Бандера, Петлюра, неонацизм: кривий погляд журналіста Newsweek на Україну

Read in english here

Джейсон Лемон (Jason Lemon) — журналіст американського видання Newsweek. Раніше він писав для The Atlanta Journal-Constitution на теми здоров’я, науки й навколишнього середовища. Але тепер пан Лемон пише про політику в рубрику «Світ» на Newsweek.

27 грудня він опублікував у цьому виданні текст під назвою «Україна зробила день народження колаборанта нацистів національним святом та заборонила книжку, яка критикувала лідера-антисеміта».

Замість об’єктивного висвітлення ситуації в Україні стаття пана Лемона містить радянські та російські пропагандистські кліше. А ще порушує низку журналістських стандартів.

Свято Бандери

«Парламент України офіційно визначив день народження відомого нацистського колаборанта національним святом», — пише пан Лемон. Та насправді ніякого «національного свята» не існує. Автор порушив журналістський стандарт точності інформації.

День народження лідера ОУН Степана Бандери лише увійшов до списку пам’ятних дат і ювілеїв, які відзначаються у 2019 році відповідно до постанови Верховної Ради. У постанові навіть слова «свято» ніде немає. Йдеться про відзначення 1 січня ювілею 110 років із дня народження Бандери (1909–1959). Також у ній, наприклад, пропонують відзначати 1000 років із початку правління князя Ярослава Мудрого і 110 років із дня народження художниці Марії Примаченко.

По-друге, якщо пан Лемон називає нацистським колаборантом Бандеру, то «колаборували» в ті роки і Франція, й Норвегія, і Швеція, й Хорватія, й Румунія, і Словаччина, й Угорщина. Радянський Союз теж колаборував із нацистською Німеччиною впродовж 1939–1941 років.

Пан Лемон мимохідь згадує, що бандерівці співпрацювали з гітлерівцями для створення української держави. Її проголосили 30 червня 1941 року, після чого Степана Бандеру Третій Рейх кинув у концтабір, а трьох його братів нацисти вбили.

Щодо Бандери і єврейського питання вже писали казна-скільки.Наприклад, Володимир Ковальчук з Інституту археографії та джерелознавстава наголошує: «Якби знайшли хоч один документ, в якому Бандера віддає наказ знищувати євреїв, це було б величезною знахідкою для істориків». Але їх, очевидно, немає.

Міф про Петлюру-антисеміта

А ось у тексті журналіста Джейсона Лемона немає жодного коментаря експерта з України, що є порушенням журналістського стандарту балансу думок. Натомість неодноразово згадується позиція Ізраїлю.

Мабуть тому, що журналіст Newsweek дуже надихався текстом Ханаана Ліфшиця (Cnaan Liphshiz), який вийшов на декілька годин раніше того ж дня у JTA.

Джейсон Лемон продовжує: у грудні 2018 року в Україні також заборонили книжку «Книжкові крадії» шведського історика Андреса Рідела (Anders Rydell). «Книжка критично проаналізувала дії українського націоналіста Симона Петлюри, чиї війська на початку ХХ століття вбили велику кількість євреїв», — пише журналіст.

Держкомтелерадіо України тоді пояснило заборону тим, що в цій книжці «автор повторює поширені російською пропагандою вигадки про діячів Української народної республіки».

Приміром, швед цитує слова вбивці голови Директорії УНР Симона Петлюри Самюеля Шварцбарда, якого пов’язують із радянською спецслужбою ОДПУ — Об'єднаним державним політичним управлінням. Також кадебіст Пьотр Дєрябін називав це вбивство спецоперацією ГРУ.

Шварцбард висадив у Петлюру сім куль на вулиці Парижа. Влучило п'ять. Злочинець на суді розповідав, що зробив це, бо нібито 14 членів його сім'ї були вбиті при Петлюрі. Хоча під час затримання казав, що лише «чув про жахливі погроми, яких зазнали його єдиновірці під час перебування при владі Петлюри». Детальніше про те, як людину, яка привселюдно вбила Петлюру, французькі присяжні визнали на суді невинною, можна прочитати в матеріалі Алли Лазаревої «Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін».

