Інформаційна політика стає в центрі уваги суспільства, оскільки на наших очах принципово змінюється роль інформації. В найширшому розумінні інформаційна політика – це функціонування інформації в суспільстві. Сьогодні є електронний журнал із інформаційної політики – Journal of Information Policy. Є центри, що вивчають інформаційну політику (див., наприклад, The Center for Information Policy Research (CIPR)).

С. Бремен веде початок поняття «інформаційна політика» з пропаганди з боку держави під час Першої світової війни (3 Braman S. Defining information policy // Journal of Information Policy. – 2011. – Vol. 1). Це справді було першим технологічно забезпеченим впливом на великі маси населення. З точки зору сьогоднішнього дня вона дає таке визначення: «Інформаційна політика складається із законів, регулювання та доктрин, як і іншого прийняття рішень та практик на рівні суспільних базових принципів, включаючи створення інформації, її обробку, передачу, доступ до неї та використання». Вона підкреслює також різницю між транспортуванням інформації та її розподілом.

С. Бремен видала окрему книжку з питань інформаційної політики, окремі розділи якої ми можемо побачити на її сайті. В першій главі своєї книги вона виділяє три сфери інформаційної політики, до якої сьогодні дійшла держава, що відбулося за період її трансформацій:

- уряд — government (формальні інституції закону),

- управління — governance (прийняття рішень зі структурними наслідками — публічні чи приватні, формальні чи неформальні),

- управлінська ментальність – governmentality (культурні предиспозиції й практики, які створюють і утримують умови, що роблять можливими конкретні форми управління і урядування).

Як бачимо, пропонується вивчати й аналізувати не лише формальні закони, а й ті практики, які існують у суспільстві.

У дев’ятій главі С. Бремен формулює деякі наслідки, що прийшли разом із інформаційною державою:

- інформаційна держава знає все більше про індивідів, тоді як індивіди знають усе менше про державу,

- інформаційні держава перейшла від збору інформації про конкретну людину до збору всієї інформації, з якої потім можна дізнатися про конкретну людину,

- є розрив між тим, як сприймає уряд ідентичність інформаційної держави і її громадяни,

- використання дігітальних технологій реально може знизити, а не збільшити можливості для демократії,

- технології сучасного електронного голосування знижують довіру індивідуальних виборців, що їхні голоси буде адекватно пораховано,

- індивід стає в інформаційній державі вірогідним представленням,

- доступ до інформації використовується інформаційною державою для впливу.

І це тільки початок цього довгого списку негативних наслідків, які несуть із собою розвиток сучасних інформаційних технологій.

Стосовно інформаційної економії С. Бремен виділяє три можливі концептуалізації:

- продукти, які виробляються цією економікою,

- сфера, що породжується,

- функції, наприклад, інформаційні потоки, які гармонізують ринок.

На наш погляд, концентруючись виключно на ринку, ми дещо звужуємо всі процеси, оскільки інформація працює не лише на ринок, а й на суспільство. Адже всі останні соціальні революції, починаючи з перебудови чи Помаранчевої революції до Арабської весни, мали базову інформаційну складову, яка виступили замінником усього іншого.

В Journal of Information Policy надрукована стаття, де порівнюються протестні рухи в Ірані в 1979-му і 2009-му з точки зору застосування комунікативних технологій (Rahaghi J. New tools, old goals: comparing the role of technology in the 1979 Iranian revolution and the 2009 Green movement // Journal of Information Policy. – 2012. – Vol. 2). Вони аналізуються з точки зору чотирьох цілей: організації, рекрутування, мотивації та інформування зовнішнього світу.

Цікаво, що деякі висновки статті не відповідають популярним уявленням про процеси в Ірані в 2009 р. Наприклад, лише невелика частка населення там використовує Twitter, більшість людей, що користувалися ним, були іноземцями. Тобто роль соціальних медіа і в Ірані, й у випадку Арабської весни була дещо перебільшеною.

У відповідності до чотирьох необхідних цілей були розписані комунікативні методи, що використовувалися:

На жаль, досить часто трапляється в цьому аналізі слово «невідомо». Загальний висновок щодо використання комунікативних засобів по Ірану виглядає так. Обмежене коло засобів було краще використано в 1979-му. В 2009-му за допомогою Twitter інформували зовнішній світ. Але не було чіткої організації та лідерства. До того ж, усі ці нові засоби уряди можуть легко моніторити.

