Нестямне шаленство в кінотеатрі штату Колорадо, внаслідок якого 12 осіб було вбито та десятки поранено, – свіже нагадування про те, що будь-який журналіст може зіткнутися з раптовим сильним емоційним стресом. Будь-яка трагічна історія – від насильства в родині до стихійного лиха – ймовірно, психологічно вразить журналіста, що перебуває на місці події. Навіть його співпереживання як гарного оповідача пов’язане з ризиком.

Сьогодні менеджери ньюзрумів дедалі більше зважають на проблему стресу своїх співробітників і готові надати їм допомогу. Тим не менш, лишається редакційна спадщина минулого, коли це явище ігнорували й навіть висміювали. Штати новинних медіа скорочуються – про події з лінії фронту дедалі частіше повідомляють фрілансери. Ці позаштатні працівники часто не мають такої ж організаційної підтримки, навіть якщо вони зіштовхуються зі стресом такого ж рівня.

Нещодавно я порушив цю тему на форумах, що відбувалися на декількох континентах. Я роблю висновки з власного досвіду отримання емоційної травми й з того, що дізнався від своїх колег. Одне очевидно: ключове значення в сприянні журналістам подолати стрес відіграє позиція менеджерів ньюзруму.

Термінологія, однак, може завадити. Уявіть собі: бос підійшов до вас і каже: «Боб, нам треба поговорити. Я гадаю, що в тебе PTSD». Використання цього терміну, ймовірно, вводить в оману або звучить загрозливо. Воно може виявитися ще й неточним. Посттравматичний стресовий розлад (Post-Traumatic Stress Disorder) – це клінічний діагноз, який включає в себе симптоми тривалої хвороби.

Деякі експерти вважають цей термін застарілим. Психіатри розмірковують над тим, чи не замінити його на інший – враження посттравматичним стресом (Post-Traumatic Stress Injury) чи посилення посттравматичного стресу (Post-Traumatic Stress Growth), що передбачає можливість лікування й видужання.

Гарний менеджмент ньюзруму займається станом емоційного стресу перш, ніж він набуває затяжного характеру. Журналісти часто, ба, навіть регулярно зіштовхуються зі стресовими ситуаціями. Поширені почуття – шок, гнів, сум, провина, сором, печаль або страх – неминуче пов’язані з будь-якими серйозними трагедіями. Тож цілком нормально, що репортери відчувають сильні емоції, висвітлюючи незвичайні ситуації, – жорстоке поводження, насильство й загибель людей. Ці емоції можуть несподівано оволодіти й через роки (навіть десятиліття) після того, як журналіст стійко пережив неодноразові жахливі історії.

Репортери й менеджери повинні знати симптоми стресу. Серед них – безсоння, нічні страхіття, занепокоєння, дратівливість, труднощі в зосередженні уваги, збентеження, заціпеніння або відсторонення, а також дивні вчинки, можливо, пов’язані з харчуванням, алкоголем, наркотиками, сексом і навіть роботою. Чимало симптомів можна вважати нормальними, та якщо вони тривають довше місяця, ймовірно, людині потрібна допомога.

Є чимало способів лікування. Отже, вибирати є з чого. Одне застереження: уникайте порад експерта чи групи експертів, які пропагують тільки власний підхід. Замість цього зберіть інформацію та прийміть рішення самостійно.

Найпоширеніший варіант – бесіда з кваліфікованим консультантом. Більшість терапевтів мають величезний досвід у наданні допомоги людям із посттравматичним стресом. Інший варіант – просто проконсультуватися з колегами в ньюзрумі. Це може бути ефективним після несподіваних трагедій – таких, як масова стрілянина в кінотеатрі штату Колорадо. Декому можна порекомендувати звернутися за рецептом для лікування до психіатрів.

Є ще й інші варіанти. Eye Movement Desensitization and Reprocessing (EMDR) – повернення до нормального психічного стану рухом очей – звучить загадково. Та насправді це може бути дуже просто. Соціальний працівник рухає пальцем із боку в  бік перед особою, яка розповідає болісну для нього історію. Це стимулює роботу півкуль мозку, викликаючи спогад, що тепер може відкластися в пам’яті інакше. Практика вдосконалення душі й тіла (mind-body practices) пропонує інший підхід.

Голковколювання – один із небагатьох терапевтичних засобів, що довів свою ефективність, наприклад, у роботі з жертвами тортур. Інші методи – від медитації та йоги до Тай-Чі (tai chi) та Кі-Гонґу (Qigong) – можуть допомогти зцілитися від травм.

Звучить безглуздо? Та американський Національний інститут здоров'я (The U.S. National Institutes of Health) посилається на дослідження, що засвідчують ефективні наслідки кожного зі згаданих методів, зокрема, практики самовдосконалення душі й тіла (Ця практика зосереджує увагу на взаємодії між розумом, душею й тілом, маючи на меті вплинути на фізичні функції організму та сприяти поліпшенню здоров’я – MS). Ще одна гарна ідея – регулярні фізичні вправи, що руйнують гормони, які виділяються під час стресу.

Щоби побороти затяжний стрес, журналістам потрібні три речі: по-перше, беззастережна підтримка колег і керівництва. Дехто соромиться того, що потребує допомоги, бо це не відповідає іміджу товстошкірого кореспондента.

По-друге, щоби піклуватися про себе, потрібні місце й час. Травма впливає на кожну людину по-різному, й на події, що відбувалися раніше, можуть вплинути нові. Звільнення від складних емоцій – тривалий процес. Зцілитися відразу неможливо.

По-третє, журналістам потрібна конфіденційність, щоб ділитися з іншими тільки тим, чим вони бажають, і коли цього захочуть. Ньюзруми мають надавати підтримку «з-за протипожежної стіни». Менеджери не обов'язково мусить знати, хто в ньюзрумі її отримує.

Є ще багато хибного в ставленні до журналістської професії. Якось я виступав на одній трибуні з журналістом, який висміював поняття емоційного стресу серед репортерів, натякаючи, що ним можуть бути вражені тільки ті, в кого нестабільна психіка. З іншого боку, нещодавно я чув, як менеджер середньої ланки заявив: не слід таврувати кореспондента за те, що він страждає від посттравматичного стресу.

Не ошукуватимемо самі себе! Мої колеги з Комітету захисту журналістів і я постійно чуємо від різних репортерів, що вони стикаються зі стресом. Багато хто говорить, що не наважується розповісти про це своїм босам, боячись втратити посаду або статус у ньюзрумі.

Гарна новина полягає ось у чому: багато журналістів (і не тільки вони) спроможні виявити стійкість і оговтатися від емоційної травми. Навіть ті, хто довгий час перебував у цьому стані, можуть видужати, а дехто й процвітати. Дослідники з Університету Північної Кароліни (The University of North Carolina at Charlotte) встановили, що, видужавши після травматичних подій, люди можуть у кінцевому підсумку стати здоровішими, щасливішими та врівноваженішими, ніж були до того.

Автор: Френк Сміт (Frank Smyth), старший радник КЗЖ із журналістської безпеки. Автор репортажів про збройні конфлікти, організовану злочинність і порушення прав людини із Сальвадора, Гватемали, Колумбії, Куби, Руанди, Уганди, Еритреї, Ефіопії, Судану, Йорданії, Іраку та з  нших країн. (Twitter @JournoSecurity).

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук