Із 29 листопада до 2 грудня в Москві тривав Архієрейський собор Російської православної церкви. Цього року подія, досить неочікувано, аж двічі стосувалася життя українців. Спочатку Українська православна церква Московського патріархату отримала автономію та центр у Києві, потім виявилося, що глава Української православної церкви Київського патріархату й давній опонент російських священників Філарет написав Собору листа, у якому буцімто просить про помилування. Відзначилися у висвітленні цих подій два телеканали: лояльний до УПЦ МП «Інтер» та лояльний до УПЦ КП «1+1». Жоден із них не намагався розібратися в ситуації, а радше прагнув навернути глядачів до «своєї віри».

30 листопада «Подробности» випустили два досить коротких повідомлення. Їхня вада в тому, що журналісти згадували тільки один бік подій, ігноруючи важливий для ситуації та глядачів контекст.

Ведуча Наталя Бєлишева, без жодних посилань, заявила: «Более 60 тис. подписей избирателей собрано под обращение к народным депутатам Украины отозвать или не голосовать за скандальные законопроекты 4128 и 5309. Поскольку они получили негативною оценку главного научно-экспертного управления Верховной Рады, Антикорупционного комитета, к тому же разжигают религиозною вражду в Украине, так утверждают собравшиеся».

Професійним журналістам має бути складно в це повірити, але «Подробности» так і не уточнюють, що це за «собравшиеся», де вони «зібралися», коли й навіщо. Також на «Інтері» не розшифровують змісту згаданих лише за номерами документів. №4128 вносить зміни в закон «Про свободу совісті та релігійні організації» (правки стосуються процедури зміни підлеглості певної релігійної громади тому чи іншому патріархату); №5309 — це, загалом, про офіційне перейменування УПЦ в Українську православну церкву Московського патріархату. Про кампанію журналістів проти цих та інших релігійних законів MediaSapiens уже писав раніше.

Виходить, що, по суті, глядач отримав інформацію про те, що невідомо хто зібрав 60 тис. підписів проти невідомо яких законопроектів. На екрані при цьому жодні підписи чи інші документи не фігурують. Якісь чоловіки виступають за трибуною, інші щось пишуть за столом біля напису «Туалет». До речі, єдиного напису в сюжеті.

Що ж до оприлюднених у повідомлені фактів, то, по-перше, Антикорупційний комітет ВР визнав, що законопроект №4128 у цілому не містить корупційних ризиків. Але вказав на невизначеність двох згаданих у ньому понять. Головне науково-експертне управління, у свою чергу, справді рекомендувало відхилити пропозиції депутатів, посилаючись на неоднозначність окремих норм. Дещо з цієї критики буцімто було враховано в пізніших редакціях законопроекту.

Загалом, із класичних запитань новинної журналістики — хто, що, де, коли, чому, яким чином? — «Подробности» відповіли лише на половину «Що?», адже думку іншої сторони журналісти не згадали. УПЦ КП, наприклад, обидва законопроекти підтримує.

Наступне повідомлення «Подробностей» добре ілюструє всю силу прийому замовчування, коли відсутність негативу створює ефект тотальної #перемоги.

Анонімний кореспондент розповідає про отримання УПЦ МП автономного статусу: «Согласно решению Архиерейского Собора, отныне центр управления Украинской православной церкви будет находится в Киеве. Также Киеву отныне будет подчинятся Церковный суд. Отныне все решения по делам представителей духовенства УПЦ, которые нарушили церковные каноны, будут утверждаться только руководством Украинской православной церкви. Как отметил в своём докладе на Соборе предстоятель УПЦ митрополит Онуфрий, Украинская православная церковь является независимой и самостоятельной в своём управлении с правами широкой автономии».

Проте не всі побачили в рішеннях Собору лише позитив. По-перше, окремі експерти вважають, що Центр УПЦ МП могли перенести до Києва з корисливих мотивів. Це буцімто має убезпечити організацію від дії законопроекту про Церкви з центром у державі-агресорі (він посилює вплив влади на такі установи, зокрема, змушує погоджувати їхніх керівників). Адже тепер центр УПЦ Московського патріархату офіційно буде в Києві, а не в Росії.

По-друге, Собор, редагуючи статут УПЦ МП, не лише надав Церкві автономний статус, а й вніс до нього ще кілька процедурних змін. «Інтер» згадав про позитивні приклади нововведень, але замовчав кілька деталей. Наприклад, що тепер УПЦ повинна схвалювати свій статут у Росії, поминати патріарха Кирила в усіх своїх храмах та узгоджувати з Архієрейським собором створення / скасування / кордони єпархій. Загалом, це ще питання — розширили чи звузили права УПЦ МП та українських вірян після цього з’їзду.

Але «Інтер» питаннями не задається, коментарів не бере й новину не збалансовує. Намість тут піарять московських священників на звільненні полонених: «...Участие в заседании гуманитарной подгруппы в ходе Минских переговоров принял Патриарх Московский и всея Руси Кирилл. Занимается вопросами освобождения митрополит Киевский и всея Руси Онуфрий». Про священників УПЦ КП жодного слова.

