Якщо вам бракує мотивації до змін чи віри у власний успіх, саме час прочитати, по-перше, про натхненні історії інноваторів; по-друге, про експеримент із відмовою від традиційної освіти й, по-третє, про те, що змінити професію — не завжди хороша ідея.

Три книжкові новинки з цього огляду об’єднує те, що всі вони написані справді хорошими американськими журналістами й читаються захопливо — майже як художня література. А ще у них усіх легко пояснюється, що таке венчурні фонди, стартап-інкубатори, інвестори-янголи, півоти, IPO та якою насправді є корпоративна культура міленіалів у технологічних стартапах Кремнієвої долини.

«Вискочки. Uber, Airbnb та битва за Кремнієву долину», Бред Стоун («Наш формат», 2018)

Редактор Bloomberg із технологій Бред Стоун став відомим як письменник після виходу бестселера «Продається все. Джефф Безос та ера Amazon», перекладеного понад 25 мовами.

  Розповівши історію успіху інтернет-магазину, який     виник під час першої хвилі великих ІТ-компаній,         Стоун заслужив авторитет у читачів і несхвальне         ставлення самого Безоса — нині найзаможнішої           людини світу. Що не завадило Стоуну знову засісти     за книжку — цього разу про становлення двох нових   і добре відомих в Україні сервісів та їхніх                         очільників.  Мова про додаток для таксі Uber і його       співзасновника Тревіса Каланіка, а також про сайт   оренди житла на короткий термін Airbnb на чолі     з Брайаном Ческі. Це так звані єдинороги —   компанії,  які постали наприкінці нульових, швидко   досягли  вартості в $1 млрд і поширилися майже по   всьому    світу.

  Що їх об’єднує? Вони стартували впродовж одного       року (2008-2009) й мали на меті насамперед   запропонувати людині інноваційну і просту послугу.   У їхніх перших офісах у геть не фешенебельних   районах Сан-Франциско працювало по кілька   людей, а першими клієнтами стали самі   засновники. Які навіть не уявляли, що роблять глобальну революцію й незабаром матимуть багато проблем із законодавцями в різних країнах.

А що відмінне? Ідея Uber була геть новою, а поштовх їй дала, з одного боку, поява айфона, а з другого — відсутність зручної системи таксі в Сан-Франциско. Тревіс Каланік, який заснував компанію разом із Гарретом Кемпом, уже мав досвід створення стартапів — його файлообмінник Red Swoosh купили за 19 мільйонів доларів. До речі, на початку своєї роботи Uber дарував водіям айфони, а також допомагав купувати авто в лізинг, щоб залучити водіїв співпрацювати із сервісом.

Проте Airbnb із самого початку мав помітного конкурента — Couch Surfing, якій існує й досі. До того ж сайт заснували його двоє предметних дизайнерів, Брайан Ческі та Джо Геббіа, які абсолютно не розумілися на ІТ; їм просто пощастило залучити талановитого програміста з досвідом роботи у спам-кампаніях Нейтана Блечарзика. Поштовхом для ідеї виявився брак житла в місті під час великої дизайн-конференції, а першою подарунковою «фішкою» — особлива вівсянка для гостей.

Бред Стоун детально розповідає про становлення обох компаній: від заснування, перших успіхів і провалів — до світової експансії. Не забуває згадати й інвесторів, які повірили в божевільні нові ідеї та всі «битви» із законодавцями й мерами, яких вони налякали. Адже йшлося про здійснений компаніями Uber та Airbnb злам системи таксі (проти чого й досі протестують водії) та готельної інфраструктури, що існували протягом сімдесяти років. Нікого ж бо не здивувало, що одразу знайшлися охочі нелегально здавати в суборенду орендоване ними самим житло. Це не додало Airbnb популярності серед регуляторних органів.

У «Вискочках» ідеться й про те, як важко компанії Uber дався Нью-Йорк, Лондон і Париж, а Китай узагалі не підкорився. Там постав потужний конкурент, через якого кампанії Каланіка довелося піти з країни, попередньо купивши акції суперника. А в Airbnb після перших успіхів з’явився «клон» з офісом у Німеччині, де працювало в кілька разів більше людей. Таким чином крадії ідей хотіли змусити засновників продати їм компанію. Та не вдалося — Airbnb не погодилася на це, та виграла битву врешті-решт.

Бред Стоун розповів і про перші страшні звістки: як водій, дивлячись у додаток, збив дівчинку й вона загинула на очах у матері, і як жінка померла в орендованій квартирі від чадного газу… Були й інші скандали, з яких компанії мусили вибиратися. Останній із «уберівських» дав назву останньому розділу книжки — «Падіння Тревіса Каланіка». Рік тому войовничий співзасновник під тиском інвесторів пішов із власної компанії — надто багато разів він помилився. Автор «Вискочок», до речі, з самого початку протиставляє жорстку позицію компанії Uber та «супердружню» Airbnb із дипломатичним Ческі, який і досі — на чолі.

