Конструювання демократії: політичні, економічні й інформаційні фактори

00:00,
27 Листопада 2011
93131

Конструювання демократії: політичні, економічні й інформаційні фактори

00:00,
27 Листопада 2011
93131
Конструювання демократії: політичні, економічні й інформаційні фактори
Наша еліта – це еліта минулого. Вона належить до фізичного простору, де стоять їхні фабрики і заводи, а не до сучасного інформаційного простору, де живе Гейтс чи жив Джобс.

Демократія завжди конструюється штучно, а потім утримується за допомогою додаткових зусиль з боку держави, оскільки вона не є формою, що органічно належить соціосистемі. В історії людства соціосистеми в цілому справді поступово трансформуються в бік демократії. Те саме відбувається не лише в політичній (загальнішій), а й у промисловій (вужчій) сферах. Наприклад, під час експериментів англійських психологів було запропоновано так звані індустріальні демократії, де працівники мають більше можливостей визначитися з власною робочою поведінкою. Взагалі наявність вибору становить базовий принцип демократії.

Демократія конструюється з різних джерел, серед найважливіших із них можна назвати політичні, інформаційні та економічні. Кожен із цих факторів забезпечує незалежне від держави функціонування інших, бо демократія реально вибудовується тоді, коли вдається відтіснити державу від стовідсоткового керування політичною, економічною й інформаційною сферами, до чого ми звикли за часів СРСР.

З політичної боку на поверхні – зміна влади шляхом виборів і вільне волевиявлення громадян, із інформаційного – свобода слова. Ці два параметри демонструють відставання серйозне пострадянського простору від демократичних стандартів. Але те саме можна сказати і про економіку, оскільки саме її незалежне існування забезпечує відповідну незалежність політичних, інформаційних чи тих самих економічних структур.

Політичний параметр є найважливішим, бо саме він залишається перед очима масової свідомості, але й тут ми маємо безліч відхилень, особливо на пострадянському просторі. Ці приклади всім нам добре відомі. Білорусь, Казахстан пішли на збільшення кількості президентських строків, Азербайджан отримав сина президента як наступника. В Україні зміна влади перетворюється на варіант громадянської війни, що не завершується самим процесом виборів. Росія формально виходить чистою, але модель тандему виявилася зневажливою щодо виборців. Тобто передача влади шляхом виборів не так легко просувається у пострадянському просторі.

Інформаційний параметр завжди був важким для втілення, і свобода слова частіше моделюється, ніж реалізується. Тут прикладом може слугувати Росія, де створюється радше ілюзія свободи слова, ніж сама свобода слова. Причому це досить складний варіант моделювання, який вимагає і спритності, й інтелектуальності. Наприклад, Владислав Сурков може подзвонити в «Незалежну газету», висловлюючи незгоду з тим, що правління Медведєва називають там «ліберальною відлигою». Адже таке висловлювання, як вважає Сурков, «має на увазі, що були потрібні подібні зміни, а не продовження курсу Путіна». Тобто це навіть варіант концептуальної цензури: не може бути поліпшення, коли все й так добре. Це схоже на радянський варіант боротьби: не добре з поганим, а добре з іще кращим.

З іншого боку, Росія серйозно і жорстко контролює тільки три федеральні телеканали, тому їхні продюсери важливіші за міністрів. Друковані ЗМІ, а тим паче інтернет, а також кабельні телеканали існують в іншому режимі, що надає масовій свідомості те, чого вона потребує. Якщо вона потребує опозиційності, вона може її знайти. Єдиною відмінністю порівняно з радянськими часами є те, що «правильні» думки знайти легше, а заради «неправильних» слід докладати більше зусиль. Тобто це не модель цензури у звичному розумінні, а модель тиражування, що дозволяє перемагати «неправильні» думки за рахунок їх малочисельності в інформаційному просторі.

Модель уникання прямих ефірів на федеральних каналах демонструє останній випадок, коли Володимира Путіна засвистали після того, як він вийшов привітати переможця боксерського двобою 20 листопада 2011 р., що транслювався в прямому ефірі. Західна преса розглядає це як публічне приниження кандидата в президенти. Це є нормою на Заході, але в політичній кар’єрі Путіна трапилося вперше.

