Frankfurter Allgemeine Zeitung: німецький паперовий монстр

Frankfurter Allgemeine Zeitung: німецький паперовий монстр

00:00,
28 Травня 2013
2958

Frankfurter Allgemeine Zeitung: німецький паперовий монстр

00:00,
28 Травня 2013
2958
Frankfurter Allgemeine Zeitung: німецький паперовий монстр
Frankfurter Allgemeine Zeitung: німецький паперовий монстр
Співвидавець найрозумнішої газети Німеччини Вернер Д’Інка – про те, чому його видання є й має намір залишитись потрібним своїм читачам. 

Frankfurter Allgemeine Zeitung – це кількасоттисячний наклад і мільйонна аудиторія, три друкарні в Німеччині та ще одна в Іспанії – для німецьких пенсіонерів, майже триста журналістів у штаті газети та ще двадцять п’ять в онлайн-редакції, сорок кореспондентів по всій Німеччині та ще шістдесят в усьому світі. Одна з найвпливовіших якісних газет світу не має головного редактора – за консенсусним принципом нею керують п’ятеро співвидавців. Один із них, Вернер Д’Інка, завдяки сприянню Фонду Конрада Аденауера в Україні приїхав до Львова, щоб розповісти про ситуацію в німецьких медіа та роботу F.A.Z. студентам Школи журналістики Українського католицького університету.

«Можна подумати, що наша газета – рай для журналіста, – каже пан Д’Інка. – Але це не впало з неба – це результат шістдесятирічної праці. На початках газета кілька разів стояла на межі банкрутства». Зараз нелегкі часи переживає не лише F.A.Z., але й уся газетна індустрія Німеччини. У 2000 році друковані видання читали 78% німців, зараз – 70%. Щороку провідні газети країни втрачають по 20–30 тисяч передплатників – люди вмирають, переїжджають або перестають читати газети.

Папір залишиться. Проте Вернер Д’Інка певний, що традиція читання паперових видань збережеться. Адже використання портативних електронних пристроїв, що замінюють папір, приносить не лише зручності. «Я завжди беру з собою у відпустку вісім – десять книг. Одного разу взяв планшет, і в перший день він упав у пісок. Почалися проблеми. З книгою такого б не сталося», – жартує співвидавець франкфуртської газети. Передплата електронного варіанту газети, за його словами, зростає, але поки що онлайн-версія не заробляє достатньо на рекламі, а третину доходів від передплати iPad- та iPhone-версій забирає собі компанія Apple. Помилкою було те, що газета почала публікувати свої матеріали в інтернеті з відкритим доступом, тож тепер дехто з читачів не готовий платити за електронну версію.

Доставка без проблем. Німецькі газети не покладаються на пошту та кур’єрські служби, а займаються доставкою самотужки, співпрацюючи між собою. Наприклад, у місті, де F.A.Z. має півсотні передплатників, вона домовляється про доставку з місцевою газетою. У Франкфурті, натомість, служба доставки F.A.Z. розносить інші видання. Конкуренція в цій справі недоречна – видавці допомагають одне одному.

«Ми хочемо виділятися». Щодня на шпальтах F.A.Z. виходить від шістдесяти до ста фотографій. Розміщувати велике фото на першій шпальті газета почала тільки 2007 року, й дотепер намагається не публікувати банальних кадрів. «Наше видання не ставить фото, як канцлер Меркель тисне руку президентові Обамі, – пояснює Вернер Д’Інка. – Адже це було на всіх телеканалах. Ми хочемо, щоб за сто метрів нашу газету можна було побачити і впізнати на вітрині». Тому кожне фото для публікації добирає команда з кількох людей, шукаючи алюзій: воно має бути не просто ілюстрацією, а мати глибший сенс або підтекст. Часто саме фото, а не текст є первинним у журналістському матеріалі. У штаті F.A.Z. п’ятеро фотографів, а в Ганновері газета має власну школу фотокореспондентів.

«Ми не Червоний Хрест». Газета повинна бути прибутковою, щоб не потрапити під чийсь уплив. «У добрі роки ми відкладаємо щось на майбутнє, частину прибутків витрачаємо на освітні проекти», – розповідає Вернер Д’Інка. Зараз 90% акцій F.A.Z. належить громадській фундації, решта 10% – п’ятьом співвидавцям. Цю частку не можна продати, подарувати чи передати у спадок: на місце одного зі співвидавців, що в той чи інший спосіб відійшов від справ, решта четверо обирають когось із заслужених журналістів редакції зі стажем не менше 25 років.

