Українські журналісти повинні не боятися казати щось нове й відходити від стереотипів. Адже саме завдяки медіа суспільство пізнає світ. Журналіст має генерувати смисли й не боятися називати речі своїми іменами. Якщо подавати викривлену та однобоку інформацію, то в людей складатиметься хибний світогляд. У цьому переконаний провідний публіцист інформаційного агентства «Укрінформ» Євген Якунов. Своїми порадами він ділився з колегами під час одного з навчальних семінарів Національної спілки журналістів України.

Про «мілітаризацію духу»

Найважче за всі роки роботи, розповідає пан Якунов, йому дався матеріал про розстріл Олеся Бузини: «Він був моїм учнем, вихованцем, я його добре знав… Не будемо говорити, хорошою він був людиною чи поганою. Мені довелося писати про його розстріл. Так, Олесь Бузина був українофобом. Але, з іншого боку, його розстріляли беззбройного… Це було найважче писати. Я намагався розставити акценти — як це і має бути. Згадав про так звану офіційну версію, що Бузину застрелили за вказівкою Путіна та його команди. Але як людина, я в це не вірю. А написати, що це, можливо, були “свої”, після року війни — дуже важко. Врешті, я таки про це написав. І коли виставив матеріал на сайті, на блозі, у Фейсбуці, було багато негативних коментарів проти мене, мовляв, я мислю як ворог. Бо загальний тренд, що Бузина — це солдат ворожої армії. Тут я зрозумів, що за рік ми самі себе зазомбували. Журналісти думають, що вони все контролюють, але насправді це не так».

Євген Якунов наголошує: потрібно відходити від звичних трендів і стереотипів. Наводить приклад: ще рік тому, коли всі боялися, що після анексії Криму російські танки підуть на Київ, він заявляв про необхідність, так би мовити, «мілітаризації духу».

 «Ми говорили, що потрібно стати всім військовими, копати бомбосховища, вчитися стріляти. Це певною мірою був шок, мене не розуміли. Коли я переконував, що варто покінчити з пацифістською практикою заміни дитячих іграшкових автоматів на плюшевих ведмедиків, що з 5 років хлопчики мають знати, що таке автомат, і, побачивши танк з українським прапором, діти в дитсадку мають не боятися, а зустрічати своїх солдатів усмішками, коли я в цьому переконував, мені казали: “Не можна дітей готувати до війни!” Можна і треба!».

Але тут не можна й перегинати. За цим адреналіном ми не помічаємо, що таке справжнє життя, наголошує пан Якунов. Каже, що нині багато тем, які висвітлюються однобоко. Серед них — проблема переселенців. Переважно в матеріалах переселенці — це «лугандони», яких треба гнати подалі, або ж невдячні, які не цінують турботу про них: «Уявіть тільки, зараз є близько мільйона біженців. Це рівень Другої світової війни! Таких потоків у нас більше не було. Тому потрібно зрозуміти, що відбувається, яка психологія цих людей, чим вони займаються. Треба думати, як їх адаптувати в суспільство, шукати позитивні приклади».

Наводить приклад власкора «Укрінформу» у Вінниці, яка написала матеріал про біженця, котрий тут розпочав власну справу з нуля — зайнявся ремонтами і зрештою отримав навіть грант. «Нам треба розвивати цей тренд, показувати, як людина бореться, намагається вижити. Не треба сподіватися на державу, якщо ми хочемо стати європейською країною. Треба писати про людей, які самі піднімаються», — радить колегам публіцист.

Про патерн проблеми і патерн мети

«Проблемною», за його словами, є й тема призову та мобілізації. Багато журналістів обходять таке явище, як ухиляння від армії. Натомість не потрібно оминати гострих кутів. «Немає жодної теми, яку не можна порушувати. Просто треба вивчити цю тему», — каже Якунов і наводить теорію філософа Роберта Ділтса про патерни — своєрідні рамки, в яких подається та чи інша інформація. Різні форми змушують слова звучати по-різному. Наприклад, одну й ту саму інформацію можна подати через патерн проблеми і патерн мети.

«Патерн проблеми нам нав’язує Росія. От, реформи в нас не ідуть, уряд поганий, Президент поганий… Те саме і з мобілізацією. Але ж мобілізація в усі часи й усіх війнах ішла важко. Ви думаєте, у Другу світову війну всі хотіли йти у військо? Тоді теж ховалися по підвалах і горищах. Будь-яка війна — така. І треба показувати, як є насправді. Розуміти тих людей, які не хочуть іти служити. Ми не маємо ставити на всіх тавро зрадників. Маємо зрозуміти, що для багатьох це страшно. Бо лише 10 % чоловіків є природженими воїнами, а решта — це хлібороби, налаштовані на мирне життя».