Все це виглядає як боротьба професіонала й аматора. При цьому Борис Нємцов чи Едуард Лімонов можуть з’являтися на радіо «Ехо Москви», яке в прямому ефірі транслює RTVi. Але це не інформаційний мейнстрім. З іншого боку, це все одно робиться коштом держави, точніше «Газпрому». І держава вирішила, що в інформаційних «заповідниках» можуть бути різні екземпляри, які казатимуть різні слова. І це не становитиме загрози. Адже в зоопарках є і слони, й леви, та вони не лякають жителів міста. Адже люди живуть у своїх квартирах, а не в зоопарку.

В тих країнах, що вважаються демократичними, також є свої вади: наприклад, політична рівність підтримується, а економічна – ні. Тобто ідеальної моделі демократії немає ніде. Тому час від часу виникає бажання трансформувати наявну систему в нову. Тож у систему має бути встановлено й відповідні «запобіжники», які не даватимуть права на недозволені рухи.

Вже з 1973 р., наприклад, у системі Тристоронньої комісії йдуть розмови і дослідження з питань демократії, яка не працює, що її найсильніше місце є водночас і найслабшим – це вироблення і прийняття рішень. І вже 2009 р. Кіссінджер на засіданні цієї ж комісії каже, що саме тепер ми маємо час для введення нових правил світу, оскільки всі уряди зайняті своїми економічними проблемами і не мають змоги підняти голову. Про нові світові правила каже і військовий аналітик Бернет, який свого часу в Пентагоні займався саме проблемами стратегічного майбутнього (див. роботи: Barnett T.P.M. The Pentagon's new map. War and peace in the twenty-first century. – New York, 2004; Barnett T.P.M. Great powers. America and the world after Bush. – New York, 2009). Зрозуміло, що такі гравці бояться зовсім іншого, а не занепаду демократії. Їх непокоїть те, що ця форма може випадково породити небажані результати, що змінять політичну структуру.

Капустін каже про два недоліки демократії: її дефектність та її дисфункціональність. Під останнім він розуміє те, що демократія намагається легітимізувати незахищеність «низів». На жаль, саме така легітимізація дозволяє утримувати суттєве розшарування суспільств, у яких мала кількість громадян має все, а велика – нічого.

Тобто ми бачимо, що демократія винесла один тип цінностей, назвавши при цьому саме їх універсальним рецептом для всього людства. Не економічна, а політична рівність стали ціллю. Можливо, що радянський варіант було зорієнтовано якраз на економічну рівність, тобто він реально доповнював цю модель. І тому повинен був «загинути» як конкурент.

Белл писав про «азійські цінності» (сім’я чи гармонія), які суперечать цінностям ліберального капіталізму (див. роботу: Bell D.A. East meets West. Human rights and democracy in East Asia. – Princeton, 2000). Але є такими ж важливими саме для цього регіону. Можливо, ту саму ситуацію ми бачимо в нашому регіоні. Афанасьєв акцентує сталінський проект зі створення «єдиномислія», перетворення всіх на держслужбовців. І це зрозуміло, оскільки управління полегшується завдяки стандартизації картини світу людей.

Це також проблема розподілу між колективними й індивідуальними цінностями. Пріоритет колективу виникає у важчих умовах виживання, індивідуальний пріоритет – у сприятливіших для людини. Якщо сьогодні відбувається перехід на набір індивідуальних цінностей, то це відображає нові умови існування людства, які стали більш поблажливими для виживання.

Кінець історії Фукуями чи кінець ідеології Белла теж засвідчують завершення якогось великого циклу розвитку. Сьогодні також кажуть про завершення двотисячного циклу християнської матриці. Одночасно також зрозуміло, що соціосистеми настільки інерційні, що можуть ще довго існувати й після завершення циклу в тих же параметрах.

Белл у книзі про кінець ідеології акцентував: сучасне покоління не має ворогів. Тобто перед нами новий феномен існування. Через сорок років після першого виходу книги, яке сталося в 1960 р., він напише: «Ідеологія, як я використав цей термін, була не просто культурним поглядом на світ або замаскованими інтересами, це історично розташована система уявлень, яка поєднує ідеї з почуттями, перетворює ідеї на соціальні важелі і, трансформуючи ідеї, трансформує разом із ними й людей» (Bell D. The end of ideology. On the exhaustion of political ideas in the fifties. – Cambridge – New York, 2000, p. xi).