Зате про них вистачало слів 1 грудня на «1+1». Майже вся трихвилинна новина тут складається з позиції патріарха УПЦ КП Філарета щодо написаного ним Собору листа. Священник спростовує заяви про те, що він намагався покаятися перед московськими колегами, запевняє, що УПЦ КП ніколи не повернеться до Московського патріархату й, узагалі, «Москва обманює. Їй довірять не можна». Загалом, повідомлення виглядає як акція з виправлення іміджевої шкоди.

При цьому негативу, що став причиною для пояснень патріарха, на «1+1» детально не описують, фактично журналісти згадують про російську позицію у двох реченнях: «Нібито просив прощення в російської церкви» та «ніби ідеться про бажання Київського патріархату повернутись до російської церкви». Хоча ширша альтернативна позиція необхідна в сюжеті, адже деякі суто практичні моменти Філарет та РПЦ подають взаємовиключно. Наприклад, кореспондентка Марія Васильєва переказує таку позицію Київського патріарха: «Звернення мало стати підставою для скасування Собором анафеми Філарету, без якого неможливі спільні богослужіння». Водночас члени самого Собору днем раніше заявляли: «Снятие анафемы с Филарета должно быть следствием преодоления раскола, и вряд ли условием или началом на этом пути».

Замість труднощів, в ефірі «ТСН» розповідають про #перемоги. Наприклад, релігієзнавець Тарас Антошевський запевняє, що УПЦ КП покращує свої стосунки з Константинополем: «Свого часу Константинопольський патріархат не дуже звертав увагу на Київський патріархат. За останні роки, він почав активніше спілкуватись саме з Київським патріархатом». Кореспондентка Марія Васильєва перед цим заявляла, що УПЦ КП буде продовжувати перемовини з Константиполем щодо своєї автокефалії й «російська церква може намагатись завадити, але заблокувати цей процес — ні».

Що це все означає, «1+1» своїм глядачам не пояснює, вони, очевидно, й так добре орієнтуються в 28-річній історії протистояння церков та ролі Константинополя в цьому. Досить добре ситуація описана тут, а якщо коротко, то в сучасному Стамбулі досі (з початку 90-х) не можуть вирішити, яку церкву визнати легітимною в Україні. Росія ж буцімто може тиснути на прийняття рішення тим, що фактично контролює найбільшу православну церкву світу й потенційно може влаштувати значно масштабніший розкол.

Натомість завершується повідомлення «1+1» дуже просто, тут глядачеві вже навіть не пропонують мати справу з фактами чи конкретними джерелами: «За вказівкою з Росії, панотці Московського патріархату намагаються вплинути на політичні погляди вірян та навіть відмовляються відспівувати загиблих українських воїнів», — заявляє кореспондентка. У самій УПЦ МП неодноразово спростовували подібні випадки та заяви, зокрема заявляючи, що позиції окремих священників не можна прирівнювати до позиції всієї Церкви.

На десерт «ТСН» окремо коротко згадує про Архієрейський собор у Москві. Там, де «Інтер» побачив лише позитив для УПЦ МП, «1+1» побачив лише негатив. Ведуча Наталія Мосейчук презентувала новину про автономний статус церкви так: «Скандал довкола глави української православної церкви Київського патріархату Філарета не єдиний. Український православний патріархат у Московського став ще залежнішими від рішень Москви».

Після цього кореспондент Роман Цимбалюк перерахував лише негативні зміни у статуті організації й завершив свій матеріал детективними висновками: «Сьогодні на релігійному соборі виступив Президент Росії Володимир Путін. Це чітко вказує, що саме на російську православну церкву спирається Кремль і на священиків розраховує у своїй гібридній війні з Україною». Із таким же рівнем аргументації Путін спирається у війні з Україною на працівників заводу ГАЗ, або залізничників, або ж учителів — тобто на тих, із ким він має зустрічі.

У результаті виходить, що обидва телеканали поводяться не набагато краще за організації, про які розповідають. «Інтер» заявляє, що ініційовані політиками закони можуть призвести до посилення релігійної ворожнечі в Україні, й сам створює причини для непорозуміння та конфліктів, замовчуючи певну інформацію й працюючи в інтересах УПЦ МП, а не глядачів. «1+1» переймається «впливом на погляди українців» з боку Московського патріархату й сам розповідає лише відібраний негатив, додаючи від себе про «вказівки із Росії» та «розрахунки Кремля» і працюючи в інтересах УПЦ КП. Обидва телеканали оперують лише вигідною їм половиною інформації, неякісно вводять глядача в контекст подій, не обговорюють гострі ситуації з експертами. Загалом, замість внесення конструктиву, нав’язують глядачу вибір сторони й лише поглиблюють розкол.

Детальніше про це й те, як журналісти судили футболістів за футболками, а прокуратуру — за землею, читайте в публікації «Емоції замість аргументів. Моніторинг теленовин за 27 листопада — 3 грудня 2017 року».