Передвиборчий фактчекінг: чотири способи перевірити бекґраунд кандидатів
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Передвиборчий фактчекінг: чотири способи перевірити бекґраунд кандидатів
Більшість інформації про кандидатів можна знайти в інтернеті. Але люди часто лінуються або просто не мають часу читати величезні обсяги тексту. Тому в мережі почали з’являтися лаконічніші рішення, які вже опрацювали ці масиви даних і загорнули їх у зручну форму. Віта Думанська, координаторка громадського руху «Чесно», поділилася своїми чотирма лайфхаками для оцінки кандидатів під час виступу в хабі 1991 Civic Tech Center.
Перш за все, експертка радить не покладатися на власну пам’ять, яка з тих чи інших причин може бути короткою, й передивитися попередню історію кандидата чи кандидатки за допомогою сайту Polithub.org. На ньому можна перевірити як політика, так і партію.
Сайт покаже коротку довідку про політика, а також які він вчинив порушення: кнопкодавство, прогулювання засідань у парламенті, чи фігурував він в антикорупційних розслідуваннях. Наразі на сайті зібрано дані про 250 політичних партій та понад 90 тисяч політиків.
Ще один цікавий блок з інформацією — це балотування. Так можна відстежити, як політики міняли фракції й куди вони рухалися. Цю інформацію можна подивитися й на сайті ЦВК, але він доволі складний та заплутаний.
Інший корисний інструмент, за допомогою якого можна більше дізнатися про кандидата, — «Каталог ФАР», тобто фігурантів антикорупційних розслідувань. За словами Віти Думанської, це та інформація, яка найбільше дратує політиків. «“Газові схеми” Юлії Тимошенко, рюкзаки Арсена Авакова — всі ці історії треба тримати в голові і згадувати їх у важливі моменти прийняття рішень», — каже експертка.
Народна творчість — "Насіров в очікуванні інавгурації".
— ЧЕСНО (@chesno_movement) 17 січня 2019 р.
Наш телеграм про вибори президента: https://t.co/ykElbI2w1K pic.twitter.com/XJySg3gMIj
Наступний пункт, на який треба зважати, — це звідки партія бере гроші. Цю історію можна відстежити на ресурсі «Золото партій». Із 2016 року в Україні діє державне фінансування партій, і вони зобов’язані звітувати про надходження коштів та їх витрати. Складність роботи з цими даними полягає в тому, що всі звіти надаються в паперовому варіанті. Їх можна подивитися на сайті НАЗК, але там вони у формі відсканованих копій. Поки що рекорд із найвищого стосу звітності належить партії «Батьківщина» — 1,4 метра.
На сайті звіти партій подано у формі інфографіки, на якій можна подивитися, хто був її головним донором, які були її найбільші витрати тощо. Також у пошуковому рядку «Яку партію фінансує мій сусід?» можна перевірити, чи виступав донором хтось зі знайомих або членів родини.
«Був випадок, коли мешканець Бориспільського району знайшов себе та кількох членів своєї сім’ї в переліку донорів політичної партії. Він подав заяву до поліції через використання персональних даних. На жаль, наші правоохоронці не знають, як працювати з такими порушеннями. Розслідувати такі історії дуже складно», — розповіла Віта Думанська.
Лекторка Віта Думанська. Фото: 1991 Civic Tech Center.
І це не єдиний кейс «фейкового донорства». «Була історія в партії Юлії Тимошенко, коли 700 осіб зробили фейковими донорами. Була така ситуація й із БПП, коли кілька тисяч людей буцімто зробили пожертвування. Від них ішли дуже маленькі суми, але вирізнялися два регіони з аномальною активністю. Наприклад, у Львівські області було 20 донорів, а в Харківській — кілька тисяч внесків по 20–40 гривень, — пригадує експертка. — Ми їздили в Харківську область, у Зміїв, аби розібратися із цією ситуацією. Внески робилися одночасно, а люди, які вказані як донори, живуть у селах одного району. Вони вносили по 20 гривень, але для того, щоб доїхати із села до Змієва, вони мали заплатити 70 гривень. Й усі внески вносилися тільки через одне відділення банку. Є ймовірність, що таке дійсно могло трапитися, але ситуація виглядає сумнівною».
Витрати партії «Батьківщина». Одна з найбільших витрат — оплата за виступ рекламному сейлз-хаусу StarLight Brand Content (продає комерційні прояви на телеканалах СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, «Оце»). Сума становить понад 4 млн грн.
Наступний пункт, на який експертка радить звертати увагу, — це політична реклама. А якщо точніше, то її вартість. Найдорожче коштує політреклама на телеканалі «Україна» — майже 6 тис. грн за 1 секунду у прайм-таймі.
«Ролик у середньому триває 30–40 секунд. Коли ви дивитеся політичну рекламу, намагайтеся подумати й оцінити, скільки грошей на це витрачається. Окрім того, як дізнатися, якого політика підтримує який олігарх? Просто увімкнути його телеканал і там все буде видно. Наприклад, Радикальна партія — улюблениця телеканалу “Україна”. Проаналізувавши, ми побачили, що партія Олега Ляшка голосує за ті законопроекти, в яких є бізнес інтерес Ріната Ахметова», — зауважує Віта Думанська.
Ще одним джерелом корисної інформації про кандидатів можуть бути їхні політичні програми. Але наразі не всі їх оприлюднили, тож тут поки складно порівнювати. Тим не менше, програми стануть п’ятим критерієм для оцінки кандидатів, після того, як опиняться у відкритому доступі.