В своїй останній книзі 2011 р. Фукуяма (його сайт, де є інші статті – fukuyama.stanford.edu) бачить можливі варіанти негативного розвитку подій у демократичній системі, наприклад, пропонуються такі варіанти небезпеки, що випливають із громадянського суспільства: етнічні чи расистські групи, що можуть поширювати нетолерантність, групи інтересів ведуть до політизації економічних чи соціальних конфліктів, які можуть підривати легітимність демократичних інститутів, соціальна мобілізація може призвести до політичної руйнації (Fukuyama F. The origins of political order. From prehuman times to the French revolution. – New York, 2011, р. 472). Все це можна зрозуміти й так: демократичні інституції добре працюють у випадку стабільної ситуації, в період дестабілізаційних процесів вони не витримують справжньої активності мас. І це ми можемо побачити сьогодні в реагуванні на протести всюди: від Англії і США до Греції й Італії.

До речі, «філософ» сучасного британського уряду Блонд узагалі підкреслює, що і комунізм, і капіталізм атомізували людину для полегшення управління нею. В результаті побудовано нерівність, коли 50% населення володіють 1 відсотком власності. Зрозуміло, що це не дає щастя цим 50 відсоткам. Тому уряд Великобританії нині займається тим, як збільшити щастя населення, не спираючись при цьому на рівень економіки, оскільки збільшення ВНП після 20 тисяч на душу населення не збільшує рівень щастя.

Політична економіка була колись частиною етики, Адам Сміт був професором моральної теології. Саме це поєднання економіки й моралі заохочує Блонда, коли він каже: «Реальна криза в Британії полягає в руйнації людських відносин, бази суспільства. Тому правильною є теза про Розбиту Британію. Це втрата людського суспільства. Що ти бідніший, то ти самотніший, то більше ти коштуєш для держави, оскільки людська соціальність пов’язана з достатком, здоров’ям і всіма типами індикаторів від ментального здоров’я до ожиріння».

Цікава відмінність вимальовується в тому, що будують нині в Росії і Британії. Росія у словах Медведєва будує «великий уряд», таким чином вбачаючи включення більших мас людей у процеси державного управління, а Британія будує «велике суспільство» як мету свого підходу. І це в чомусь принципова відмінність: будувати й підсилювати уряд чи суспільство.

Що стосується конкретики конструювання соціосистем, то слід згадати Версальську угоду, яку Бейтсон назвав найважливішою подією ХХ сторіччя, оскільки вона запрограмувала Другу світову війну. Кіссінджер назвав такі дві вади цієї угоди. Будь-яка угода має фіксувати баланс сил і бути легітимною. Цього не було зроблено, оскільки інтереси Росії і Німеччини залишилися поза нею. Бейтсон сказав навіть цікавіше: шукайте точки масової кривди, саме вони проявляться в майбутньому.

З погляду конструювання нематеріального саме на цих точках побудовано ідентичність націй. Це голокост євреїв, це геноцид вірмен. Сюди ж відноситься і невдала спроба Ющенка закласти такий фундамент на базі голодомору. В цьому випадку відбулося зіткнення двох варіантів історичної пам’яті, що й у багатьох інших випадках заважає Україні робити кроки, підтримувані всім населенням. Пентагон сьогодні взагалі почав вивчати сакральне, оскільки чисто раціональної відповіді не можна дати, наприклад, на питання протистояння Ізраїлю й Палестини.

Економічні цінності породжують політичні. Як пише Фукуяма в останній своїй статті в журналі Current History, демократичний перехід відбувається при ВНП в 10 тисячах доларів на душу населення. Цей високий рівень уможливлює середній клас, у результаті більшає власності в руках у населення, покращується рівень освіти і відкритість зовнішньому світові. Але це загальне правило, як ми розуміємо, бо відхилень від нього досить багато.

Хантінгтон запропонував модель «авторитарної модернізації», за якою демократія виникає після розбудови сильної держави і створення середнього класу.  Закаріа додає до цього й необхідність верховенства права, а демократія виникає лише на наступному кроці після сильної держави і виконання законів.