Є також дослідження, присвячені інформаційній політиці винятково однієї країни, наприклад, Великобританії (Owen B.B. a.o. Information policymaking in the United Kingdom: the role of the information professional // Journal of Information Policy. – 2012. – Vol. 2). А США, приміром, пропонують створити медійні сили в рамках військових спецпідрозділів ( Arquilla J., Ronfeldt D. The emergence of noopolitik. Toward an American information strategy. – Santa Monica, 1999). Вони повинні мати медійну зброю. Це дасть можливість у конфліктних зонах породжувати достовірну інформацію, щоби сприяти розв’язанню конфлікту. І взагалі закликають до побудови нової стратегії, яка базуватиметься на інформаційній складовій. Саме в цьому контексті виникають навіть незвичні для нас заклики: перейти від відкритості до закритості.

Свого часу саме концепція відкритості дозволила, як вони вважають, зруйнувати Радянський Союз. І в якості такого проекту розглядаються можливості щодо відкриття закритих суспільств, наприклад, Куби.

Взагалі цікаво, що всі соціалістичні країни еволюціонували в бік закритих суспільств, де роль цензури була досить значною. З одного боку, це дозволило тиражувати виключно «правильні» тексти. З іншого, буде створено чітку вразливість від потрапляння в їхній інформаційний простір «неправильних» текстів. І перебудова стала таким масованим вкиданням саме таких текстів, які вступали у конфлікт із побудованою ідеологічною й інформаційною системами. Отримавши такий інформаційний удар, система перестала адекватно функціонувати.

Розробка інформаційної стратегії, як констатується, є важким завданням, оскільки інформацію важко виміряти, а також важко прогнозувати наслідки її дії (Borer D.A. Why information strategy is difficut // Information strategy and warfare. Ed. By J. Arquilla, D.A. Borer. – New York — London, 2007). Але майбутній перехід до епохи мережевих війн було спрогнозовано Дж. Аркіллою досить давно (Arquilla J., Ronfeldt D. Cyberwar is coming! // In Athena's camp. Preparing for conflict in the information age. – Ed. By J. Arquilla, D. Ronfeldt. – Santa Monica, 1997). Це був виступ на початку дев’яностих. Мережеву війну було визначено тоді так: «Мережева війна є інформаційнозалежним конфліктом найвищого рівня між націями і суспільствами. В ній намагаються розірвати, зруйнувати чи скоригувати те, що цільова аудиторія “знає” чи думає, що знає про себе та світ навколо».

Це цікаве визначення, бо під нього підходить багато інформаційних дій, включаючи інформаційні війни чи операції. Це атака на прийняття рішень, оскільки вони якраз і приймаються на базі викривленого розуміння навколишнього світу. Наприклад, про М. Горбачова західні спеціалісти казали, що вони мали дві цілі: створити в нього відчуття месії та відвести від нього помічників, які думали по-іншому. І це загальна модель впливу на лідера, оскільки і В. Ющенко, наприклад, і по сьогодні продовжує нести в собі це відчуття месії. Один інформаційний контекст породжує одні рішення, інший — інші.

Нам також слід звернути увагу на одну Гарвардську лабораторію, яка займається майбутнім журналістики (її сайт — www.niemanLab.org). До появи інтернету газети мали 20–30 відсотків прибутку на реклами і продажу. Але поява інтернету все змінила. Газети потрапили в непередбачуваний хаос.

На сайті цієї лабораторії мені трапився новий цікавий термін newsonomics, щось на зразок наступного – «новиноміка» (див. тут і тут). І якщо ми сидимо й чекаємо, коли помруть газети, то американці зайняті пошуком нової моделі газети. Цей проект зветься Newspaper Next. І до нього було залучено гуру з проривних інновацій (див. його біо на сайті Гарвардського університету).

Проблема формулюється так. Треба допомогти газетам вийти з фіксованої й монолітної бізнес-моделі, щоби мати портфель бізнес-моделей. Наявності газети та веб-сайту вже недостатньо для виживання. Це підходило для масової аудиторії, яка вже ніколи не повернеться.

У сфері інформаційних воєн і захисту від них одночасно виразно вирізняється розподіл інформаційної проблематики на дві сфери: технічну і політичну. Поганим прикладом стає, коли закономірності однієї сфери беруться як зразок для всієї подібної проблематики.

Комп’ютерники як представники технічної сфери налаштовані на будівництво все сильніших варіантів захисту, в той же час для представників політичних (соціальних) наук це виглядає досить дивно. З їхньої точки зору, проблема не так у захисті, як у побудові власних текстів, які б могли вистояти під атакою чужих. Доля Радянського Союзу чітко демонструє, що при знятті цього штучного захисту відбувається повна руйнація ціннісного компоненту країни.

Інформаційна політика є невід’ємною частиною урядування. І поки що ми бачимо лише підсилення інформаційної складової, що веде до все більшої уваги до інформаційної політики в сучасних державах.