Пандемія COVID-19, що застала світ зненацька, спричинила кризу не лише в економіці чи охороні здоров’я, а й інформаційному просторі. Це доводить недавнє опитування Київського міжнародного інституту соціології, згідно з яким 66% співвітчизників вірять у те, що коронавірус було винайдено в лабораторії, скоріше за все, в Китаї. Та не одних українців ввели в оману: в теорії змови, пов’язані з пандемією, вірять і в інших країнах, де також працювала дезінформація.

Аби знаходити, аналізувати фейки та дезінформацію про COVID-19, міжнародна ініціатива Open Information Partnership створила спеціальну робочу групу з експертів. За 6,5 місяців роботи їм вдалось ідентифікувати 3 тисячі різних фейків, що циркулювали в межах ЄС і країнах-партнерах.

Обговорити, чому такі масштаби стали можливими і як із цим бути, віртуально зібралися разом експерти цієї групи з України, Угорщини, Грузії, Естонії та Великобританії 11 вересня на дискусії «COVID-19 у просторі дезінформації та пропаганди. Погляд із різних країн» на «Донбас Медіа Форумі», який цього року проходив онлайн.

Класика кремлівської дезінформації

Ханна Максвелл, заступниця керівника мережі Open Information Partnership, яка й очолювала робочу групу експертів, відмітила, що дезінформаційні наративи щодо COVID-19 у різних країнах були подібними. Багато наголошувалось на тому, що від пандемії всіх урятує Росія, глобальна еліта зазнає краху, а головним антигероєм був Білл Гейтс.«Те, що починалось в одній країні, сніжним комом переходило до інших, – говорить пані Максвелл. – Щойно хтось сказав, що вірус було нібито створено людиною, як це тут же підхоплювали в різних країнах світу».

Олександра Цехановська, аналітикиня з Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру, що спеціалізується на дослідженні пропаганди Кремля, не дивується такій координованості. Саме це, за її словами, є спільною рисою інформаційних кампаній. «А у випадку COVID-19 ми спостерігали безпосередній рівень інформаційної координованості між Кремлем та його агентами впливу, що варіюються залежно від цільової аудиторії, з одного боку, та Кремлем і Пекіном, з іншого», – вважає пані Цихановська.

Вона зауважує, що це може бути лише припущенням, проте багато колег з міжнародної спільноти з нею солідарні. «Не можемо говорити, що це була на 100% співпраця, але багато в чому Кремль і Пекін стали ситуативними союзниками та все ще намагаються посилювати одне одного. Це особливо видно на прикладі популярного твердження, що COVID-19 – це розроблена США біологічна зброя. Спочатку її запустили росіяни, а потім це було підхоплено в Пекіні».

Класичний приклад координованості – історія про американську лабораторію Лугара в Тбілісі. Якщо грузинам говорили про те, що саме в їхній столиці американці винайшли COVID-19, то в Україні партія ОПЗЖ проштовхувала версію про нібито непідконтрольні українському уряду лабораторії США, які теж займаються бозна чим. На окупованих територіях на Сході України була ще інша версія: про витік вірусу із цих же лабораторій, але контрольованих ЦРУ.

Олександра Цехановська називає це «класикою дезінформації, властивої кремлівським посадовцям». Адже наративи, розповсюджені ними під час пандемії, лише злегка модифікувались, та все ще спрямовані проти США та Заходу в цілому. Якщо раніше лунали повідомлення про те, що ЄС і НАТО розвалюються під тиском мігрантської кризи, то тепер вони розвалювалися «під тиском пандемії», підсумовує експертка.

Ще одним наративом були історії про «жахи та аморальність життя на загниваючому Заході», а також про те, що «авторитарні держави справляються з кризою краще за демократії». Така стара пісня на новий лад може виявитись небезпечною. Як каже пані Цехановська: «Ревіталізація старих мотивів, що покладається на вже проторений шлях, використовує знайомі для аудиторії архетипи. На щастя чи на жаль, така вже людська психологія: нам набагато простіше у щось повірити, коли ми чуємо це протягом тривалого часу з нібито різних джерел, хоча вони й часто координуються».

Специфічна соціальна відповідальність

Однак фейки про COVID-19 поширювали в Україні не лише проросійські медіа, а й ті, що стояли на проукраїнських позиціях, розповіла під час дискусії директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко.

«Цей вірус (дезінформації, – MS) виявився настільки заразним, що його щиро поширювали й мейнстрімні медіа, і проукраїнські політики», – сказала експертка. За її словами, провідні телеканали в середині березня показували ролик препарату, де розповідали про те, що він нібито лікує коронавірус. Після розмови з керівниками цих телеканалів ролик було швидко знято з ефіру, а виробник навіть вибачився за цю історію. Згодом його оштрафував Антимонопольний комітет за введення споживачів в оману.

Ще одним прикладом стала зустріч Олексія Данилова, секретаря Ради національної безпеки та оборони, з послами Швеції та Фінляндії, де він висловився, що нині ми маємо першу світову біологічну війну. «Це дуже цікаве висловлювання від офіційної особи, яка стоїть на абсолютно проукраїнських державницьких позиціях», – прокоментувала експертка.

На думку пані Петренко, фейки про COVID-19, які з’являлись в українських медіа, загалом можна поділити на чотири групи: ті, що спрямовані на роздмухування паніки, применшення паніки, рекламу фейкових ліків чи повідомлення про теорії змови. Найбільші національні медіа, за словами експертки, з початком карантину зрозуміли, що мають бути соціально відповідальними, але цю соціальну відповідальність вбачали в тому, аби посилювати в населення страхи та усвідомлення небезпеки, щоби громадяни розуміли важливість карантину. Побічним ефектом нерідко ставала паніка.

У Польщі, помітила Ханна Максвелл, теж були локальні джерела дезінформації, зокрема група, яка в одній із соціальних мереж виникла під назвою «Я не вірю в коронавірус». Спочатку там було 5 тисяч прихильників, а потім різко стало 10 тисяч. «Дезінформація лізла звідусіль», – сказала експертка, особливо відмітивши поширюваність фейків у Telegram і WhatsApp.

Сорос, Китай та інші

Були і специфічні проблеми, притаманні різним країнам. Наприклад, Лорант Дьєрі,геополітичний аналітик з дослідницького будапештського центру Political Capital, вважає уряд Угорщини не стільки проросійським, скільки прокитайським. Там населення теж вірило в те, що США виготовили COVID-19 як біологічну зброю проти Китаю. «І в цьому контексті уряд фокусувався на темі партнерства з Китаєм, і значно меншою мірою з Кремлем. Таким чином дезінформаційні наративи слугували цілі Угорщини».

Традиційно багато бруду в країні лилося на Джорджа Сороса – він родом саме з Угорщини. І якщо до пандемії мільярдера звинувачували у тому, що він дотичний до нелегальної міграції, то тепер він «нібито мав якісь переваги з пандемії», а хтось інший ззовні й зовсім контролював поширення коронавірусу.

«У нас був і Джордж Сорос, і американські лабораторії», – перелічує наративи дезінформації у своїй країні Тамар Кінцурашвілі, виконавча директорка Media Development Foundation (Грузія). Та у випадку з американськими лабораторіями 60% усе ж повірили своєму уряду та міжнародній спільноті, а не російським меседжам про те, що саме там науковці розробляли біологічну зброю проти РФ.

Зрештою, чутки про ті лабораторії в Тбілісі ходили ще з 2014 року, коли їх лише відкрили, і грузини вже звикли до атак на діяльність тамтешніх науковців. Пані Кінцурашвілі відмічає, що грузини не довіряють Росії як джерелу інформації, хоча російські меседжі часом і стають популярними, особливо на чутливу тему здоров’я.

Та й у Грузії багато своїх проблем – наприклад, з клікбейтними сайтами, які також поширюють дезінформацію. Часом олії до вогню додавали священики: на їхню думку,COVID-19 став«покаранням від Бога для тих, хто долучився до західної культури». А ось роботу політиків пані Кінцурашвілі відзначила: рівень стратегічної комунікації був настільки непоганим, що в уряду навіть зріс рейтинг. За її словами, не в останню чергу через те, що там не боялися протидіяти російській пропаганді.

«Тож коли ми говоримо про джерела інформації, то споживачі грузинських медіа є більш перебірливими та скрупульозними, – говорить експертка. – Ми відстежуємо прозорість джерел, здійснюємо фактчекінг, перевіряємо сайти та їхні ІР. І коли бачимо, що вони були створені в Санкт-Петербурзі, це дає читачеві повне розуміння наміру за цією новиною».

Дії влади та їхній вплив на майбутні вибори

А як з поширенням фейків про коронавірус боролася українська влада? Галина Петренко звернула увагу на те, що Національна поліція та Служба безпеки почали відстежувати й передавати до суду випадки розповсюдження дезінформації про COVID-19. «Я бачу в цьому хорошу новину, – говорить експертка. – Адже в нашому Адміністративному та Кримінальному кодексах написано про поширення чуток і фейків, але до пандемії ті статті припадали пилом».

