Один із авторів дослідження Kings College «Новини як зброя: RT, Sputnik і прицільна дезінформація» Гордон Ремсі (Gordon Ramsay) розповів про результати аналізу (детальніше про нього читайте тут і тут). Серед основних інструментів, які використали російські пропагандисти у Великій Британії після отруєння Скрипалів, стало насичення інформаційного простору багатьма суперечливими наративами. Більшість тез, які поширювали RT та Sputnik, суперечили одна одній. Подібне переповнення інформаційного простору контраверсійними повідомленнями використовується для того, щоби «втопити» правду.

«Якщо порівнювати методи пропаганди Радянського Союзу та Росії зараз, то вони діють у дуже різному медіаландшафті. І навіть якщо тактика і стратегія у них схожі, то нині набагато легше отримати увагу цільової аудиторії. Досягти потрібної мети можна значно швидше», — каже пан Ремсі.

Гордон Ремсі

Британські дослідники помітили, що RT та Sputnik більше за ЗМІ Великої Британії говорять про соціальні проблеми, теми імміграції, расизму, тероризму. Також 80 % матеріалів вибірки, що були присвячені НАТО, містили негативну інформацію. Утім, як показує дослідження, якісні британські ЗМІ рідко передруковують інформацію із кремлівських медіа. Найбільше звідки черпає повідомлень жовта преса, приміром, видання Express чи Daily Mail.

«Найважче довести, що певне повідомлення було зроблене під впливом третьої сторони. RT та Sputnik, думаю, не мають тієї відповідальності, яку мають усі інші ЗМІ у світі. Дослідник Майкл Шудсон (Michael Schudson) свого часу наголошував, що журналістика повинна сама підтримувати ті умови, в яких демократія та якісна журналістика можуть процвітати. Проте наразі медійне поле доволі вразливе до дезінформації. Можливо, з цим щось можливо зробити на рівні редакцій, які могли би попереджати про загрози поширення інформації від кремлівських ЗМІ. Але, ймовірно, тут повинні втручатися й регулятори ринку, уряд. Утім, є багато суперечливих питань щодо того, яким саме чином влада може обмежувати громадян у доступі до тієї чи іншої інформації і які вагомі причини в неї є для цього», — зазначає дослідник.

Алгоритми російської пропаганди

Головного редактора видання «Тексти» Романа Кульчинського здивувало те, що озвучені у британському дослідженні проблеми є дуже подібними до українських. Наприклад, практики «чурналістики» — коли журналісти бездумно передруковують прес-релізи компаній.

«Проблема дезінформації та фейкових новин тісно перетинається з якістю журналістики. — каже пан Кульчинський. — “Чурналізм” виникає тому, що медіаорганізації не мають достатньо прибутків, вони скорочують штат. Таким чином, у медійників менше грошей, більше роботи й немає часу на перевірку інформації. Їм прийшов прес-реліз, вони його переробили й поставили. Крім того, часто в піар ідуть кращі журналісти, тому що там значно більші зарплати. Таким чином вони можуть зробити матеріал, який багато видань будуть готові просто скопіювати й поставити собі».

На думку спікера, саме падіння якості журналістики відіграє велику роль у тому, що медіа вразливі до пропаганди. Оскільки в РФ є величезні грошові та інтелектуальні ресурси, вони можуть виробляти продукт, у якому інші ЗМІ навіть не помітять загрози та поширюватимуть.

Пан Кульчинський окреслив такий алгоритм дій російської пропаганди: створюється подія в Україні або береться українська публікація; тему підхоплюють російські медіа, підводячи «правильну» інтерпретацію з їхньої точки зору; далі цю тему просувають у різних світових медіа.

«Навіть “Тексти” стали жертвою такого підходу. Свого часу ми зробили інфографіку про рівень зарплат у Києві. Зрозуміло, що рівень доволі низький. Цю тему підхопили російські пропагандистські ЗМІ. RT, Sputnik і ще майже 80 медіа Росії про це написали. Потім вони вирішили провести прес-конференцію в Києві в “РИА Новости”, маніпулюючи темою. Ми написали спростування на їхні маніпуляції, вони скасували прес-конференцію. Проте тема досі жива. Місяць тому ми знайшли згадки про цю новину на італійському “зливному бачку”, який поширює російські меседжі», — розповів Роман Кульчинський.