Якщо поглянути на пострадянський простір, побачимо: якраз сильну державу тут будують досить вправно. Але в нас немає верховенства права і демократії в західному розумінні. І завжди виникає питання, чи це справді єдино можливий варіант демократії.

Фукуяма в уже згаданій вище новій книзі про становлення політичного устрою, на яку схвально відгукнулися і New York Times, і Guardian, бачить у випадку Західної Європи спочатку становлення індивідуалізму, а вже потім прихід держави. Держава в усьому світі будується на протиставленні роду: турецькі яничари, наприклад, виникають як діти, яких відбирали від родової прив’язки, щоб примусити їх слугувати державі.

У випадку Британії з давніх часів жінки мали право на власність, яка не переходила до роду. Саме це підтримувала католицька церква, в результаті чого вона отримувала багато благодійних внесків саме від жінок. Тобто в цьому випадку економічна самостійність створює індивідуальні права ще до започаткування держави. Тоді як у світі саме держава охороняла індивідуальні права, бо була зацікавлена в людях поза родом. Централізована держава всюди виникає як інструментарій збирання податків на війну.

Демократію Фукуяма бачить, у першу чергу, як підзвітність (підпорядкованість) влади населенню. Тому в сумі для нього важливими стають три складові політичного розвитку:

- держава, що концентрує владу на території,

- закон, який обмежує урядові можливості приймати не ті рішення,

- механізми демократичної підзвітності, налаштовані на те, щоб уряди відображали бажання й інтереси людей.

Фукуяма намагається дати відповідь і на болюче питання, чому ліберальні демократії породжують економічну нерівність. До речі, саме пострадянський простір досить чітко це демонструє. І в цьому випадку стає зрозуміло, що ми маємо нерівномірний розподіл економічних результатів, який і не дає можливості з’явитися середньому класові.

Арабські революції називають четвертою хвилею демократизації, а третя почалася в 70-х з Іспанії та Португалії і вже потім дійшла до нас. Але водночас зростає глобальна нерівність. Нерівність збільшується і в таких країнах, як США і Великобританія. Країни з великою нерівністю, а таким є, наприклад, регіон Латинської Америки, породжують соціальні конфлікти, які дестабілізують їх, що зменшує економічне зростання. Тобто нерівність чітко зафіксовано як фактор, що уповільнює розвиток.

Фукуяма бачить перед собою і можливий негативний розвиток подій у майбутньому. В одному зі своїх інтерв’ю він зауважує: «Все може швидко обернутися негативним розвитком подій. Ми бачимо підйом популістських партій по всій Європі. Є багато політичної коректності стосовно імміграції і цілого набору проблем, пов’язаних із нею. Людям не дозволяють говорити про це, і нині триває вибух на правому боці, де люди не тільки говорять про це, а й кажуть дуже злосливі речі».

Не забуваймо також, що Фукуяма входить у масову свідомість зі своєю книгою про кінець історії, про яку досить довго говорили. Точніше, спочатку це була просто стаття. В книзі він не тільки прогнозує кінець ідеології, а й підкреслює, що середній клас є породженням освіти (Fukuyama F. The end of history and the last man. – London etc., 1992, р. 116). Індустріальні держави вимагають освічених робітників, навіть у випадку диктаторських режимів. А це в свою чергу веде до інших уявлень про демократію. До речі, в цьому ж ключі він бачив і причини розпаду СРСР. Щоб економічно перемагати, треба було випустити на арену освічених людей, а це веде до іншого сприйняття демократії і людських свобод. Залишивши попереду бюрократів і військових, неможливо отримати хороший економічний результат.

Лауреат Нобелівської премії Сен у книзі «Розвиток як свобода» розглядає розвиток як поступове відкидання різних типів несвобод, які не дають людям права вибору і можливості зреалізувати власні дії (див. роботу: Sen A.K. Development as freedom. – Oxford, 1999). Він підкреслює, що саме свобода є центральною для процесу розвитку з двох причин:

- оціночна причина: оцінка прогресу робиться в термінах свобод, які здобувають люди,

- ефективність як причина: досягнення розвитку суттєво залежні від вільної дії людей.