Письменнику вдається бути критичним до своїх героїв і водночас захоплюватися ними — кожним окремо та їхньою спільною революцією. Стоун пише майстерно й захопливо, майже із саспенсом — настільки, що ти буквально «перебігаєш» від розділу до розділу. Що нетипово для насиченого іменами та фактами нон-фікшну. Варто читати, щоб надихнутися тим, як маленька ідея може принципово змінити усталені порядки.

«Долина богів», Александра Вулф (Yakaboo Publishing, 2018)

Ця книжка — дебют репортерки The Wall Street  Journal Александри Вулф, доньки видатного  американського репортера та письменника Тома  Вулфа. 

  Впродовж кількох років вона досліджувала       цікавий експеримент у Кремнієвій долині —   проект відомого інвестора Пітера Тіля «20 до 20».   Співзасновник PayPal, один із перших зовнішніх   інвесторів Facebook та автор бестселера «Від нуля   до одиниці», у 2010 році започаткував   стипендіальну програму для молоді. Підприємець   закликав молодших за 20 років людей   відмовитися від коледжу й узятися за власний   технологічний стартап. Його фонд натомість   надає їм стипендію в 100 тисяч доларів, а також   можливість увійти в коло підприємців Долини та   їхніх інвесторів.

  Таким чином Тіль, сам будучи доктором права     Стенфордського університету, з декількома   однодумцями заявив на весь світ, що новому   поколінню підприємців не потрібна формальна   освіта. Хіба не так зробив Марк Цукерберг,   покинувши Гарвард? Хіба не це роблять багато   молодих людей щороку?

Із двадцяти юних мрійників із першого набору програми Тіля в центрі уваги Вулф опинився в першу чергу Джон Барнем — талановитий учорашній школяр, який зачитувався Платоном, а за кілька років до початку програми вирішив, що спробує видобувати корисні копалини на астероїдах. Ментори програми визнали перспективними також напрацювання Лори Демінг — вундеркінда, яка почала працювати в лабораторіях Массачусетського технологічного інституту (МІТ) з 14 років і над усе прагнула зупинити старіння. А ще пакистанки Нур Сіддікі, яка шукала шляхи, як бідні країни могли співпрацювати із заможними. Уявіть, лише в першому наборі було двадцять людей із різноманітними ідеями такого штибу, а стипендіальна програма триває й дотепер.

У центрі оповіді авторки — не так ці двадцять розгублених підлітків і їхні пошуки себе в Долині, як життя особливої касти її мешканців. Численні працівники ІТ-компаній попри великі статки лишаються сором’язливими хлопцями й дівчатами. Вони не вміють спілкуватися, однак усе одно влаштовують шалені вечірки й пробують себе в полігамних стосунках. А ще будують уже міфологізовану корпоративну культуру, сповнену протиріч, яка дивує їхніх однолітків зі східного узбережжя США. Це й відмова від шикарного житла й одягу, і настільний футбол та йога в офісі, й захоплення органічними продуктами чи навіть фрукторіанством, і життя комунами. Працівників ІТ-компаній вирізняє те, що робота посідає в їхньому житті першість. Проте не всі амбіції виявляються досяжними.

Джон Барнем, потинявшись кілька років у Долині, повернувся додому перетравлювати цей досвід. Пішов вчитися в університет, а також зацікавився католицизмом. У розмові з авторкою він розмірковує про те, що насправді роблять із людьми технології. Випадок Джона, який так і не створив стартапу, не єдиний. Вулф підкреслює, що видатних успіхів із першої двадцятки стипендіатів Тіля ніхто не досягнув, хоча кілька компаній і виникло.

Варто звернути увагу й на останній розділ книжки, яким авторка підсумовує все сказане — хай і непрямо. Вона розповідає про дві школи ставлення до штучного інтелекту. Еволюційну очолює винахідник і футуролог Рей Куртцвейл, який вірить, що завдяки поєднанню АІ з людським інтелектом світ стане кращим. А гуманістична на чолі з Девідом Ґелернтером твердить, що машини призведуть до занепаду цінностей, які роблять людей людьми.

Оповідь у «Долині богів» не така лінійна, як у «Вискочках», і не настільки фактоцентрична. Це розмова насамперед про погляди людей, які змінюють світ своїми розробками, про їхні слабкі та сильні сторони, страхи та мрії. І це цікаво — читати про тих, хто творить майбутнє, в якому нам потрібно буде жити, без нашої на те згоди. А ще — ця книжка багато про що змушує замислитися.

