Підготовка спеціалістів  в сфері інформаційних воєн на пострадянському просторі

Підготовка спеціалістів в сфері інформаційних воєн на пострадянському просторі

00:00,
19 Травня 2013
3521

Підготовка спеціалістів в сфері інформаційних воєн на пострадянському просторі

00:00,
19 Травня 2013
3521
Підготовка спеціалістів  в сфері інформаційних воєн на пострадянському просторі
Підготовка спеціалістів  в сфері інформаційних воєн на пострадянському просторі
Сьогодні університетське викладання української журналістики отримало новий «дах» у вигляді концепції соціальних комунікацій. Але потрібні більш інтенсивні кроки, які змінять і типи предметів, і типи викладачів.

Інформаційна безпека, спрямована на захист соціосистеми, має дві складові: технічну й  гуманітарну. Для технічної характерна хороша підготовка фахівців, як військових, так і цивільних. А тим часом гуманітарна складова залишається без освітньої й академічної підтримки.

Сфера комунікації, починаючи від реклами й піару і до інформаційних операцій та операцій впливу, є прикладною, тобто її лише наполовину визнають науковою, решту ж відносять до мистецтва. Оскільки творча складова в цій сфері має не менше значення, а може, й більше, ніж у деяких паралельних наукових сферах.

Це створює проблеми з вивченням і навчанням фахівців. Відсутність чітких загальних законів, що би про це не казали з освітніх кафедр, змушує приділяти більше уваги конкретним застосуванням цих методологій у різні роки і в різних країнах.

Щоби знати, як навчати, треба зрозуміти недоліки нашої системи освіти, бо їх слід навчитися обходити, якщо вже наразі не вдається їх усунути. Таких основних недоліків три. По-перше,  велика кількість предметів, що не дає можливості приділити їх вивченню достатньо часу. По-друге, відсутність практичного спрямування. І, по-третє, незрозумілі базові предмети, що  виступають підґрунтям цього навчання.

Наша освітня система базується на великій кількості предметів. У результаті студенти знають назву дисциплін, але через обмеженість часу на вивчення більшості з них не мають змоги засвоїти їх як реальних інструментарій, а не на рівні цікавих фактів.

Загалом, наша освітня система, як відомо, навчає не так працювати в обраній сфері, як, радше, все це викладати студентам. Тобто, випускника готують лише під робоче місце одного типу - викладацьке, отже, він може викладати, а не працювати за фахом.

Професійна базовість має віддзеркалювати те, що ми беремо за обов'язковий відлік піраміди предметів і знань. Що є фундаментом? Колись батько-засновник піару Бернейс зауважив стосовно США: помилкою стало те, що піар викладають на факультетах журналістики, зробивши це філологічною спеціальністю. Тієї ж помилки припустилися й ми, тимчасом як піар слід визнати не філологічним, а соціальним фахом.

Нині університетське викладання журналістики в Україні отримало новий «дах» у вигляді концепції соціальних комунікацій. Але потрібні більш інтенсивні подальші кроки, які змінять і типи предметів, і типи викладачів. Поки цього не відбудеться, філологи породжуватимуть філологів. І це передбачувано й логічно, інакше й не могло бути.

Тож єдиним розумним рішенням має бути створення магістратур, які дозволять змінити ситуацію, не зачіпаючи консервативних елементів нашої освіти. Яскравим прикладом цього є поява магістратур із медіакомунікацій, наприклад, у Харкові чи Львові.

Та повернімося до пошуку базової дисципліни. Тут слід звернути увагу на сферу прийняття рішень. Вона присутня у політиці, в економіці, у військовій справі. Прийняття рішень спирається й на вивчення громадської думки, й на нейронауку, здобутки яких нині зовсім інакше застосовуються на Заході.

До списку нових дисциплін (на кшталт теорії прийняття рішень у політиці чи в державному управлінні) слід додати й забуті предмети, які раніше викладали на рівні класичної гімназії. Це риторика й топіка, а також їх практичне застосування у вигляді дебатів.

Як готують спеціалістів у цих інформаційних сферах наші сусіди? Росія внесла «інформацію» в назву свого відомого військового інституту, який раніше готував лише перекладачів. Тепер це Військовий інститут інформації й іноземних мов - ВІІІМ. Базою тут є кафедра спецпропаганди. У вісімдесяті роки, коли виявився брак таких фахівців, було створено 10-місячні курси з підготовки офіцерів спецпропаганди. Тепер це цілий факультет зарубіжної військової інформації. Окрім вивчення іноземних мов на ньому є три спеціалізації: «Організація закордонної військової інформації й комунікації», «Здобування та обробка закордонної військової інформації», «Аналіз закордонної військової інформації». Загальна кількість мов, які вивчаються на факультеті, - 27.