Найбільший капітал – довіра. Писати правду, на думку Вернера Д’Інки, не лише правильно з погляду моралі та етики, але й вигідно. Згідно з соціологічними дослідженнями, 48% німців найбільше з-поміж усіх медіа вірить газетам, 25% – телебаченню, 19% – радіо, й лише 7% – онлайн-виданням. Якщо люди перестають довіряти газеті, вони перестають за неї платити. До прикладу, якщо Volkswagen випускає нову модель авта, стверджуючи, що воно економно витрачає пальне, співробітники відділу «авто та техніка» випробують новинку й чесно повідомлять читачів, чи справді вона споживає вісім літрів на сто кілометрів. «Тому люди вірять нам і готові платити за газету 2,20 євро», – каже пан Д’Інка.

Медіа-інтернатура. Переважна більшість німецьких журналістів здобуває першу освіту в немедійній сфері, а потім проходить два роки волонтерського стажування в редакції. Щороку F.A.Z. приймає до десятка волонтерів, добираючи їх із близько трьох сотень охочих. Це робота з вільним графіком та без обов’язкової норми виробітку, що дозволяє волонтерові продемонструвати ступінь своєї працьовитості та наполегливості. За час стажування редакція визначає, чи підходить їй ця людина, а сам волонтер – чи не помилився він із вибором професії. «У спортивній редакції в нас працюють колишні спортсмени, які знаються на своєму виді спорту», – розповідає Вернер Д’Інка.

Релігійний журналіст не мусить бути віруючим. У штаті F.A.Z. є журналісти, що пишуть на релігійну тематику. Перевагою в цьому разі є богословська освіта, позаяк вона дозволяє уникнути помилок, що часто трапляються в матеріалах на ці теми. Проте головна якість релігійного журналіста, за словами Вернера Д’Інки – це толерантність і безсторонність. Кореспондент повинен писати про події в певній релігійній організації так само дистанційовано, як про події на з’їзді політичної партії. До речі, газети в Німеччині можуть стояти на певних політичних позиціях (лівих, ліберальних, консервативних), та це не означає, що журналіст не може мати та висловлювати власну думку, відмінну від редакційної. Щоправда, за словами Вернера Д’Інки, якщо зміст публікації суперечитиме очікуванням аудиторії, читачі закидають редакцію обуреними листами.

Один випадок джинси за 30 років. Поняття замовних публікацій у Німеччині немає, каже Вернер Д’Інка, а випадки корупції серед журналістів трапляються нечасто. «За тридцять років мені трапився лише один випадок – журналіст узяв гроші від страхової компанії за матеріал. Коли про це стало відомо, його звільнили. Адже це порушення професійних етичних норм, а з погляду закону – хабар», – каже редактор. Так само принциповим для німецьких газетярів є не йти на поступки рекламодавцям. Вернер Д’Інка розповідає, що після публікації про проблеми корпорації Opel F.A.Z. отримала від автовиробника натяк: якщо й далі будуть подібні статті, не буде рекламних бюджетів. Проте газета не піддалася тискові, усвідомлюючи, що це означало б утрату незалежності, а рекламодавець нікуди не дінеться – адже йому потрібно десь рекламуватися.

«За цим ховається розумна голова». Такий слоган супроводжує логотип F.A.Z. – людину, що читає газету. Кілька років тому газета запросила багатьох відомих німців до участі в рекламній кампанії: на плакатах вони були зображені з F.A.Z. у руках. До прикладу, німецький канцлер у 1974–1982 роках Гельмут Шмідт, відомий своєю пристрастю до тютюну, був зображений на плакаті у хмарах сигаретного диму. Міхаель Шумахер читав газету на своєму боліді, а відома в Німеччині довгонога модель – поруч із жирафою. Нещодавно з’явився ще один зразок рекламного креативу: родина Сімпсонів дивиться телевізор, а найрозумніша з них – Ліса – читає Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Газета для освіти. 100-сторінковий недільний випуск F.A.Z. кілька разів було визнано найкращою недільною газетою світу. На відміну від щоденного випуску, цей розрахований на неквапливе читання. Наприклад, у спортивному розділі тут можна побачити не лише новини, а й пізнавальні матеріали про альпінізм або про вплив «Формули 1» на життя мешканців Бахрейну. Є в недільному випуску й наукова вкладка: фізика, математика, біологія, щось гуманітарне. «Часто до нас звертаються вчителі, які просять надіслати певну кількість примірників газети для своїх уроків», – розповідає Вернер Д’Інка. F.A.Z. також запрошує школярів до написання текстів, і в червні випускає вкладку з найкращими дитячими дописами.

Фото автора

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду