільне мовлення з 1 січня 2014 року.

Олена Бондаренко, народний депутат, перший заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації (фракція Партії регіонів):

– Законопроект Кабинета Министров по сути ближе к тому, что есть общественное телевидение: он предлагает такую систему формирования наблюдательных советов, как представительство общественных организаций. В то же время проект, предложенный депутатами Шевченко-Мирошниченко, в этой части откровенно слабее: они предлагают формировать наблюдательные советы из политиков (парламент) и чиновников (правительство).

В целом, проект Кабмина мне созвучен. Если и будут правки, то исключительно технического характера.

Шансы есть. Главные условия – политическая воля и слаженная работа парламента. Воля есть, слаженная работа Рады зависит не только от власти, но и от оппозиции, которая, к сожалению, в текущей сессии ровно треть заседаний блокировала. Призываю активистов от общественных организаций, а также журналистов обратить внимание на депутатов от оппозиции и контролировать их деятельность равно так, как они контролируют власть. Добиваться от них не только персонального голосования, но и обязательной работы в комитетах и зале, поскольку прогульщиков среди оппозиционеров довольно много.

Ігор Мірошниченко, народний депутат, фракція ВО «Свобода»:

– Я думаю, урядовий законопроект про суспільне мовлення (він, звісно, поганий, але) – це краще, ніж узагалі нічого. Наша фракція утрималася від голосування, але очевидно, що ми братимемо дуже активну участь у другому читанні, вноситимемо поправки, спробуємо забезпечити незалежність редакційної політики й чіткіші й прозоріші джерела фінансування, формування громадської ради, яка має стати найвищим незалежним (від Кабінету Міністрів) органом. Очевидно, що цей законопроект дуже важливий, і є великі сподівання на те, що його буде проголосовано у другому читанні. Але чи буде враховано поправки, які ми будемо вносити, – це, звісно, велике питання.

Влада, навіть голосуючи за цей проект, не має добрих намірів зробити суспільне мовлення незалежним. Я думаю, це декларативні наміри Партії регіонів, президента: відзвітувати перед Радою Європи, перед якою Україна має зобов’язання з 2006 року, і відзвітувати перед Євросоюзом, що ми наближаємося до європейських стандартів демократії і свободи слова. Безперечно, в урядовому законопроекті ми зразу побачили, що є багато підводних течій і каменів. Тому, я впевнений, що дуже серйозно треба буде працювати у другому читанні.

У мене є сумніви, що закон вступить в силу з 2014 року. Бо треба ще провести дуже велику роботу, а в даному випадку ми можемо говорити, що він прийнятий лише в першому читанні. Звичайно, в ідеалі, хотілося б, щоб він почав діяти якнайшвидше, але навряд чи вдасться запустити цей процес у 2014 році.

Рустам Раупов, народний депутат, фракція «УДАР Віталія Кличка»:

– Це питання вже перезріло, нам давно вже було пора його винести і проголосувати. Ми у першому читанні проголосували, а тепер будемо ретельно готувати друге читання. Особливо поправки щодо механізму введення суспільного мовлення. Звичайно, буде проводитися дуже активна робота. Для нашої фракції дуже важливо, щоб цей проект отримав підтримку в залі.

Ми будемо робити все, щоб Україна отримала суспільне мовлення з січня 2014 року. Фракція однозначно підтримує ідею створення суспільного мовлення. Але все залежатиме від поведінки представників більшості. Бо вони ніби декларують прагнення до європейських стандартів, але не завжди підтверджують це своїм голосуванням.