На кафедрі закордонної військової інформації працює 50 викладачів. Цікаво, що 10-місячні курси спецпропагандистів працювали на території Афганістану. На кафедрі є двомісячні курси підвищення кваліфікації офіцерів. Є ще кафедра інформаційного забезпечення. Вона існує в системі підготовки військових журналістів.

Кафедру інформаційного забезпечення зовнішньої політики створено в рамках факультету глобальної політики Московського державного університету. Прикладні цілі, які йшли від Фонду ефективної політики Павловського, було враховано при створенні кафедри країн пострадянського закордону в Російському державного гуманітарному університеті, яку очолив сам ректор Пивовар.

Студенти підкреслюють, що нового вони відчули при такому «практично орієнтованому викладанні» (див. тут і тут). Наприклад, аналізувалося вбивство відомого казахського опозиціонера. Аналізували: як, хто, навіщо, які наслідки цього. Працював з ними при цьому  Мейєр (див. тут, тут і тут). Він працював в Адміністрації президента Росії, у Фонді ефективної політики, тепер це регіональний директор програм фонду «Російський світ» в СНД. (Відомий його аналіз кризи 1993 р. як спроектованої. Див. також офіційні документи заснування Фонду ефективної політики, а також позиційний аналіз подій 1993 р., зроблений Павловським.) Студенти також підкреслювали варіант позиційного аналізу ситуації в Україні, який із ними робив Мейєр (див. також інструментарій позиційного аналізу у Дацюка). Студентів зацікавили також Танаєв, який створив відповідну лабораторію від ФЕП на факультеті журналістики МДУ (див. тут і тут), та Шпунт (див. інтерв'ю з останнім тут, тут і тут). Ще один учасник цього переходу від теорії до практики - Данілін. Він написав історію пропаганди (див. тут, тут, тут і тут). Про інші проекти Фонду ефективної політики Павловського, більшість яких на сьогодні закрито через негативне ставлення Путіна до Павловського, див. тут.

Російській державний гуманітарний університет запустив тоді такі освітні проекти: Політичний консалтинг і проектування в міжнародних відносин та Інтеграційні процеси на пострадянському просторі. Тобто все це є справжнім політичним проектуванням на пострадянському просторі.

Чечель, яка на той час була керівником освітніх програм ФЕП, бачить загальну рамку цього освітнього підходу в тому, що вони назвали «Основи політичного мислення». Напрямки ж, під які «підводилися» курси, що читалися, такі: «Наукові інструменти політичної діяльності», «Вивчення реальності в політиці, форми її визнання», «Винахід інструментів політичного», «Радянська проблема в російській політиці», «Політична культурологія», «Етнополітологія», «Політичний консалтинг, моніторинг», «Інформаційне забезпечення політичного процесу», «Побудова політичних організацій та робота в них».

Як освітній інструментарій було закладено дві речі: case studies (аналітика свіжих подій) та авторські майстер-класи «Інструменти реальної політики». Саме в цій площині вдалося розібрати всі пострадянські політичні кризи в СНД (цьому присвячено серію семінарів  Мейєра й Чадаєва). Чадаєв (див. про нього тут, це автор книги про ідеологію Путіна [Чадаев А. Путин. Его идеология. - М., 2006], його сайт - www.chadayev.ru). Він пише стосовно експертного обговорення різних стратегій: «Як тільки стратегія стає публічною, вона перестає бути стратегією». В результаті головний ідеолог партії «Єдина Росія», як Чадаєва називала преса, взагалі виходить із цієї партії.

Взагалі, слід визнати один принциповий момент: при цьому підході велика увага приділяється саме змісту, а не просто комунікації, тобто аналітична складова є навіть вагомішою за інформаційну.

У Московському інституті міжнародних відносин створено кафедру прикладного аналізу міжнародних проблем. Там викладають такі курси, як «Аналіз міжнародних ситуацій» чи «Вступ до прикладного аналізу зовнішньополітичних подій», які теж роблять акцент на реальних, а не історичних подіях. Крім того, виходять збірники під назвою «Ситуаційні аналізи». Слід зауважити, що в Московському інституті міжнародних відносин є й міжнародна журналістика, і власні розробки з питань м'якої сили чи інформаційного забезпечення зовнішньої політики (Кохтюлина И.Н. Информационная составляющая внешнеэкономической безопасности Российской Федерации. - М., 2008). У першому випуску «Ситуаційних аналізів» опубліковано текст Примакова (Примаков Е.М., Хрусталев М.А. Ситуационные анализы. Методика проведения. Очерки текущей политики. Вып. 1. - М., 2006). Це свідчить про державний інтерес до таких розробок.

Можна для прикладу поглянути й на такі країни, як Вірменія та Естонія. Вірменія створила в системі Єреванського державного лінгвістичного університету ім. Брюсова Науково-освітній центр інформації й комунікативних технологій із відповідною магістерською програмою. Там пропонують не лише курси з основ теорії комунікації й комунікативних технологій, а й, приміром, «Соціальні медіа як джерело інформації».

Вірменія перебуває в стані якщо не гарячої, то справжньої холодної війни з Азербайджаном, тому її інтерес до проблематики інформаційних воєн зрозумілий. Цим пояснюється й академічна увага до цієї теми (див. тут, тут, тут, тут, тут і тут), і освітня у формі проведення шкіл поза університетською системою (див. тут і тут).

Естонія, яка потрапила під «обстріл» у зв'язку з Бронзовим солдатом, теж налаштована досить серйозно. Її спецслужба достатньо активно відстежує операції впливу, які реалізуються на її території. У щорічному звіті констатується: «М'яка сила й операції впливу як за своїми засобами, так і за цілями - досить чітко розмежовані поняття. Ця відмінність  важлива з точки зору завдань Служби внутрішньої безпеки у сфері захисту естонського суверенітету. Також дуже важливо мати змогу вирізняти операцію впливу, навіть тоді, коли є намагання приховати чи легітимізувати її застосування під маркою "м'якої сили"».

Можна дійти загального висновку, що потужність можливостей країни у сфері інформаційних воєн зростає, якщо вона вправно реалізує цей потенціал усередині країни. Тобто внутрішній рівень демонструє рівень зовнішнього впливу. Наприклад, по тому, як країна утримує потрібний їй внутрішній порядок денний, можна зрозуміти її зовнішній інформаційний потенціал. При цьому йдеться, зрозуміло, не про Північну Корею, а про країни, де присутні опозиційні інформаційні потоки. Тож можна констатувати, що й рівень можливості атакувати корелюватиме з рівнем можливості захищатися від атак.

В усіх таких випадках бачимо результат відповідної освітньої, академічної та обов'язково бюрократичної роботи, бо без останньої консервативні інститути суспільства не зроблять жодного кроку. Причому майже всюди влада краще розуміє технічні аспекти інформаційної безпеки, ніж гуманітарні. Перші мають бюрократичну, фінансову, освітню, академічну підтримку, чого не можна сказати про проблеми з «м'якими» системами.

Ще однією тенденцією, яка завжди була проблемною на пострадянському просторі, залишається розрив між тим, про що думають вчені, і що реально потрібно країні. Це все намагання ввести в освітній процес (навіть не академічний) прикладну науку. Одну відмінність від класичної науки, якою займаються в Академії наук чи на базі якої побудована вища школа, можна зауважити. Це акцент на динаміці соціосистем у прикладних завданнях і на статиці - в класичній науці. Тому й маємо розрив, який заважає застосуванню наукових результатів, оскільки вони не завжди відповідають реальним потребам.

Шпунт підкреслює різницю між ремеслом і професією, зауважену ще з середніх віків. Це різниця між тим, про що можна прочитати, і тим, що передається від людини до людини. Він вважає, що багато сучасних професій, наприклад, системний адміністратор чи політтехнолог, повернулися до стану ремесла, бо їх не можна вивчити завдяки книжкам.

Саме тому виникає «підтягування» державних службовців, бо те, що їм викладали у вищій школі, погано співвідноситься з їхньою практичною роботою. Російський приклад - програма «Управління соціальними процесами в регіоні». За назвами курсів можна зрозуміти, що саме вкладається в розуміння цього управління: «Основи сучасної теорії суспільства», «Основи організації роботи департаменту внутрішньої політики», «Основи виборчої системи і організація роботи на виборах», «Піар-обслуговування і ЗМІ в управлінні соціальними процесами».

Пішовши у відставку в 2011 р., Павловський у своєму інтерв'ю схарактеризував свої функції, назвавши себе радником президента Медведєва, хоча він був ним на громадських засадах. Зокрема він каже про забезпечення політичного планування, моніторинг політичної ситуації, включаючи регіони, за результатами якого надавалися конкретні рекомендації. І це створює чітке розуміння того, чого саме не може робити бюрократична система, оскільки віддає це зовнішнім експертам.

Освіта й наука можуть запрацювати по-справжньому на виконання державних цілей лише тоді, коли держава побачить і відчує об'єктивність того, що пропонується. Поки ми будемо оперувати інтуїтивними міркуваннями, цього не відбудеться.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
iit.edu
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду