Репортажний диявол у деталях

Репортажний диявол у деталях

00:00,
31 Жовтня 2012
2706

Репортажний диявол у деталях

00:00,
31 Жовтня 2012
2706
Репортажний диявол у деталях
Репортажний диявол у деталях
Головний редактор журналу «Русский репортер» Віталій Лєйбін – про найголовніше в жанрі репортажу: людину, її драму, гіпотезу та нюанси.

Газетно-журнальний репортаж – один із найскладніших журналістських жанрів, що вимагає від автора глибокого проникнення в тему, присутності на місці подій, вміння говорити з людьми, спостережливості та уважності до деталей. Попри трудомісткість цього жанру та брак журналістів, що мають репортерські навички й талант, п’ять років тому Віталій Лєйбін, тогочасний головред російського порталу «Полит.ру», та його однодумці зробили ставку в своєму новому проекті саме на репортаж. І не помилилися: сьогодні тижневик «Русский репортер» є найтиражнішим журналом пострадянського простору (близько 160 тисяч примірників). Він дозволяє собі піднімати теми, для розкриття яких в інших видань немає ні часу, ні ресурсів. Про те, як робиться репортаж у журналі «Русский репортер», Віталій Лєйбін розповів студентам і гостям Школи журналістики Українського католицького університету в рамках проекту «Школа політичного репортажу» (дивіться також «Правила репортажу Валерія Калниша»). Повний відеозапис майстер-класу Віталія Лєйбіна можна переглянути тут; у цьому ж матеріалі – найголовніші з його порад.

Драма

«Позитивна тема складніша за негативну – в ній немає конфлікту».

«Репортаж як документальна драма» – так сформулював Віталій Лєйбін тему свого виступу. Написання доброго репортажу потребує напруги зовнішньої чи внутрішньої. Із зовнішнім конфліктом усе зрозуміло – є дві або більше сторін, є кривдники й скривджені, можливо, порушений закон. При цьому в репортажі повинні бути герої від кожної сторони конфлікту, а також епізодичні персонажі. Коли ж явної драми немає, потрібно знайти приховану, внутрішню. Для прикладу, якщо людина у скруті, автор доброго репортажу знайде в ній надію, оптимізм.

Чорне й біле

«Щоби знайти позитивних людей серед усього жахливого, треба поставити собі за мету їх знайти».

Суцільна «чорнуха» – не найкращий варіант для репортажу. Ситуацію слід висвітлити так, щоб читач поспівчував героєві з його драмою, адже «люди співчувають людям». «Чорнушні» теми приходять самі, шукати їх не доводиться, на відміну від позитиву. Та справжній фаховий репортажист завжди знайде позитивного героя. Втім, інша крайність – репортаж про те, як «жила собі хороша людина…» – це також нудно й нецікаво. «Якщо у вас лише чорне чи лише біле, це суперечитиме життєвому досвіду читача», – застерігає Віталій Лєйбін.

Талан

«Щоб написати добрий репортаж, треба всього лише потрапити в належне місце в належний час».

Крім зусиль і таланту, добрий репортаж потребує трохи талану. Адже крім пошуку цікавої і важливої теми, з’ясування ситуації та віднайдення персонажів, автор повинен відчувати значущі соціальні явища, хвилі, настрої. «Якщо ви як журналіст відчуваєте соціальні зміни – ви крутий», – констатує головред «Русского репортера».

Журналіст як НЕвчитель

«Ми не вважаємо, що ми розумніші за наших читачів – ці люди знають про життя більше».

Репортер не повинен учити людей, як поводитись у тій чи іншій ситуації. Віталій Лєйбін нагадує про польського класика репортажу Ришарда Капусцінського, який завжди радив слухати: «Найкращий репортер не той, що лізе і заважає, а той, який слухає все, що тільки може». Кожна людина може розповісти вам щось важливе. Якщо слухати її уважно, не перериваючи розповіді, рано чи пізно вона дійде до найважливішого.

Холод і людинолюбство

«Будь-яку інформацію треба прагнути подавати крізь призму людини».

У стандартному «холодному» репортажі журналіст їде на шахту, де стався обвал, і бере коментарі у вдови, представника влади, шахтарів та інших. Пострадянські медіа розповідають про жахи й трагедії, але забувають про героїв, які в цих ситуаціях поводилися гідно, по-людськи. Натомість репортажисти «Русского репортера» показують кожну історію крізь призму особистості, вартої читацького співчуття.

Безсторонність

«Під час висвітлення мітингів, бойових дій чи інших протистоянь є небезпека втратити голову й кинутись у вир подій».

Віталій Лєйбін застерігає: репортажисту слід уникати втручання в конфлікти, про які він пише. До умовного ідеалу об’єктивності репортаж може наблизити бажання автора розібратися в ситуації, переймання людьми, про яких він пише, та пошук героїв із різних сторін конфлікту.

Гіпотеза

«Інколи приводом для репортажу є не конфлікт або герой, а питання без відповіді».

Дослідження в такому разі мають бути глобальнішими за ті, що зосереджені на людині. Підхід тут інакший: спершу в репортера виникає запитання, відповідь на яке слід шукати в певному місці. Він їде туди і з’ясовує відповідь. Наприклад: «Яким чином можна довести багате місто до комунальної катастрофи?» – тема для репортажу, що потребує приїзду зацікавленого репортера до цього міста, спілкування з його мешканцями та з місцевою адміністрацією тощо.

Зрозуміло, що й у цьому випадку треба знайти драму та персонажів. А також, – як і для будь-якого репортажу, – варто заздалегідь сконструювати певну гіпотезу. Її автор або спростує, абро підтвердить на місці.

Головне й деталі

«Майстерність написання репортажу ховається в нюансах».

Спочатку – головне. «Найцікавішу думку репортажу треба ставити на самому початку, а не берегти на кінець», – каже Віталій Лєйбін. За його словами, бажання приберегти головне притаманне молодим, ще не досвідченим журналістам. І, звісно ж, деталі – без них репортаж не буде якісним. 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: bigcitybuzz.ru
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду