Ендрю Лерен — американський репортер, який провів низку журналістських розслідувань на національному та міжнародному рівні.

Ендрю провів воркшоп «Як за допомогою таблиць Google знаходити теми для розслідувань» під час Шостої всеукраїнської конференції «Журналістські розслідування в Україні та Європі: досягнення, проблеми та перспективи розвитку», організованої НГО «Інститут розвитку регіональної преси» (ІРРП).

Один із найвідоміших проектів Ендрю Лерена — це мапа вбивств у Нью-Йорку за декілька років. На ній відображено, в яких районах міста найчастіше траплялися злочини, та наведено статистику, хто частіше ставав жертвою. «Я протягом двох років вів облік вбивств у Нью-Йорку, оскільки поліція унеможливила процес отримання інформації безпосередньо від них, — пояснив Ендрю. — Такі бази даних нам допомагають дивитися ширше на проблеми, історії».

Він разом з іншими журналістами створював цю базу даних у режимі реального часу. Щоразу, як тільки надходив прес-реліз про вбивство, його вносили в реєстр. Аналогічним чином відстежували інформацію в газетах, проводили інтерв’ю. Статистика засвідчила, що в Нью-Йорку, де проживає понад 8 мільйонів людей, здійснюється близько 500 вбивств на рік. Проект дозволив зробити цікаві висновки. Наприклад, у Нью-Йорку вбивства трапляються частіше влітку, аніж взимку; ймовірніше, на вихідних, аніж в будні. І радше за все вбивцею стане той, кого знає жертва.

У Києві ж Ендрю провів воркшоп, щоб показати, як за допомогою таблиць Google чи Excel можна відшукувати ідеї та приводи для власних матеріалів.

Ендрю наголошує на тому, що журналісти-розслідувачі часто нехтують такими даними, як, наприклад, офіційні дані уряду. Приміром, одна з баз уряду США — Ukrainian Lobbyists, що містить дані про проекти та людей, які лобіюють інтереси української влади в уряді США. Вона містить реєстраційний номер ініціативи лобіювання; назви компаній (переважно американські), орган влади (або особу), що їх найняла; дати, відколи ті займаються лобістською діяльністю в уряді, інформацію про країну, в чиїх інтересах вона здійснюється, а також дані про стан контракту (чинні чи завершені). В цій же базі вказано дати підписання та отримання запиту Конгресом Штатів, і на додачу — зазначено документи, пов’язані з цими справами, і які ми можемо знайти.

«Коли я працюю з базами даних, я люблю думати про них як про живі джерела, — розповідає Ендрю. — Так само як я ставлю запитання людині під час інтерв’ю, аналогічним чином я можу ставити запитання своїй таблиці. Іноді ми під час розмови помічаємо, що людина може виявитися обізнаною і відвертою в одному, але бути неуком щодо іншого. Те ж саме маємо й із таблицями».

Ендрю Лерен звертається до учасників, мовляв, які питання природно поставити до такої бази даних. Від журналістів лунає чітка відповідь: «Які конкретно питання лобіювалися, яким був результат та скільки це коштувало». Розслідувач додає: «А ще, наприклад, хто лобіював інтереси режиму Януковича. Порівняти це з ситуацією за прем’єрства Тимошенко, і тією, що маємо зараз. Бо дуже часто, коли один режим змінює інший, змінюються і групи лобістів».

Під час воркшопу ми почали з цієї бази даних, бо вона порівняно маленька — лише 70 рядків. А є й такі, що містять сотні, тисячі, навіть мільйони позицій.

У цій базі є чимало цікавих українським журналістам імен. Але інформація з таблиці — привід, ланка, від якої слід рухатися далі. Вибір падає на Дмитра Фірташа. Документи, пов’язані з цими та іншими справами за його участю перебувають у відкритому доступі на сайті Міністерства юстиції Штатів.

У документі вказано особу, яка заповнювала форму. Тому якщо журналіст шукає людину, яка може дати додаткові відповіді — це саме вона. «До речі, цей хлопець Лені, який заповнював документ, — юрист, — розповідає Ендрю. — Містерові Фірташу він надаватиме декілька видів послуг. У тому числі забезпечуватиме контактами і взаємодією з медіа, включаючи викривлення й недостовірність інформації».

Тобто йому (Фірташу), мабуть, не подобається, коли ЗМІ пишуть про нього як про корумпованого олігарха. Також бачимо, що в документі йдеться про розслідування, і це підштовхує до думки, що, можливо, нам варто відстежити судові позови, що теж можна зробити в режимі онлайн.

Ендрю розповів, що цю базу даних, як і багато інших, він знайшов на порталі The Foreign Agents Registration Act (FARA). Щоби знайти ті угоди, які мають стосунок до України, слід обрати зліва Document Search, у полі Document Type — Exibits A & B, з випадного списку країн — Ukraine. І натиснути Search.

Наступна база даних, USAID_Ukraine_2010, яку демонструє українським журналістам Ендрю Лерен, стосується фінансових ресурсів, які агентство міжнародного розвитку США витрачає на Україну. Однак вся інформація, що в ній міститься, лише за 2010 рік.

У разі необхідності отримання даних за останній час американський розслідувач радить здобути шляхом подання запиту. «Якщо ви дійсно зайнялися такими таблицями, то вам необхідно робити запит не тільки на них, а й на всю супутню документацію, — каже Ендрю. — Адже коли ви займаєтеся розслідуваннями, для вас вкрай важливими є деталі».

Аналізуючи цю базу даних, можна зрозуміти, як рухалися грошові потоки. А також побачити призначення виплат за конкретним проектом, тип фінансування (позика, грант, інвестиція), скільки було обіцяно й скільки фактично виплачено.

Бази даних не дадуть відповідей на всі запитання, але якщо ви хочете написати матеріал про те, на що витрачаються гроші США, що вони фінансують, хто їх отримує і чи є якісь результати — це те, що можна зробити на перших етапах пошуку відповідей на свої питання. Також ви можете запросити оновлені дані за 2014 рік.

«Якби ми писали запит в якийсь із органів влади, то могли би з місяць чекати на дані та їх аналіз, — зауважує Ендрю. — Тож якби я працював над матеріалом, то спершу самотужки проаналізував би таблицю, а потім звернувся би до органів влади й казав би, що ось у мене є база даних, я її дослідив, ось бачу, що у вас є такі тенденції й тренди, як ви їх поясните?»

Ще один приклад таблиці з надзвичайно цінною інформацією — база даних Експортно-імпортного банку США. В ній можна віднайти основні дані про всі угоди, що укладалися між українськими банками та Ex-Im Bank’ом. У базі зазначено ID, раніше присвоєний кожній угоді, а також роль банку в ній: позичальник, покупець чи гарант.

З усього масиву даних можна відсортувати й обрати, наприклад, угоди українського «ПриватБанку» та американського Ex-Im — їх тут зазначено п’ять. Отримавши ці облікові дані, журналіст має змогу звернутися до банку й попросити детальну інформацію про конкретну угоду (чи угоди), запитати кредитну історію. В установі її зобов’язані надати, оскільки ця інформація — у відкритому доступі, враховуючи, що Експортно-імпортний банк США — державний.

У базі даних містяться також відомості про американські компанії, що намагаються отримати фінансування для діяльності в Україні.

Ендрю підкреслює, що існує велетенська кількість даних, і якщо ви будете з ними працювати, їх аналізувати, ви зможете вийти на ідеї, історії, до яких ви би раніше самі не додумалися.

«До речі, пам’ятайте, що ви завжди можете вимагати від органів влади надання вам інформації в тому вигляді, в якому вам зручно, якщо ви знаєте, що вона в такому наявна. Коли я працював над історією про воєнний шпиталь, Пентагон нам завжди надсилав PDFки. Я впевнений, вони робили це навмисно. Але є програмне забезпечення, що може допомогти працювати з друкованими таблицями (конвертери з PDF в Excel)».

Ще одна база даних, Senate Lobbying, містить приклади того, як органи влади США лобіювалися бізнес-структурами.

