Слово має бути не лише вільним, але й розумним

Свобода слова – це лише інструмент у руках людей, який  може використовуватися двоїсто: для творення як добра, так і зла.

Сьогодні в Україні люди досить часто розглядають свободу слова суто як носій добра, не беручи до уваги того, що вона може бути також і інструментом зловживань. Ця ілюзія – прояв недостатнього розвитку соціальної культури українців, у силу якого вони не завжди можуть відрізнити справжню свободу від псевдосвободи. Це породжує драматичні помилки в громадянській свідомості, з яких користаються не лише деякі ЗМІ, а й, зокрема, політичні та економічні маргінали різних мастей, які використовують будь-яку свободу (у тому числі – свободу слова!) в своїх корисливих інтересах, борючись за владу чи за прибуток.

Зловживання хибними трактуваннями поняття свободи слова розквітло буйним цвітом. «Прогресивні ідеологи» зводять це поняття до свободи «порнухи» та «чорнухи», вбачаючи в свободі слова свободу живописати все, що відбувається нижче пояса. Під гаслом свободи слова «художні образи», які колись обмежувалися стінами громадських туалетів, виносяться «прогресивними митцями» на очі широкої аудиторії – таке собі туалетне мистецтво.

Однією з причин цього є поширене в Україні однобічне уявлення про свободу як абсолютне благо. Суспільство не усвідомлює проблеми зловживань свободою, дозволяючи цим зловживанням набувати загрозливих масштабів.

Тому на часі формування в українських громадян нових уявлень про свободу, заснованих на прогресивній ліберальній ідеології. Згідно з нею свобода може проявлятися у двох іпостасях:

1. Свобода, поєднана з соціальною культурою (іншими словами, «розумна свобода») – це благо;

2. Свобода, не поєднана з соціальною культурою («дурна») – зло.

Той, хто не розрізняє ці дві свободи, приречений бути ураженим різноманітними політичними, економічними, правовими, моральними та іншими соціальними ілюзіями. Зокрема, йдеться й про ілюзію демократії в Україні.

Насправді, оскільки соціальна культура наших співгромадян поки що є недостатньо розвиненою, їхня свобода є псевдосвободою. А значить, їхнє так зване «вільне» волевиявлення здатне породжувати лише псевдодемократію. Цим успішно користаються політичні маргінали, проникаючи до влади начебто «демократичним» шляхом. Псевдодемократія є також раєм для різного роду зловмисників, які легко обдурюють виборців із допомогою дешевих політтехнологій.

Це стосується не лише політичної свободи, а й свободи слова – зловживання нею посилюються, сама вона комерціалізується.

Чи можливо за умов, що склалися, використати свободу слова як інструмент суспільного прогресу в Україні в інтересах всіх її громадян? Цілком можливо! Доказом цього є просвітницька діяльність низки українських засобів масової інформації, які використовують свою свободу для культивування соціальних цінностей, а не для спекуляції на комплексах на кшталт «піпл схаває!». Втілюючи таким чином надзвичайно важливий для сучасної України принцип: слово має бути не лише вільним, а ще й розумним. Особливо значущим цей принцип стає під час виборчої кампанії.

На мою думку, найбільше, що можуть зробити ЗМІ для розбудови нової України – це стати трибуною для просвітницького руху , спрямованого на формування соціальної культури громадян. Ця культура включає політичну, економічну, правову, моральну культуру. Життя людей є віддзеркаленням їхньої культури. Ті проблеми, які ми маємо в українському суспільстві – віддзеркалення низького рівня соціальної культури громадян. Як показує світовий досвід, жодним іншим чином, що не передбачає розвитку соціальної культури, суспільне життя змінити на краще не можна. Будь-які реформи, обіцяні будь-якими реформаторами, без цієї складової приречені на провал.

Нагальною є потреба у всеукраїнській трибуні для справжньої еліти, яка би розвінчувала різноманітні ілюзії. Особливо небезпечними ілюзіями, що вражають маси, є ті, що стосуються виборів. Не всі наші співгромадяни озброєні належними критеріями відбору з-поміж претендентів на владу, і саме через відсутність розвиненої «культури вибору» демократія перетворюється на псевдодемократію.

Ілюзії, про які йдеться, використовуються економічними та політичними зловмисниками для політичної й економічної експлуатації громадян. У цьому корінь великої соціальної драми, що розігрується сьогодні в Україні. Вийти з цього стану можна, культивуючи у громадян «розумну свободу». Лише тоді громадяни зможуть навести лад у своїй країні, наділяючи владою не маргіналів, а «вашингтонів» із «новим і праведним законом», про що мріяв Тарас Шевченко.

Олександр Костенко, професор Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

comments powered by Disqus