Євген Якунов переконаний, що не слід погрожувати тюрмою за ухиляння від армії, не слід насильно відправляти на АТО, а навпаки — створювати умови для мотивації. Створити такі умови, щоби той, хто не хоче воювати, мав право на життя, але не на суспільні привілеї. Захищати свою Батьківщину, свою родину — це має бути внутрішнє переконання чоловіка. Згадує історію: колись воїном вважалася людина, якій дозволялося набагато більше, аніж іншим. Але з однією умовою: в потрібний час він має бути готовим віддати своє життя.

«У давні часи воювали за свою землю. В кожного воїна була своя земля. Очевидно, зараз у медіа треба порушувати це питання, щоб кожному солдату виділяли земельну ділянку», — каже пан Якунов. Також публіцист радить не сприймати все однозначно й дослухатися до протилежної думки. А щоби змінити погляди людей, треба давати меседжі, до яких інша сторона дослухається.

«Ми часом, дійсно, наче зазомбовані, безкінечно твердимо: “На нас напала Росія”, — і думаємо, що самою тільки цією риторикою когось переконаємо. Те, що в нас не викликає сумнівів, не є очевидним для інших. Бо, якщо ви поговорите з людьми на сході, то побачите, що там думка зовсім не така однозначна. Там є два меседжі: перший — що ми напали на Донбас, другий — що це воюють олігархи. Певною мірою ЗМІ підтримують ці меседжі. Та й у Європі багато хто вважає, що обоє рябоє. І варто не кип’ятитися і не називати незгодних “ватниками”, а вміти переконати».

Євген Якунов зауважує: часто журналісти за деревами не бачать лісу. Треба розуміти, що ця війна — не просто переломний момент у житті України, а переломний момент у європейській цивілізації. Тому не слід оцінювати події тільки з погляду сьогоднішнього дня, натомість бути свідомими того, що ще сотні років після всіх подій інформацію, подану сучасними ЗМІ, будуть вивчати і оцінювати історики.

«Думки-віруси не лікуються, їх можна тільки розпізнати»

Євген Якунов знову згадує філософа Ділтса та його теорію про думки-віруси. Ці думки формуються або пропагандою, або людьми й передаються від одного до іншого. Це своєрідні необґрунтовані переконання, за якими нічого не стоїть і які не можна пояснити. Більше того, вони обмежують дії людей.

«Коли ми кажемо, що в уряді всі крадуть, ми не можемо пояснити, звідки взяли цю фразу. Але це обмежує наші дії. Або, наприклад, що у владу не пройдеш без грошей. Думки-віруси не лікуються, їх можна тільки розпізнати. Ми, журналісти, маємо знати, що нас обмежують думки-віруси, нав’язані російською пропагандою, і навчити людей розпізнавати їх», — коментує він. Звідси відповідь на запитання: цитувати чи не цитувати Путіна: «100 % інформації, яку генерує Путін — це брехня. Там нуль інформації. Я б не цитував його ніколи і жодним чином. Хтось пробував дивитися російське телебачення 2-3 години поспіль? Я подивився і був у шоці, бо відчув, що на мене, з моїм досвідом і переконаннями діє ця пропаганда. Хоча і розумію, що все неправда. Але це дійсно впливає!»

На запитання, як боротися з пропагандою, Євген Якунов каже: тут допоможе тільки правда: «Спростування нічого не дасть, пропаганда у відповідь теж нічого не дасть. Зайва патетика — так само. Народ буде шукати інші ресурси і перестане нам вірити. Нашою фішкою, як не банально, має бути правда. Чим більше незалежних ЗМІ, чим більше правдивої інформації, тим більше розумітиме цю правду суспільство, переконаний публіцист. І якщо українці хочуть стати європейцями, їм варто замислюватися над тим, що було колись і що буде завтра, а не жити сьогоднішнім днем».

«Філософ Шпенглер казав, що європеєць живе на всьому відрізкові часу від далекого минулого до безкінечного майбутнього. Жодна інша цивілізація так не живе. Журналіст має думати, що буде далі: яким буде Донбас завтра, чи буде він з нами, що буде з переселенцями… Журналіст повинен бути трохи мрійником, генерувати смисли. Якщо подивимося на наші новини, на газети — ми пишемо по колу: похорони, проводи в армію. А що буде далі з Україною? Ми не знаємо. Але ж саме журналісти генерують смисли, вони є тим інструментом, завдяки якому суспільство пізнає світ. Ми щось бачимо і розповідаємо доступною мовою людям. Що ми розкажемо, те суспільство і зрозуміє. Якщо журналіст не мрійник і не прагне генерувати смисли, то йому нема чого робити в журналістиці», — наголошує Євген Якунов. Він радить колегам не боятися говорити щось нове й не обмежуватися сьогоднішнім днем: «Читайте істориків і філософів. Там усе є. А почніть із Біблії».