«Крах. Моя невдача в стартап-бульбашці», Ден Лайонс («Наш формат», 2018)

Колишній журналіст Newsweek Ден Лайонс двадцять років писав про технології. Цілком випадково потрапивши в цю тематику в час, коли персональні комп’ютери тільки входили в масовий обіг, у 2013 році він несподівано для самого себе опинився за бортом. Із улюбленого видання його, 52-річного батька двох дітей із безробітною дружиною, скоротили. Втриматися не допомогла навіть слава після блогу «Таємний щоденник Стіва Джобса»: Ден Лайонс писав туди саркастичні пости від імені співзасновника Apple. Його аудиторія досягла півтора мільйонів на місяць, а колеги мусили розслідувати, хто ж це так розважається. І знаєте, хто викрив Лайонса? Вже згаданий Бред Стоун. Світ тісний — навіть якщо йдеться не про українські медіа.

  Тож Лайонсу довелося шукати нову роботу. Він     вирішив змінити професію — спробувати себе в ролі   маркетолога в бостонському cтартапі Hub Spot.   Одному з тих, про які він так багато писав і де   крутяться великі гроші. Ще на початку книжки він   згадує, що роками видаляв листи від таких     компаній,  не відкривши, а тепер пішов на інший бік   барикад.

  Hub Spot виробляє програмне забезпечення для   маркетологів. У фірми близько 15 тисяч клієнтів,   вона має 100 мільйонів венчурного капіталу і планує   виставити свої акції на продаж (коли це станеться, її   вартість оцінять у 2 мільярди доларів). Знайомі   колишнього журналіста в технологічних колах   уважають Hub Spot більш ніж перспективною.   А в соціологічних опитуваннях компанію називають   кращим місцем роботи, ніж Google.

  Більшість співробітників Hub Spot за віком могли би   бути Деновими дітьми. Вони полюблять носити одяг   корпоративного кольору, сидять не на стільцях, а в кріслах-мішках, спілкуються дивними абревіатурами й запрошують колег на обід повідомленням в електронному календарі. Щодня в офісі проходять десятки нарад, на деякі з них співзасновник часом приносить плюшевого ведмедика. Він вигадав, що, дивлячись на нього, колектив не забуватиме про клієнтоорієнтованість.

Уже в перший день у Дена виникає враження, що він зробив помилку, й чимдалі більше дивує, чому нікого з колег не смішить така поведінка менеджерів. Два місяці ніхто не пояснює Лайонсу, що він, власне, має робити. А будь-які спроби колишнього журналіста вказати на слабкі місця в корпоративному блозі не знаходять підтримки, а лише налаштовують проти нього колектив. Керівництво ж вирішує, що блог має стати «ще тупішим», аби набирати більше переглядів.

Ден Лайонс пропрацював у компанії два роки. В якийсь момент він почав проводити журналістське розслідування її діяльності. І врешті написав цю книжку — про міф корпоративної культури подібних стартапів, які здаються компаніями мрії, а насправді навіть не приносять прибутку. Він розповідає, як керівництво Hub Spot набиває собі кишені, змушуючи працівників за копійки й понаднормово закидати клієнтів спамом. І промиває мізки молоді мотиваційними промовами, а неугодних — легко позбувається.

Ця книжка — захоплива історія інсайдера й бестселер New York Times. Її хочеться назвати сатирою — але ж вона нею не є, бо все це правда. Тож це радше особистий досвід людини старшого покоління, яка змогла розповісти про пережите викривально й із гумором. «Крах» — це смішна книжка, але водночас і сумна, адже Hub Spot — не єдина така бульбашка: з економічного погляду й ідеологічно.

Дізнавшись про рукопис книжки, хтось із «габспотівців» зламав комп’ютер автора. Це стало приводом для кримінальної справи і звільнення директора з маркетингу.

Пішовши з компанії, Лайонс продовжив працювати над сценарієм серіалу HBO «Кремнієва долина» — матеріалу для якого в нього явно побільшало. Він також повернувся до колумністики й публічних виступів. Газета The Los Angeles Times назвала «Крах» «найкращою книжкою про Кремнієву долину на цей момент». Тож якщо обирати з трьох книжок із цього огляду одну — я раджу вам цю. Принаймні, поки Ден Лайонс не написав ще одну: а вона вже на підході.

За час, поки писався цей огляд, українською мовою вийшло ще кілька книжок про ІТ-стартапи — якщо раптом комусь не вистачило. Та й, напевно, чимало молодих людей вирішили залишити навчання на користь створення нового додатку до смартфона. Можливо, саме того, який ми всі за пару років встановлюватимемо на свій ґаджет.