І якщо до COVID-19, за словами пані Петренко, за неправдиве розповсюдження інформації було 100 з лишком судових розглядів за всю історію, то станом на 14 травня до суду передали більше 300 справ. Щоправда, з огляду на те, що багато суддів ніколи раніше не мали справи з такими випадками, порушників часто виправдовують, а окремі вироки виглядають дивними.

Втім, на думку пані Петренко, своїми діями держава водночас сприяла недовірі до неї населення: «Головний санітарний лікар сказав, що коли уряд забороняв громадянам виходити в парки, це не мало епідеміологічного сенсу, лише щоб налякати. Тож тепер ми маємо ситуацію, коли люди не довіряють».

Галина Петренко прогнозує, що результати такої роботи медіа можна буде побачити вже на місцевих виборах цієї осені. Згідно з опитуваннями, більше половини українців вважають, що COVID-19 їм не загрожує, і не підтримують заходів уряду, а тому мери на місцях заперечують рішення центральної влади та ідуть із цим на свої виборчі кампанії, говорить пані Петренко.

«Уже можна спрогнозувати, що провладна партія виграє мерські перегони або в дуже малій частині обласних центрів, або взагалі в жодному, – говорить експертка. – Це відгомін реформи децентралізації, але тема коронавірусу вдало лягла на мерські “бунти”».

Сильні та слабкі сторони комунікації

Дмитро Теперік, виконавчий директор International Center for Defence and Security з Естонії, переконаний, що його країна чогось навчилась під час пандемії.

Російська пропаганда у країнах Балтії була спрямована на поширення меседжу про те, що Латвія, Литва та Естонія економічно слабкі, не переживуть пандемії, а їхня залежність від ЄС чи іноземних інвестицій збільшиться. Також постійно розпалювалась недовіра до дій уряду чи конкретних його заходів. Ходили фейки про те, що маски в Естонії були завезені з Росії, яка начебто надала гуманітарну допомогу.

«Більшість естонців, на мою думку, мають певний імунітет до такого явища (російської дезінформації, – MS), крім деяких вразливих груп (літні громадяни, можливо, російськомовні громадяни, як читають російськомовні ЗМІ), але це був хороший урок для всього суспільства: нам вдалось на практиці випробувати кризові комунікації, і ми ще продовжуємо вчитись перед другою хвилею пандемії», – вважає пан Теперік.

Він розповів, що багато експертів з комунікації постійно консультували уряд, як вживати тих чи інших заходів, як спілкуватися з певними видами аудиторій. У випадку Естонії, каже експерт, таки має значення розмір: це країна невелика, з населенням 1,3 мільйона осіб. А тому там швидше й легше організувати відповідь на різні виклики. «Уряду вірив бізнес і громадськість», – говорить пан Теперік.

Втім, естонського експерта також хвилює рівень комунікації в ЄС: надто вже хаотично координували свої зусилля Брюссель та Європейська комісія з національними урядами. На думку пана Теперіка, над цим варто працювати: «Якщо ми не ліквідуємо наші внутрішні слабкості, то є люди в Кремлі та інші агенти впливу, які багато знають про наше недбальство і ми можемо від цього постраждати».

Внутрішні шкідники

Естонський експерт також висловив думку про те, що часом національні джерела інформації бувають більш небезпечними за Кремль. Із цим погодились інші експерти.

«Так, це слушна думка, – сказала Ханна Максвелл. – Дуже часто цю тему обходять стороною. Та місцеві агенти впливу розуміють, на які слабкі місця натискати, щоб досягати своїх цілей. Головне в тому, щоб боротися з дезінформацію, звідки б вона не походила».

Галина Петренко також згадала про те, як великі інформаційні мовники в Україні вирішили закодувати свій сигнал на супутнику, а держава невдало втрутилася в цей процес уже після його початку. У результаті бізнес не заробив стільки, як планувалось, а багато українців залишилися сам на сам з незакодованими російськими каналами. «Часом домашні гравці з хороших міркувань створюють якусь нову проблему, з якою потім усім потрібно боротися», – зазначила експертка.

Тож боротьба з дезінформацією продовжується, і варто бути пильними. Як підсумував результати дискусії її модератор Роман Шутов, координатор мережі у Східному партнерстві Open Information Partnership: «Ті люди (дезінформатори, – MS) дуже добре знають, чого ми боїмося, як любимо, ненавидимо, про що мріємо. Провокуючи нас на ці емоції, ці люди досягають своєї мети – знаходять способи нами маніпулювати».

Фото: bbc.com