Євген Федченко, головний редактор StopFake, у свою чергу наголосив, що варто розрізняти поняття «мізінформації» (хибна чи неправдива інформація) та «дезінформації». Якщо в першому випадку вплинути на ситуацію справді можна, піднявши рівень журналістики чи критичного мислення громадян, то у другому ми маємо справу із цілеспрямованими діями різних діячів.

«Якщо ми говоримо про дезінформацію, то йдеться про ворожих агентів. Це можуть бути держави чи недержавні організації. В українському випадку ми говоримо про вплив конкретної держави — Росії. Ті речі, які вона випробовувала в Україні і які видалися їй робочими та ефективними, вона поширила на інші країни. Зараз для того, щоб загарбати якусь країну, не обов’язково туди вводити танки. Це дуже хибне уявлення, що війна — це коли ти бачиш танки. У такий момент уже пізно думати про те, що потрібно робити», — підкреслює пан Федченко.

Роман Кульчинський, Євген Федченко

Він також нагадав слова головної редакторки RT Маргарити Сімоньян, що інформаційну зброю, як і армію, не можна створити тоді, коли війна вже почалася. Треба це робити завчасно, формуючи лояльну аудиторію.

Після отруєння Скрипалів у Солсбері StopFake детально аналізував наративи Кремля. Тоді в один день відбулося три виступи російських послів, які одночасно просували три протилежні російські версії того, що відбулося і як світ має сприймати ті події. «RT і Sputnik можуть видаватися не надто загрозливими, але вони виступають підсилювачами цих тез. Вони не є основним інструментом», — каже пан Федченко.

Критичне мислення — не панацея

Чи може допомогти протистояти інформаційним загрозам розвиток критичного мислення та медіаграмотності громадян? У довгій перспективі — так. Утім проблема в тому, що доросле населення України не зацікавлене опановувати навички інформаційної гігієни.

Голова громадської організації «Детектор медіа» Наталія Лигачова розповіла про дані опитування, які провів КМІС у лютому цього року на замовлення «Детектора медіа» (презентація результатів та їх публікація відбудеться незабаром). 74 % респондентів (доросле населення від 18 років) відповіли, що не бачили програм із медіаграмотності. Водночас більше 65 % сказали, що й не хочуть їх дивитися.

«Наші зусилля завжди будуть спрямовані на тих, хто й так більш-менш хоче розбиратися в цій темі. Але до широких мас, які складають і електорат, достукатися дуже важко. Щоб дійти до широкого споживача, варто значно більшу увагу приділяти розважальному контенту. Тобто треба виробляти не лише продукти, які напряму будуть присвячені розвитку критичного мислення, розвінчуванню фейків тощо. А “зашивати” певні меседжі в суто розважальний контент, головними темами якого були б зовсім інші речі. Наприклад, корисними можуть бути серіали, в яких можна було би додавати й непрямий меседж про те, як, наприклад, важливо розрізняти якісну та неякісну інформацію тощо», — каже пані Лигачова.

Крім того, вона підкреслила, що небезпеку в собі наразі несуть соціальні мережі. З цього джерела інформацію черпають більше 20 % українців.

«Ми розуміємо, чому в українських ЗМІ багато проросійських меседжів — вони олігархічні або належать проросійським політикам. Дуже часто збігаються інтереси таких каналів із тим, що просуває російська пропаганда. Потрібно тому піднімати довіру до суспільних мовників. Але на Заході така довіра є, то чому ж усе рівно й там RT отримує перемогу? Я вважаю, що велику роль відіграє вплив соціальних мереж», — зазначає спікерка. І прогонозує, що світ ітиме до більшого регулювання та співрегулювання соцмереж.

Наталія Лигачова, Володимир Єрмоленко

Проте Володимир Єрмоленко, експерт МГО «Інтерньюз-Україна», вважає: теперішній період не лише характеризується домінуванням дезінформації, але й великими можливостями для перевірки інформації. Разом із тим критичне мислення намагаються взагалі переосмислити.

«Слоган RT — “запитуйте більше”, а Sputnik — “говорячи несказане”. Вони показують себе як критичні медіа й інтелектуали, але це критика заради знищення, а не заради суспільного блага. Це новий вид пропаганди», — каже він.

На його думку, треба просувати поняття безпечності споживання інформації, подібно до того, як стала популярною безпека харчових продуктів. Пан Єрмоленко наголошує, що треба створювати моду на безпечне споживання інформації та використовувати для цього інформаційні кампанії, на кшталт тих, які застосовували, наприклад, для боротьби з курінням.