Більше року команда StopFake займається пошуком фальшивих новин і їх спростуванням. Сайт для перевірки фактів Stopfake.org — один із методів боротьби зі шкідливою пропагандою, коли новини використовуються не для інформування людей, а для нав'язування їм думки, вигідної певним силам.

MediaSapiens записав коротку інструкцію від команди StopFake — як викрити новину-фальшивку в російських медіа — під час фестивалю Docudays.UA вони для всіх охочих влаштували практичний семінар. Про найслабші місця у фальшивих новинах та як не втрапити на фейк, розповідала співзасновниця проекту Марго Гонтар.

«З березня минулого року ми спостерігали певну мутацію фейків. Від очевидних підробок до спроб спростування наших, українських медіа, —  каже Марго Гонтар. — Потім відбувалося знову повернення якихось відвертих історій, наприклад, про “легалізацію проституції в Києві”, і знову ж перехід до більш складних. Та загалом новини в російських ЗМІ стали важчі до спростування. Навіть достоту смішні новини пропрацьовані — мають, приміром, посилання на кілька джерел. Головна різниця між тим, коли ми починали, і що є зараз — той бік знає, що може бути спростованим, і продукція твориться з розумінням, кому пропонують інформацію». 

Пані Гонтар додає, що російське телебачення — небезпечніше. В тому сенсі, що люди, почувши теленовини, зазвичай не перевіряють інформації. В інтернет-медіа хоч і є небезпека, що спростоване все одно буде поширюватися далі, аудиторія завдяки соцмережам може сама розбиратися в правдивості чи неправдивості новини.

Найбільш поширений у російських медіа — фотофейк. Його легко спростувати, скориставшись будь-яким пошуковиком у мережі. Таким чином можна перевірити, чи є картинка оригінальною, чи була вона відретушована у фоторедакторі, а також дату її створення.

Фотографія з нацистським татуюванням видається за фотографію з батальйону «Азов» (нашивка «Правого сектору» домальована у фотошопі).

Кадр із фільму «Брестська фортеця» видано за фото з Донбасу

Фейкове фото моргу у Слов’янську

Працювати з відеофейком складніше. Що може відразу насторожити: якщо відео багаторазово заливається на YouTube за короткий час — ймовірно, воно підробка. Варто уважно дивитися на коментарі під відео — інколи користувачі самі можуть давати лінки на оригінал ролика. Також варто звертати увагу на деталі у відео — назви, вуличні таблички тощо. Потім можна за допомогою пошуковиків перевірити через ключові слова побачене у відео. Наприклад, таким чином з'ясували, що жоден місцевий бізнесмен не дарував яхту одеським ополченцям. Насправді вона була орендована працівниками телеканалу НТВ для створення сюжету:

 Ще одне фейкове відео про українських солдат

Доволі часто російські медіа апелюють до західних ЗМІ, використовуючи новини із сатиричних сайтів. Так було з текстом одного німецького ресурсу. В новині йшлося про українського пілота, який зізнався, що збив «Боїнг». Про себе це медіа пише: «Наші новини не перетинаються з реальністю і це проблема реальності, а не наша». Тож новина є вигадкою.

Інструментарій виявлення фейків:

1. Чи адекватний заголовок і чи суголосний він самому текстові новини.

2. Хто є героями цієї новини і що вони коментують (наприклад, відома гастролерка Марія Ципко регулярно дає коментарі в образі мешканки то Одеси, то Донбасу).

3. Неоднозначність висловлювань, використання таких слів, як «по суті», «в основному», «як правило».

4. Заклики до очевидності висновків: «відомо», «нема сумнівів», «як ви самі розумієте».

5. Відстуність посилання на джерела: «ходять чутки», «повідомляється», «джерело, що захотіло залишитись невідомим».

6. Хто є експертами в цій новині. Елементарно імена людей спершу можна перевірити через пошуковик. Це стосується також і джерел, на які посилаються, й експертів, і свідків тих чи інших подій. Наприклад, якщо «німецькі експерти» в медіа коментують усе — від космосу до зростання цін на нафту — одразу постає питання щодо їхньої компетентності.

7. Посилання на авторитетів та офіційних осіб у широкому контексті та апеляція до того, що про це вже всі давно знають: «на думку експертів», «за словами чиновника», «як повідомляє авторитетне джерело».

8. Заклики до суспільності та конструювання враження загальновідомого: «загальновідомо», «всі розуміють», «кожен знає».

9. Використання готових тверджень без аргументації: «у нас завжди так», «Україна не має виходів в світовий інформаційний простір».

10. Надмірна емоційність тексту: активне використання прикметників та оціночних суджень.

11. Жонглювання псевдонауковими термінами й надія на те, що читач все одно не буде розбиратися в складних термінах.

12. Для посилення авторитетності посилання на «західні» медіа.

Фото надані організаторами фестивалю Docudays.UA