До речі, в своїй автобіографії як нобелівського лауреата Сен згадує книгу Ерроу «Соціальний вибір та індивідуальні цінності» (1951), яку він зі своїм другом читали в Калькутті в 1952 р. В цій книзі Ерроу формально довів, що раціональний колективний вибір є неможливим (див. про Ерроу і його роль у корпорації РЕНД у роботі: Abella A. Soldiers of reason. The RAND corporation and the rise of the American empire. – Orlando etc., 2008; російський переклад: Абелла А. Солдаты разума. – М., 2009). Свою нобелівську лекцію Сен починає з жарту на цю тему: верблюд – це кінь, створений комітетом. Це пояснюється тим, що комітет намагається врахувати інтереси багатьох учасників, що є неможливим.

Демократія – це результат створення в державі незалежних економічних, політичних та інформаційних складових. Уплив держави обмежується. Саме так було при переході від племені до держави, коли держава обмежувала статус роду, бо лояльність людини до роду була сильнішою за лояльність до держави.

ДЕМОКРАТІЯ – це існування

незалежної від держави політичної складової,

незалежної від держави економічної складової,

незалежної від держави інформаційної складової

Економічна незалежність породжує політичну й інформаційну. Одним із прикладів породження економічної незалежності є приватно-публічне партнерство (ППП). На сьогодні немає єдиної моделі ППП. Лідером у запровадженні цього інструментарію є Британія, але й там більше приватних інвестицій в інфраструктурі, транспорті й менше – в освіті. До європейського визначення ППП потрапляють такі характеристики, як довготривалість проекту, розподіл ризиків між державою і бізнесом та інші. Австралійській підхід підкреслює з-поміж іншого й політичне зацікавлення держави в такій співпраці з бізнесом, оскільки це третій шлях, на відміну від націоналізації чи приватизації.

Навіть у західних країнах створюються відповідні структури (ради, центри), які намагаються просувати ППП в себе, що засвідчує не такий легкий шлях цього просування (див., наприклад, у США сайт цієї структури – www.ncppp.org чи в Канаді – www.pppcouncil.ca). Вони зайняті й серйозною інформаційною роботою, яка дозволяє легітимізувати в очах населення саме такий варіант співпраці з державою.

Але водночас важко вводити цю незалежну економічну складову в наших умовах, оскільки сьогодні бізнес є принципово негативним героєм пострадянської масової культури. Є відповідна статистика мильних серіалів, де герої з бізнесу займають полюс негативу. Тобто перед зміною фізичного світу треба спочатку змінити віртуальний (кіно і мистецтвота інформаційний. Маємо зворотній процес впливу:

Віртуальний простір

Інформаційний простір

Фізичний простір

Такі проекти зі зміни ментальності було свого часу реалізовано в світі. Це американський консервативний проект 70-х, коли в результаті десятирічного процесу впливу на населення героя-радикала замінив герой, який хотів заробити свій перший мільйон. Це сучасний проект повернення інтересу молоді до фундаментальних наук, який сьогодні реалізується в США, в тому числі за допомогою відповідної продукції Голлівуду, де діють герої-вчені на захисті національної безпеки. І підготовку таких сценаристів із вчених фінансує Пентагон. Це японські інвестиції в американську кіноіндустрію, щоби змінити імідж японця на екрані.

Є розповідь і про те, як MCA – Music Corporation of America, якій належить декілька кіностудій, яку ще звали General Motors Голівуду, «створила» Рейгана, в тому числі за допомогою чиказької мафії (див. про це тут, тут і тут; див. також застережливу рецензію на цю книгу, див біографію автора та його сайт – www.moldea.com). Сідні Коршаку, адвокату, що був проміжною ланкою між мафією й Голлівудом, присвячено окрему книгу (Russo G. Supermob. How Sidney Korshak and his criminal associates became America's power brokers. – New York, 2006). Його життя завершується у 88 років без жодного судового переслідування. Але потім мафію поступово витиснули з Голлівуду, й вона переключилася на порноіндустрію.

Іміджі і бренди працюють у будь-якому бізнесі, включаючи кримінальний. Адлер написав у своєму дослідженні мафії й кіно такі слова про фільм «Хрещений батько»: він «змінив точку зору, з якої мафія розглядала себе, і для багатьох реабілітувала гангстерів, перетворивши їх на людей честі замість того, щоб продемонструвати, ким вони були насправді».