Нещодавно розсекречений документ від 1921 року чорним по білому показує, що Петлюра, навпаки, намагався припинити хвилю антиєврейських погромів. Під його підписом написано: «Як Головний Отаман Війська Українського, я наказую Вам: більшовиків-комуністів і інших бандитів, що роблять єврейські погроми та нищать єврейське населення, карати безпощадно і як один стати в оборону бідного змученого населення і через ваші військові суди розправлятися з бандитами негайно».

Професор Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк каже, що антисемітські настрої розпалювалися ще за царської Росії. За умов політичних змін у 1917–1920 роках вони набули поширення й на території України, проте українські державні інституції намагалися цьому протистояти. Крім того, УНР на чолі з Петлюрою не повністю контролювала цю територію, де діяли й інші військові формування, як-от білогвардійці.

Тобто «війська Петлюри, які вбивали безліч євреїв» — це міф часів СРСР. Саме тому книжку заборонило Держкомтелерадіо.

Бракує лише позиції ФСБ

Бандери й Петлюри недостатньо? Україна 17 грудня ще й проголосувала проти резолюції ООН про боротьбу з героїзацією нацизму й неонацизму! Джерелом цієї інформації для Джейсона Лемона стало центральне державне російське інформаційне агентство ТАСС.

Пан Лемон згадує лише, що Україна і США (!) проголосувала проти цієї резолюції, а за неї — 129 країн. Проте замовчує, що 44 країни утрималися від голосування. Більшість із них — європейські.

Країни, які проголосували за проект резолюції від Росії 15 листопада 2018 року (позначено зеленим), проти (позначено червоним) і утрималися (позначено жовтим). Джерело: reddit.com

Пан Лемон цим пасажем просто повторив меседжі російської пропаганди. Соус, під яким подали цю «перемогу» російські ЗМІ, ідентичний до тексту журналіста Newsweek. Ви можете пересвідчитись у цьому, переглянувши новини на інших кремлівських сайтах: «РИА Новости», RT, Regnum, «Первый канал» тощо.

Журналіст подає лише одну цитату щодо цього голосування — секретаря Ради безпеки РФ Ніколая Патрушева.

Ні, вам не здалося. На п’ятому році військової агресії Росії проти України, після окупації Криму, підтримки бойовиків на Донбасі, відкритого нападу в Керченській протоці Джейсон Лемон у своєму тексті щодо голосування України в ООН подає цитату генерала армії РФ.

«Рішення Сполучених Штатів та України проголосувати проти резолюції, ініційованої Росією, перебуває в межах стратегії цих країн щодо використання неонацистських і ультраправих сил у своїх політичних інтересах», — каже екс-директор ФСБ Росії Ніколай Патрушев. І для пана Лемона це дуже цінна інформація, яку варто розказати читачам.

Хоча, схоже, його взагалі не цікавило, чому це раптом США, Україна та майже вся Європа не голосували за цю резолюцію. Якби він поцікавився, то відкрив би для себе, що документ ухвалюють щороку з 2005-го. Україна та США останніми роками регулярно голосують проти неї. На сайті ООН є розшифровка обговорення цієї резолюції. Вона англійською мовою і, якби було бажання, пан Лемон міг би прочитати. Але не зробив цього, чим порушив стандарти повноти інформації та балансу.

«Ця резолюція — щорічна спроба влади однієї країни [Росії] продемонструвати вплив на регіон без справжніх зусиль у боротьбі з нацизмом. Натомість вона намагається криміналізувати свободу слова та висловлювання», — тоді заявляла представниця США в ООН.

Представник України в ООН Володимир Єльченко нагадав про величезний внесок мільйонів українців у перемогу над нацизмом. Він укотре підтвердив, що Україна засуджує нацизм, расизм, ксенофобію, та підкреслив: резолюція не має нічого спільного з нацизмом та іншими формами нетерпимості. Єльченко засудив цинічну спробу Російської Федерації представити себе як прибічника боротьби з нацизмом і неонацизмом, паралельно здійснюючи злочини проти інших націй. Вказуючи на пропагандистські мотиви резолюції, він закликав усі делегації проголосувати проти неї.

