Комп’ютерні ігри дуже популярні у світі — за перший день після виходу комп’ютерна гра Сall of Duty: Ghosts зібрала 1 млрд доларів і перевищила дохід Star Wars і «Володаря перснів». Останніми роками відеоігри помітно прогресували не тільки в плані графіки, а й у контексті основних повідомлень, які вони несуть. Поступово відеоігри перейшли зі сфери розваг у зону games studies, culture games та seriously. Деякі дослідники додають до цього переліку ще один жанр — propaganda games.

Наратив пропагандистських ігор складний і різноманітний. До цього жанру відносять різні ігри — й ті, що агітують за здоровий спосіб життя чи розповідають про права емігрантів, і багатобюджетні ігри-блокбастери, що зазвичай містять приховану пропаганду ідеологічних цінностей.

Американська політична пропаганда

Найвідоміша пропагандистська гра — America's Army, яку спонсорували державні органи влади, щоб заохотити вступати в армію. Та Америка вкладала гроші не лише у військову пропаганду, а й у політичну. Візьмімо, приміром, гру KumaWar, яку розробила американська компанія Kuma Reality Games. Гроші на неї виділило Центральне розвідувальне управління при уряді США. Kuma War — це військова стрілялка (military shooter), події відбуваються в період військових дій американської армії в Іраку. Аудиторія гри — жителі Близького Сходу.

Гра має проамериканський стиль і прагне переконати людей як в Іраку, так і в усьому світі, що військове втручання США є виправданим.

Kuma War вийшла 2004 року, місії гри оновлювалися до 2011-го. Перша місія — це битва, в якій гинуть два сини Саддама Хусейна. Напад описано як «поворотний момент в операції зі звільнення Іраку». Kuma War містить довідкову інформацію для кожної місії, яка включає супутникові фотографії, оригінальні статті зі ЗМІ та мультимедійну бібліотеку. Наприклад, герой може подивитися сюжет про захоплення Саддама Хусейна, який нібито виходить на спеціальному каналі Kuma War.

У травні 2011 року Kuma Games відтворила смерть Усами бен Ладена у грі. В листопаді 2011-го вийшла остання місія гри, дії в якій відбувалися в лівійському місті Сирт — гравець стає учасником вирішального штурму для захоплення міста, місія закінчується смертю Муаммара Каддафі. Серед жителів Близького Сходу гра поширювалися безкоштовно.

Іран iscoming…

Пропагандистський стиль Kuma War зіграв із нею поганий жарт. У 2005 році компанія випустила гру Assault on Iran, у якій гравець, солдат американської армії, повинен усунути ядерну загрозу. Для цього Сполучені Штати нападають на Іран. Через два роки іранські студенти зробили гру-відповідь на Assault on Iran — Special Operation 85: Hostage Rescue. Від американської стрілялка практично нічим не відрізняється, окрім хіба що персонажа. В цій грі героєм є не сержант МакЛайн, а топ-агент Ірану Бахрам Насері. За популярністю і поширенням гра в рази перевищила оригінальну версію Assault on Iran. За сюжетом іранська гра прямо протилежна американській версії — у Special Operation 85 гравець повинен врятувати двох викрадених учених-ядерників і запобігти Армагеддону.

Після такого неочікуваного тріумфу в Ірані було створено Національний фонд комп'ютерних ігор, який займався пошуком та фінансуванням розробників комп’ютерних ігор, спрямованих на підтримку цінностей чинного режиму — як у країні, так і за кордоном. За сприяння фонду було створено такі ігри: BreakingtheSiegeofAbadan — про одну з найкривавіших битв ірано-іракської війни, а також Sara’s New Life — про життя молодої жінки, яка повинна «захистити свою мораль» від плотських спокус.

Terrorists win. Комп’ютерні ігри в руках у терористів

Досвід Ірану можна назвати винятковим, адже іншим країнам Близького Сходу не вдалося повторити успіху у сфері комп’ютерних ігор. Ба більше: деякі терористичні організації намагалися й собі створити пропагандистські ігри. Наприклад, ліванська терористична група «Хізбалла» випустила гру Special Force в 2003 році. Розробники запевняли, що продали 100 тис. копій гри. За аналогією до попередніх ігор, це стрілялка, у якій гравець-іранець знищує ізраїльтян. Гра була спрямована на хлопчачу аудиторію від 13 до 21 року. 2007 року вийшла друга її частина, з оновленою графікою та зброєю.

До пропагандистських ігор долучився й Китай. У 2010 році було створено гру про китайську армію Glorious Mission, рімейк популярної America's Army. Злочинцями у грі виступали американці.