Оксфордський учений Гамбетта вважає, що гангстерські фільми просувають потрібний мафії бренд. Людей слід лякати, і вони лякають. У своїй книзі про те, як спілкуються злочинці, він наводить приклад, коли за створення фільму було покарано японського режисера (Gambetta D. Codes of the underworld. How criminals communicate. – Princeton, 2009, p. 253). Це сталося тому, що якудза у фільмі не виконували своїх погроз і не були достатньо сильними. За це троє молодиків порізали ножами режисера цього фільму. Це все конструювання віртуального простору для впливу на простір фізичний.

Просування ліберального капіталізму й ідей Хайєка теж було спеціально сконструйованим процесом, під який одна людина створила аж 150 think tank'ів. Цією людиною, яка активно використала цей новий інструментарій для просування ідей, був майор Смедлі. А навчив його цього використанню інтелектуалів як любителів вторинних ідей Хайєк, який у результаті й отримав Нобелівську премію. Тобто економічні ідеї навіть цього рівня захоплюють масову свідомість поступово і є результатом навмисних зусиль. Нічого не відбувається випадково і несистемно.

До речі, у Хайєка є цікаве спостереження стосовно ролі свободи в економіці і розповсюдженні інформації (Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. – М., 1992, с. 56). Перші спільноти античності, які дозволяли мати індивідуальне знання, що з’являлося завдяки тому, що були відносини між різними регіонами, вигравали порівняно зі спільнотами, які спиралися на колективні знання всіх чи знання їхнього правителя. Тобто відкриті чужим знанням спільноти виявлялися сильнішими за закриті.

Відповідно виникають проекти зупинення тих дій, які держава чи суспільство вважають небезпечними. Наприклад, сьогодні ФБР у США активно відстежує мусульманські мечеті і школи, що може викликати занепокоєння в мусульман – громадян Америки. До журналу Wired потрапили матеріали брифінгу ФБР під назвою «Стратегічні теми і драйвери ісламського закону», що відбувся 21 березня 2011 р. За ними готують агентів ФБР. І можна визнати, що це досить поглиблена підготовка з багатьма деталями, дібраними не з точки зору вчених-ісламістів, а з позиції потенційної загрози. Одночасно це демонструє, як важко працювати у відкритому суспільстві, де навіть документи спецслужб можуть потрапити у вільну циркуляцію.

До речі, США мають і незвичний досвід створення венчурного фонду In-Q-Tel для ЦРУ (його сайт – www.iqt.org), коли група приватних осіб створила цей фонд на прохання директора ЦРУ. Аналіз його роботи дав висновок: потенційні переваги переважають будь-які ризики. Фонд In-Q-Tel повинен продовжувати свою роботу в галузі створення нових технологій для ЦРУ. В той же час наш український досвід створення Ситуаційного центру в самій СБУ продемонстрував, що в результаті в цьому процесі брав участь міжнародний кримінальний авторитет, про що розповів екс-голова цього відомства Смішко.

Інтенсивні проекти зміни соціального устрою, які Захід проводив у 50-х роках в азійських країнах, щоб не дати їм піти радянським шляхом, базувалися якраз на інтенсивній зміні інформаційного компоненту. Це давало можливість трансформувати політичну, а потім і економічну системи країни, оскільки інформаційний компонент працював у режимі майбутнього соціального устрою, а не тогочасного. Умовно кажучи, інформаційний компонент був уже капіталістичним, а політичний та економічний – ще феодальними. І якщо вдається підтримати існування інформаційного компоненту, він під себе трансформує політику й економіку.

Реально перед нами модель і перебудови, і кольорових революцій, коли інформаційна система починає працювати на руйнацію старого стану суспільства:

Інформаційна система

Політична система

Економічна система

Це революційні переходи. Еволюційні переходи, мабуть, повинні йти іншим шляхом. Наприклад, такими типами трансформацій: економічна – політична – інформаційна чи економічна – інформаційна – політична. В системі революційній, навпаки, відбувається «гра на випередження», коли те, чого ще немає, подається як уже наявне, а те, що є, як те, що неминуче загине.

США, як відомо, взяли на озброєння конструкцію просування демократії. Вони виправдовують це кращим типом правління, яке дають демократії. Наприклад, демократії породжують ринкову економіку, яка дає кращі результати в економічному зростанні. Демократії також дають гарантії людям, що можна вкладати гроші в розвиток, які в майбутньому в них ніхто не забере. Але в будь-якому випадку саме така позиція США як рушійної сили буде створювати демократичні хвилі по всьому світу.