Чому Захід не підтримує цю резолюцію, детально пояснював в інтерв’ю ВВС ще у 2016 році (!) професор європейського конституційного права в Університеті Ґронінґена в Нідерландах Димитро Коченов.

«Європейські країни ніколи не підтримають такий міжнародний документ, тому що абсолютно природно, що нацизм і подібні поняття є суто суб'єктивними. Тобто те, кого вважати нацистом, кого називати фашистом, як правило, залежить від точки зору мовця… Внесення у міжнародне право будь-яких заборон активного обговорення подібних ідей буде фактично забороною на історичні дослідження в цій галузі», — казав він.

Неонацисти наступають

Джейсон Лемон після цитати секретаря Ради безпеки РФ перейшов до змалювання ситуації в Україні «широкими мазками».

«Правозахисники висловили серйозну стурбованість зростанням неонацистських груп в Україні, особливо з огляду на те, що російські сепаратистські повстанці взяли під контроль чималі частини країни у 2014 році. Конфлікт привів до зростання антиросійських настроїв та ультранаціоналістичних почуттів. Деякі націоналісти також звернулися до неонацистської ідеології», — пише він.

Виникає питання: хто ці всі люди, на яких посилається автор? Хто ці правозахисники, які «стурбовані»? Звідки журналіст дізнався про «зростання ультранаціоналістичних почуттів»? Подібні узагальнення — це порушення журналістського стандарту достовірності. Нещодавно до такої маніпуляції також вдався журналіст Euronews Деймон Емблінг, коли розповідав про введення в Україні воєнного стану.

На підтвердження своїх оцінок журналіст Newsweek наводить текст у виданні Haaretz про петицію правозахисників до ізраїльського суду з вимогою припинити експорт зброї з Ізраїлю до України. Нібито вона «потрапляє до неонацистів». Хоча в цьому ж матеріалі Haaretz зазначено, що цю петицію відмовилося розглядати Міністерство оборони Ізраїлю.

Ще пан Лемон подає цитату директора Freedom House’s Ukraine Метью Шаафа (Matthew Schaaf), який казав, що «в Україні існують численні радикальні радикальні групи». У висновках звіту цієї організації зазначено: «Ультраправі радикали та екстремісти на даний час не можуть претендувати ні на значне парламентське представництво, ні на будь-який шлях до влади в Україні. Однак їхня вулична діяльність має серйозний вплив на повсякденне життя та соціальний розвиток країни».

Перейдімо до даних. Київський міжнародний інститут соціології провів опитування у вересні 2018 року. Він виявив, що після анексії Криму й війни на Донбасі з 2014-го по 2018-й рівень ксенофобії дещо зріс, але згодом повернувся до рівня 2011 року.

Інше дослідження «Толерантність або нетерпимість. Соціологічний погляд» проводилось у грудні 2018-го й показало, що 73 % опитаних українців негативно ставляться до смолоскипної ходи націоналістів. Фотографію саме цієї ходи подано в матеріалі Newsweek ніби на підтвердження зростання в Україні «ультранаціоналістичних почуттів».

Україна як осередок праворадикалізму — це міф російської пропаганди. За час війни до Верховної Ради не пройшла жодна ультраправа партія, хоча в багатьох європейських парламентах такі партії представлені.

Ось іще одне досліження —від американської організації Pew Research Center. Згідно з її даними, в Україні найнижчий рівень антисемітизму в Центрально-Східній Європі.

Відсоток дорослого населення, яке відповіло, що не бажало би мати євреїв за співгромадян своєї країни. Джерело: pewresearch.org

Об цей залізний аргумент розбиваються всі повітряні бульбашки, якими журналіст Newsweek напхав свій текст. На жаль, читачі цього видання замість об’єктивної інформації поглинули відбірну порцію дезінформації.

comments powered by Disqus