2015 року за воєнними мотивами в Росії було створено комп'ютерну гру про операції російських військ у Сирії. «Kill ИГИЛ» дозволяє відчути себе пілотом бойового винищувача і з різноманітної зброї знищувати об'єкти терористів. Навіть попри те, що гра безкоштовна, вона не знайшла своєї аудиторії і не здобула великого розголосу.

Як Росія рятувала Львів

2005 року американські розробники Red Storm Entertainment випустили гру Tom Clancy’s Ghost Recon. Тактична стрілялка, у якій гравець набирає команду з російських військових і намагається відновити «Російську радянську імперію». Події відбуваються в 2008 році. На той момент владу в Росії начебто захоплюють радикальні ультранаціоналісти, які утворюють нову державу — Російський Демократичний Союз. Президентом стає такий собі Дмитро Арбатов, а російські танки стоять у кавказьких горах і в балтійських лісах, готові вдарити на південь і на захід.

До Ghost Recon було випущено більше 10 модифікацій (доповнення до комп'ютерної гри, написане, зазвичай, сторонніми розробниками або любителями). Одну з модифікацій присвячено Україні — Ghost Recon: «Операція Галичина». У грі звучить таке: «По входившим в город колоннам демонстрантов неизвестные люди в камуфляжах открыли огонь на поражение... Украина прерывает все переговоры о членстве в НАТО и будет проводить курс на дальнейшее сближение с Россией и вступление в Организацию договора о коллективной безопасности (ОДКБ)».

Гравець — російський спецпризначенець, якого відправляють у Львів придушити повстання місцевих. Після «виборів 2008 року» до влади у Львові приходить проросійський кандидат Сергій Гришков. В ігровому 2008 році населення Галичини категорично відмовляється підкоритися «новій владі» Сергія Гришкова. Заради збереження територіальної цілісності Гришков просить силової допомоги в Росії.

З гри Ghost Recon: «Операція Галичина»

Офіційно модифікацію не було затверджено компанією-видавцем Ubisoft, тому вона має характер піратської. До цього часу не відомо, хто зробив цю модифікацію, є думки, що її розробили в Росії. Оскільки у грі чимало «проросійських формулювань», як-от: «2008-й год.... На президентских выборах в Украине…». В Україні вибори відбуваються раз на п'ять років, у Росії раз на чотири роки. Трошки згодом у грі, коли російський спецзагін бере штурмом Львів, українські партизани влаштовують центр своєї оборони в «здании городской администрации». В Україні, згідно з законодавством, є лише дві міські держадміністрації — Київська й Севастопольська, на відміну від Росії, де адміністрації є в кожному місті.

Продаж піратської версії гри Ghost Recon: «Операція Галичина» — заборонений у Львові.

Однозначно сказати про негативний вплив пропаганди в комп’ютерних іграх важко. Кіберспортивний оглядач Ліє Лейбовітц зауважує, що відеоігри можуть бути чудовими освітніми інструментами, коли йдеться про математику або гру на піаніно, але як канал пропаганди певної ідеології вони проблематичні й не завжди ефективні. Пропагандистські ігри з політичним лейтмотивом цікаві лише на початках запуску гри, але якщо гравець не вірить герою, яким він грає, в його благу місію й завдання, гра навряд чи стане популярною. Крім того, такі ігри лише в кращих випадках роблять професійні студії. Зазвичай це ситуативні проекти, які пишуться за аналогією до всіх стрілялок, мають бідну графіку та бідну сюжетну лінію.

Литовська дослідниця Єва Пікутет, навпаки, вважає, що відеоігри є потужним засобом просування домінуючих ідеологій. В одній зі своїх публікацій вона порівнює Андреса Брейвіка з героєм Call of Duty: Modern Warcafe, Володимиром Макаровим. У місії «Ні Росії» гравець керує американським солдатом, який повинен допомогти Макарову спровокувати повномасштабну війну між Росією та США. Зокрема, Єва Пікутет акцентує увагу на схожості терористичного вчинку Брейвіка й Макарова. У грі Макаров підриває аеропорт із людьми.

Виявити політичну пропаганду складніше: гра може не порушувати норм суспільної моралі, але викликати вельми суперечливі почуття в тих чи інших політизованих суспільних груп. У комуністичному Китаї підозрілі ігри відразу забороняють, як-от у випадку з британським футбольним симулятором Football Manager, у якому фігурують «національні футбольні команди» Тайваню, Гонконгу, Макао й Тибету. В Росії обговорюють можливість заборони ігор, спрямованих на «пропаганду війни та розпалювання ненависті і ворожнечі», а також «профашистських ігор», «ігор антиросійської спрямованості», які «недостовірно відбивають інформацію або применшують заслуги загиблих при захисті Вітчизни, авторитет Російської імперії, СРСР, Російської Федерації або збройних сил РФ».