Така принципово не ізоляціонистська, а агресивна позиція США стала предметом розгляду Роберта Кейгена в його книзі «Небезпечна нація». В одному з його інтерв’ю нам зустрілася цікава фраза стосовно монополярності світу: «Інколи мені здається, що європейці хочуть увести багатополярний світ, але вони не хочуть робити кроків зі створення іншого полюсу, який би міг використовуватися для впливу на американську поведінку» (див. переклад його статті з Washington Post на тему різної моральної бази американської і європейської політики).

Як бачимо, демократія конструюється завдяки зовнішнім і внутрішнім цілям, які можуть бути політичними, економічними чи інформаційними. Демократія як політична інституція спирається на відповідні економічні й інформаційні підґрунтя, без яких вона є неможливою. Сьогодні пострадянський простір має сильні держави, але не має відповідного рівня економічних і інформаційних механізмів.

Ми можемо оцінювати їх на базі породження альтернативних можливостей для нашого вибору. Реально людина сама не може породжувати такі альтернативні до державних механізми, скоріше можна казати про приєднання людини до наявних альтернатив, які повинна забезпечувати держава. В політичному вимірі альтернативами є партії, їхнє альтернативне існування дозволяє людині робити власний вибір, приєднуючись під час виборів своїм голосуванням до однієї з таких політичних платформ. В економічному – це існування різних економічних укладів, а не тільки державних підприємств, які конкурують уже в економічному полі. В інформаційному – це різноманітність висвітлення подій. Якщо сьогодні дослідники кажуть про переважання представників влади на екрані, то це лише один вимір цієї проблеми. Нас повинні цікавити альтернативи, адже представники і влади, й опозиції можуть говорити те саме, як це і відбувається при деяких голосуваннях у парламенті.

Є ще один шлях розбудови демократичного суспільства в Україні. Це шлях, який свого часу змінив цінності в СРСР. Це вихід на арену більш освіченого молодого покоління. Адже в свій час компанія Шелл дала прогноз про розпад СРСР, базуючись на тому, що в 1985 р. виходить великий прошарок нового покоління, в якого будуть інші погляди на демократію (див. про це роботу: Schwartz P. The art of long view. Planning for the future in an uncertain world. – New York, 1996). Навіть ЦРУ було проти цього прогнозу, вважаючи, що в Шелл не має достаніх даних для нього.

Інтелектуалізація суспільства як механізм його зміни є досить тривалим процесом. Грабович, наприклад, наполегливо виконує таку місію, спрямовану на збільшення інтелектуального прошарку українського суспільства завдяки публікації книг у видавництві «Критика» (див. його інтерв’ю на цю тему). Тобто є ще один непрямий важіль, який може спрацьовувати в деяких випадках розвитку соціосистеми.

Інтелектуальне життя формують ідеї, які створюють ідеологічні каркаси соціосистем. Є й м’якші форми такого формування, наприклад, музика. В історії відома особлива роль Верді для формування єдиної Італії чи Вагнера для формування ідеології нацистської Німеччини. Відома також значна роль, яку відіграв окультизм у створенні ідеологічної бази нацизму (див. про це роботу: Гудрис-Кларк Н. Оккультные корни нацизма. – М., 2004), відстежується також антисемітизм як елемент такої бази (див. про це роботу: Кунц К. Совесть нацистов. – М., 2007). Але це вже радше негативні результати таких упливів. Загалом же в усіх таких випадках еліти повинні розуміти і сприймати сигнали інтелектуальних поштовхів.

І тут знову, на жаль, слід підкреслити, що наша еліта – це еліта минулого. Адже вона належить до фізичного простору, де стоять їхні фабрики і заводи, а не до сучасного інформаційного простору, де живе Гейтс чи жив Джобс. Ми не увійшли в інформаційний простір, тому й не можемо мати інформаційної еліти. Стара за своїми поглядами еліта несе з собою і старе уявлення про світ. Вона не є конкурентною і навіть просто нецікава гравцям нового світу. В США так звана еліта сталі вже давно зійшла зі сцени, вона є тільки в підручниках історії.

