Чи не кожен із нас колись намагався з’ясувати за допомогою Google, чому болить живіт та які ліки від грипу краще приймати. В інтернеті безліч користувачів публікують власні історії лікування й одужання, лікарі дають поради, а сайти, підлаштовуючись під запити користувачів, пишуть тисячі заміток із переліком симптомів тих чи інших хвороб. Хтось шукає в інтернеті інформацію лише частково, а потім усе ж звертається до фахівця. Та є й ті, хто завжди сприймає всі поради в інтернеті за чисту монету.

Симптоми різних хвороб можуть співпадати в одних і кардинально відрізнятися в інших, одні ліки підійдуть одним, але можуть викликати купу побічних симптомів у інших, кажуть лікарі. MediaSapiens спробував розібратися, коли медичні пошукові запити можуть допомогти, а коли — ні.

Озброєні діагнозами з Google

Один з опитаних нами лікарів працює сімейним лікарем у поліклініці столичного району Виноградар. До нього щодня ходять на прийоми пацієнти, які підписали з ним декларацію. Свою анонімність у коментарі пояснює «непопулярністю» думки, яка може відлякати від нього частину пацієнтів, які з цим не згодні. Він зізнається: «озброєні» заздалегідь готовим переліком можливих хвороб приходять дуже часто. Іноді пацієнт настільки впевнений у знайденому в інтернеті, що переконати його у протилежному неможливо. Це, у свою чергу, робить проблематичним справді потрібне лікування, каже він.

«По-перше, тенденція систематично шукати все в інтернеті шкодить самому пацієнту, а по-друге, знецінює роботу лікарів. Якщо приходять з уже готовими діагнозами, страждають обидва: пацієнт не отримує справді потрібного лікування, а лікар пробує витратити й без того короткий для прийому час (на кожного пацієнта у сімейного лікаря зараз відводиться близько 15 хвилин — MS) не на подолання проблеми, а на пояснення, чому той не правий», — зауважує лікар.

За його словами, в інших країнах доступні всі ті самі технології, а публікацій на тему здоров’я в інтернеті ще більше. Та чомусь навіть при надлишку такої інформації пацієнти більше схильні довіряти лікарю. Наприклад, за спостереженнями сімейного лікаря, у Великій Британії значно менше гуглять, а замість цього просто записуються на прийом до фахівця. А якщо гуглять, то радше для пошуку якоїсь додаткової інформації.

«В Україні ж цю звичку ще треба розвивати. У нас частіше звертаються до пошуковиків. Одна з причин — упевненість, що на прийомі вас “обберуть” до нитки, стереотип про те, що лікарі зараз непрофесійні. Але лікування й обстеження можуть обійтися й справді дорого, якщо тільки те й робити, що гуглити і затягувати проблему», — вважає співрозмовник.

Окрема категорія пацієнтів — ті, хто завдяки інтернету впевнився у нібито ефективності певних ліків, бо їм реклама пообіцяла «зцілення» або принаймні якусь ефективність. Тоді починають пити ці ліки самі або буквально вимагають від лікаря виписати їх, якщо це рецептурні препарати, каже медик.

«Якщо не порадиш таким людям щось “для імунітету” або “від нервів”, це може спровокувати бурхливу хвилю негативу у відповідь: “Як так, я ж в інтернеті прочитав, і сусідці допомагає!”. А потім скаржаться, що лікар поганий, бо нічого не прописав», — каже він.

З іншого боку, коли пацієнт сам вимагає додаткових ліків чи обстежень, на цьому будуть радо заробляти. Нерідко пацієнт, начитавшись різних публікацій в інтернеті, іде на дороговартісне МРТ (магнітно-резонансна томографія) або КТ (комп’ютерну томографію), навіть якщо без них можна обійтись. Багато лікарів, особливо у приватних клініках, тільки зрадіють такій пропозиції, адже це — додаткова можливість заробити, помічає фахівець.

«Доволі часто гугл-пацієнтами є й самі лікарі»

Проблема гугл-пацієнта стосується не тільки України. Це глобальне явище, коментує MediaSapiens лікар і директор компанії «Медиторія» Олег Мартишин. «Більше того: раніше за відсутності інтернету з цим прекрасно справлялися сусідки, знайомі, родичі тощо. Це поширено не тільки серед представників немедичних професій. Як би це не було дивно, але доволі часто гугл-пацієнтами є й самі лікарі. Офіційні дані щодо самолікування на національному рівні вкрай складно зібрати, але те, що це значна і розповсюджена проблема, не викликає сумнівів», — каже він.

За словами Олега Мартишина, фундаментом цього явища є декілька проблем: доступ до медичної допомоги, фінансова спроможність пацієнтів, час для відвідування закладів охорони здоров’я, недовіра до вітчизняної медицини, хибні уявлення про можливості інтернет-діагностики та гугл-лікування тощо.

Тож які наслідки як для лікаря, так і для пацієнта несе постійний пошук симптомів у Google? Олег Мартишин пояснює: «Оминаючи психіатричну складову, коли пошук симптомів стає патологічним, слід розуміти, що відтермінування звернення до лікаря негативно впливає на стан здоров’я людини, нерідко прогресивно погіршуючи самопочуття, створюючи передумови до розвитку ускладнень і супутніх захворювань, дедалі “розмазуючи” картину захворювання, що при подальшому зверненні до лікаря може значно ускладнювати та пролонгувати діагностику та лікування. У результаті пацієнт робить собі гірше і тим самим, не усвідомлюючи, призводить до додаткового навантаження на систему охорони здоров’я».

Коли Google допомагає

Утім, звертатись до пошуковика — це не завжди аж так погано. Олег Мартишин не бачить проблеми в тому, що пацієнт шукає в інтернеті, наприклад, втрачену інструкції до препарату, який призначив лікар.

«Також доволі часто люди шукають найближчі аптеки та порівнюють ціни в різних аптечних закладах онлайн. При пошуках симптомів важливо, щоб пацієнт не знайшов того, чого він насправді не має, і не подав це лікарю за дійсність. Це може призвести до неправильної чи відтермінованої діагностики (і лікування), вже не кажучи про можливі надлишкові фінансові витрати з обох сторін», — пояснює лікар.

Трапляються випадки, коли після невдалих спроб самолікування посеред ночі до служби екстреної медичної допомоги надходять звернення, коли вже є загрози життю пацієнта.

«Але досить поширеним явищем є звернення до лікарів або до екстреної медичної допомоги за наявності будь-яких незначних скарг, які на думку пацієнта (або за даними Google) є проявами дуже тяжкої хвороби, яка потребує негайної медичної допомоги, тим самим відволікаючи екстрені служби від тих випадків, де дійсно під питанням є життя інших пацієнтів. Людина має чітко усвідомлювати рівень персональної відповідальності, займаючись само- чи гіпердіагностикою», — радить він.

Треба розуміти різницю між сайтами-смітниками та надійними ресурсами про здоров’я

Гуглити діагнози, симптоми та методи лікування може бути як корисно, так і дуже шкідливо, вважає доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України Семен Єсилевський.

«Усе залежить не тільки від навичок людини по роботі з інформацією, а й від того, яку саме хворобу вона шукає і якою мовою. Якщо ви шукаєте в Google щось дуже конкретне та сформульоване у специфічних термінах, наприклад “атерому шкіри” (це таке дуже часте доброякісне новоутворення), то з дуже високою ймовірністю перші посилання будуть на Вікіпедію та медичні довідники. Але серед них будуть і рекламні сайти клінік та лікарів, які цією проблемою займаються, а на них уже може бути як правдива інформація, так і псевдонаукова маячня», — звертає увагу вчений.

Він радить пам’ятати: якщо ви шукаєте щось дуже просте, та ще й сформульоване побутовою мовою, наприклад «гуля на лобі» чи «симптоми грипу», то з дуже високою ймовірністю перші посилання будуть на жовті ЗМІ, «народні методи» та рекламу фуфломіцинів і цілителів-шахраїв.

«Це перекоси роботи алгоритмів ранжування пошукових систем, на які впливають не стільки достовірність інформації, скільки її хайповість та кількість грошей, влитих у просування. Я навіть проводив дослідження пошукової видачі на прикладі грипу: виявилося, що українською та російською перші позиції займає реклама фуфломіцинів та недостовірні джерела, а англійською – навпаки достовірні медичні довідники та авторитетні клініки. Тобто засміченість інфополя сильно залежить ще й від мови», — додає Семен Єсилевський.

Але навіть пошук англійською рятує не завжди, каже він. Якщо ви спробуєте пошукати чи існує в природі біополе, «діагностику» й «корекцію» якого пропонують зараз на кожному кроці, то англійською пошукова видача буде ще гіршою, ніж українською чи російською.

Якщо людина не розуміє різниці між сайтами-смітниками, жовтими ЗМІ та надійними інформаційними ресурсами про здоров’я, то вона нагуглить такого, що лікарі будуть хапатися за голову. Саме тому багато лікарів категорично не радять пацієнтам взагалі ходити в інтернет за інформацією щодо хвороб, каже науковець.

«Водночас саме інтернет часто дозволяє зрозуміти, що ви натрапили на некомпетентного лікаря чи шахрая. Наприклад, я завжди раджу гуглити всі призначені вам препарати. Якщо серед них є гомеопатія, препарати з недоведеною ефективністю чи вам призначили купу дуже дорогих ліків, яких нема в клінічних протоколах з вашої хвороби, то варто змінити лікаря», — вважає вчений.

То гуглити діагнози чи ні?

У будь-якому разі, знайдену в інтернеті інформацію треба не сприймати відразу на віру, а піддавати її аналізу, радитися з лікарем. Якщо треба — з кількома фахівцями.

«Як завжди, однозначної відповіді — гуглити чи не гуглити — нема. Треба підвищувати свої навички роботи з інформацією та ставитися до її споживання відповідально та критично», — каже Семен Єсилевський.

Просвітницька робота у цьому напрямку має починатися ще з дитячого віку, переконаний Олег Мартишин: «Виховання з боку батьків, вчителів у школах, а потім і викладачів у закладах вищої освіти має бути спрямоване на формування чіткого світогляду, у якому критичне мислення вкупі з загальною обізнаністю сприятимуть розвитку належного ставлення до свого та громадського здоров’я».

Також держава має вести максимальну просвітницьку роботу, вибудувати чітку комунікацію з населенням, акцентуючи увагу на важливих загальнонаціональних і персональних пріоритетах, вважає пан Мартишин. Спільноті він радить звертати увагу на ці комунікації та дослухатися до попередження в рекламі ліків «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я» чи заклику в соціальній рекламі «А може, “сушить” через діабет? Прийди на огляд. Твоя сімейна лікарка».