Ендрю Лерен пояснює: «Наприклад, рядок 111 — лобіювання Департаменту сільського господарства США. Конкретно їх цікавила регуляція закону з безпеки харчових продуктів. Тобто ми розуміємо, що існують певні законодавчі обмеження, які ускладнюють експорт курятини в Україну. І ця велика продовольча компанія просить американського законодавця змінити правила гри, щоби вони змогли вийти на ринок України. Ми говоримо про лобіювання всередині країни. Не на користь України, а на користь компаній та їхніх бізнес-інтересів. Тут вказано, що вони хотіли отримати дозвіл на викид відходів, щоби мати змогу виробляти ту курятину, яку прагнуть продавати в Україні. Тобто вимагали, щоб для них послабили екологічні регуляції».

У таблиці зазначено сфери, яких стосується кожен випадок. Тут містяться відомості і про торгівлю курятиною, і спроби отримати фінансування на деякі угоди в Україні, і питання інтелектуальної власності, а також реформування судової системи за часів Януковича.

Маючи ідентифікатор транзакції (наявний у цій базі даних), журналіст може знайти потрібні йому документи онлайн, достатньо лиш погуглити за зазначеним номером. Andrew для пошуку також радить сайт http://soprweb.senate.gov/.

Ендрю розповів, що окрім чотирьох прикладів американських баз даних, ще є тисячі доступних. Коли він починає працювати над матеріалом, то міркує, якими саме можуть бути необхідні мені відомості. Коли ж розмовляє з людьми, читає старі новини чи звіти уряду, ці інтерв’ю й старі матеріали підказують, які саме бази даних потрібно знайти.

Якщо якусь форму чи документ заповнює поліцейський, має бути база даних ДТП. Якщо має місце випадок забруднення навколишнього середовища, наприклад, якийсь завод здійснює викид, отже охоронне агентство, що стежить за такими викидами, зобов’язане внести відомості в свою систему. За великим рахунком, бази даних є в кожного органу влади, каже Ендрю: «Але дуже часто нам кажуть: “Ні, ні, ні, ніякої бази ми не маємо”. Та не слід вірити їм на слово. Вам потрібно боротися за доступ до інформації. Іноді ваші джерела можуть вам підказати, які саме дані потрібні для вашої історії».

Ендрю також проводив розслідування найбільшої страхової компанії США, і в результаті знайшов базу, яка допомогла довести, що вона обманювала власних клієнтів. Як виявилося, компанія створила свою сітку підставних організацій, котрі проводили нібито незалежні медичні експертизи. Туди направлялися клієнти, які потім отримували фіктивні медичні висновки, що вони, мовляв, не постраждали. Таким чином компанія не здійснювала виплати. Причому вона була найбільшою у Штатах, страхувала водіїв.

«Іноді якесь джерело може розповісти вам, що така ось компанія дурить своїх клієнтів. Але питання, яке я завжди ставлю — чи мають вони (джерела) якісь документи на підтвердження своїх слів? — наголошує Ендрю. — Багато журналістів навіть не запитують про те, чи є бази даних, пов’язані з темою. А ви ніколи не знаєте, як зможете це використати для історії. Ми ж використовуємо Excel сьогодні. І я би сказав, що десь 50‒60% всієї data-журналістики Штатах здійснюється з допомогою Excel».

Довідка: Ендрю Лерен — один із провідних журналістів The New York Times, які аналізували «скарби» дипломатичних телеграм WikiLeaks, військові звіти з Іраку та Афганістану, досьє ув’язнених в Гуантанамо. Найважливіші з історій були видані у бестселері Open Secrets.

Він зробив внесок у серію матеріалів про неякісні китайські хімікати, що здобула Пулітцерівську премію.

До приходу в The Times Ендрю Лехрен був продюсером NBC News у сфері розслідувань. Він досліджував терористичний акт 11 вересня 2001 року; упереджену з погляду расизму поліцію; несправні автівки та як великі страхові компанії ошукують власних клієнтів.

Ендрю Лерен є володарем численних нагород, у тому числі Polk, Peabody, двох duPont-Columbia batons, Edward R. Murrow investigative awards, Emmys, three Investigative Reporters & Editors awards та ін. Він писав для Reuters, the Philadelphia Daily News, JazzTimes та The National Law Journal. Отримав наукові ступені в Університеті Міссурі (Колумбія, США) та Ліхай (Пенсильванія, США).