Індустріальна еліта не тільки породжує інший тип продукту, в якому роль ноу-хау не така значна, як у випадку роботи інформаційної еліти, а й вимагає іншої інфраструктури для своєї підтримки. Потреба в креативному класі є породженням саме інформаційної еліти. Індустріальна еліта породила також свій варіант демократії – правила боротьби зі страйкарями, використовуючи різні види впливу на громадську думку (див., наприклад, відомий план з 9 пунктів – так звану Mohawk Valley formula).

Якщо придивитися до історії піару під цим кутом зору, то і піар виникає як результат, породжений індустріальною елітою у відповідь на масову демократію, яка з’являється в той же період. Виникнення демократії відкрило інші ступені свободи робітникам, які в них «відібрали» індустріальні магнати, профінансувавши виникнення іншого механізму управління масовою свідомістю – піар. І соціосистему знову було стабілізовано в потрібному напрямку.

Сучасні дослідження також демонструють, що нафтові держави можуть нехтувати демократією, оскільки вони надають потрібні економічні результати своїм громадянам і без неї. В цьому може бути пояснення (хоча б одне з багатьох) феномену Росії. І це водночас має бути застереженням для всього пострадянського простору, що шлях Росії в цьому відношенні не може бути повторено через зовсім інші економічні умови. Тобто тут сировинна економіка створює відповідну сировинну демократію, яку так і назвали по-особливому – керованою. Україна має металеву демократію, тобто і тут, і там олігархічний гравець стає важливішим для формування політики. А сьогодні додатково олігархічні політичні гравці мають у своєму розпорядженні телебачення, яке і виконує функції піару початку ХХ сторіччя, коли ще не було телебачення. Тобто історична залежність створення масової демократії, піару й телебачення насправді є парадоксальною зміною інструментарію впливу:

Масова демократія

Піар

Телебачення

І тоді нам слід визнати, що телебачення виступає в ролі замінника піару й демократії, що якщо еліти металу базувалися на піарі, ще зберігаючи жорсткі методи боротьби зі страйками, то інформаційні еліти, вже працюючи виключно в м’якій сфері, спиралися на телебачення, породжуючи автоматичний консенсус у суспільстві, який не дозволяє страйків у принципі.

В цілому слід повторити, що демократія працює лише при вибудованих механізмах захисту від держави. Вони можуть бути економічними, політичними, інформаційними, юридичними. Чому сьогодні активно виступають проти влади, наприклад, підприємці? Тому що вони існують у більш незалежній економічній формі, аніж держслужбовці чи бюджетники. Вони стали автономними гравцями з власним голосом. Їхня економічна автономність продиктувала їм іншу політичну поведінку.

При штучних змінах (інтенсивних, революційних) відбувається «перетягування» ситуації на наступний крок розвитку за рахунок активної роботи, наприклад, інформаційного компоненту, як це відбувається, наприклад, у випадку перебудови чи кольорових революцій. Тільки для цього потрібні механізми захисту цього інформаційного компоненту, оскільки в нормі всі інші компоненти повинні його зупинити. У перебудову цей захист реалізувався за рахунок того, що проти наявної системи влади працювали владні ЗМІ. Під час Помаранчевої революції (окрім головного фактору, що Кучма не міг легітимно йти на вибори сам) працював фактор відносної демократичності системи, яка не дозволяла «вимкнути» опозиційні телеканали, які й робили революцію. Кольорові революції взагалі можливі лише в таких відносно демократичних умовах.

Соціосистема, як дерево, може набути ту чи іншу форму. Вона може бути грізною чи лагідною до своїх громадян, які, як листя, живуть на цьому дереві. Але це рідкісний випадок дерева, на яке може впливати його є листя (коли воно нарешті це зрозуміє). Листя може перетворювати ялинку на яблуню, коли цього захоче.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Ахметов, Фірташ, Пінчук / Unian.net
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Seth
10:28 / 05.12.2023
Thank you, I’ve just been searching for information about this topic for a while and yours is the greatest I’ve discovered till now. But, what in regards to the conclusion? Are you sure concerning the supply? Facboook
okbet sports
09:17 / 10.11.2022
This is really a nice and informative, containing all information and also has a great impact on the new technology. Thanks for sharing it, okbet sports
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду