Матеріали на тему культури ніколи не матимуть стільки переглядів, як статті про політику чи надзвичайні події. У вітчизняній журналістиці культурна тематика традиційно відсунута на узбіччя – остання шпальта в газеті, останній сюжет у новинах, саме ця рубрика стає відправною точкою для практикантів та новачків, які потім планують зайнятися «серйозною журналістикою». Тим не менш, редактори та журналісти, які багато років працюють у цій сфері, вважають, що не можна применшувати роль культурної журналістики.

Нещодавно у Києві відбулася зустріч редакторів культури українських медіа. Зустріч організував «Редакторський портал» в рамках проекту «5 редакторських семінарів». У ній взяли участь Олег Вергеліс, редактор відділу культури газети «Дзеркало тижня», Катерина Ботанова, директор Фундації Центр сучасного мистецтва, головний редактор журналу Korydor, Валентина Клименко, редактор відділу культури журналу Vogue Україна, Юрій Рибачук, редактор відділу культури тижневика «Коментарі».

Учасники розповідали про різні підходи до висвітлення культурної тематики та свої спостереження за цим сегментом журналістики. Редактори підтвердили – найбільш популярними матеріалами прогнозовано стають ті, які так чи інакше зачіпають політику – це може бути зміна керівництва у театрах, кадрова політика у музеях тощо. «Сучасна культура нерозривно пов’язана із суспільним життям, тому говорити про мистецтво як про щось окреме від суспільно-політичної ситуації неможливо», – зазначила Катерина Ботанова. Тематика онлайн-журналу Korydor охоплює культуру в найширшому розумінні, в тому числі питання прав людини. Коли розпочалися події євромайдану, редакція прийняла рішення висвітлювати їх, але зі свого ракурсу. «У хвилі реплік та позицій із цього питання ми побачили, що дуже бракує голосу мистецької спільноти, тому ми вирішили надати можливість висловитися тим сферам і людям, яких не чутно у цій ситуації», – пояснила пані Ботанова. На сайті триває серія публікацій про євромайдан.

Шукати теми, які справді цікаві читачеві, й писати про те, що хвилює – це правило журналістики має залишатися і в культурній тематиці. «Усвідомлення покупця має бути присутнім у кожному з нас, – підкреслив Олег Вергеліс. – Ти маєш розуміти, що це не тільки тобі цікаво, а ще хоча б для ста осіб». Він також сказав, що культурний журналіст, як і будь-який інший, є заручником формату. «Формат, у якому я працюю – це авторська журналістика, і це формат сьогодні ексклюзивний, який частіше трапляється у блогах, фейсбуку. А щоб не потрошили тебе і твої ідеї, важливо знати замовника і те, чого він чекає». Абсолютно вільної преси не існує, підкреслив пан Вергеліс, і самоусвідомлення журналіста має бути співзвучним із очікуванням замовника та розумінням стилю видання.

Театр: бухгалтерія й найкрасивіші актриси

Яким чином існує культурна тематика у таких різних виданнях, як «Коментарі» та Vogue? Як пояснив Юрій Рибачук, у тижневику висвітлюються такі аспекти цієї теми: культурна політика, діяльність культурних індустрій та якість культурного продукту. «Журналіст має не просто орієнтуватися у явищах культури, а мати погляд на діяльність культурної сфери як на ринок, – наголосив Юрій Рибачук. – Тобто знати механізми, які на перший погляд не очевидні: не тільки ходити в театр, а розуміти, що у ньому є каса, бухгалтерія». Причому тут, на відміну від «Дзеркала тижня», ніякої авторської журналістики не може бути, а головна думка статті має бути обов’язково підкріплена великою кількістю фактажу або яскравою експертною цитатою. Якраз із експертами найскладніше, наголосив Юрій Рибачук, оскільки мало знаходиться людей, які достатньо кваліфіковані для коментування питань культурної політики чи культурної економіки. У будь-якому матеріалі на культурну тему має бути висвітлена певна проблема, надані поради чи рекомендації зацікавленим людям. «Ми маємо писати не просто у позитивному плані, а говорити про проблеми. Завдання ділового тижневика – спонукати до дії в першу чергу». Щодо інтерв’ю з письменником чи режисером – то воно може з’явитися на сторінках «Коментарів», однак лише в тому випадку, якщо митець коментуватиме явища суспільного життя, дещо піднявшись над своїм середовищем, а не просто зосереджуючись лише на своєму театрі чи творчості.

Просування культурної тематики у глянцевому журналі – це завдання виглядає ще важчим. Однак Валентина Клименко розповіла декілька секретів. Насамперед потрібно усвідомлювати жорсткі обмеження формату і не бути наївним та думати, що хтось купує Vogue, аби почитати про культуру. У цьому журналі не може бути статей про культурну політику чи навіть рецензій. «Читача Vogue, як ми собі його уявляємо, цікавить найкращий результат. Тому я бачу завдання редакції у селекції – ти відбираєш і даєш найкраще», – вважає пані Клименко.

Культурні матеріали у Vogue – це інтерв’ю чи статті про творчих особистостей. Це можуть бути всесвітньо відомі визнані таланти або молоді люди, яких через рік ніхто не згадає, але сьогодні вони популярні. Редакція прийняла рішення більше писати саме про українських героїв, а не брати для перекладу статті із загальної бази матеріалів. Напередодні «Книжкового арсеналу» вийшла стаття про Ольгу Жук, кураторку цього заходу. «Просто написати про “Книжковий арсенал” було б неформатно, – пояснює Валентина Клименко. – А так Оля розповіла про все найважливіше, а також ми подали 10 книжок, які вона рекомендує шукати на виставці».

У Vogue можна навіть вписати український театр – Олег Вергеліс написав статтю про найгарніших молодих актрис, у яких будуть прем’єри у новому театральному сезоні. Валентина Клименко пояснила, що можна висвітлювати найнесподіваніші для модного глянцю теми, головне – правильно вбудувати їх у формат. Наприклад, у неї є ідея про ревізування української класики – підготувати статтю про найкрасивіших українських письменників класичної літератури. «Оксана Степанівна Забужко написала б так, що всі побіжать шукати портрети Винниченка і Довженка», – переконана Валентина Клименко.

Мислення й місія журналістів

Онлайн-журнал Korydor – видання, не затиснуте у такі форматні рамки. Як пояснила пані Ботанова, головне завдання журналу полягає в аналітичному осмисленні та архівації знань: «Ми говоримо не до широкої аудиторії. Але це можуть бути люди, які впливають на створення політики, на рівень мислення, з якого росте політика. Майдан до певної міри показує, що є клас мислячих людей, які не втомилися ставити питання та шукати відповіді. А швидкий обіг інформації спокушає нас швидкими відповідями, все треба швидко і немає часу думати, здатність шукати відповідь у багатьох пишучих людей сьогодні, здається, втрачена».

Однак для такого видання проблематичним є пошук бізнес-моделі. За словами Ботанової, сьогодні Korydor наслідує російський проект Colta.ru в плані моделі існування: якщо спочатку автори писали безкоштовно, то потім видання почало збирати кошти серед читачів прицільно на гонорари, і цей спосіб виявився вдалим, хоч ці гонорари і невеликі. «Якщо ми хочемо, щоб культурна журналістика була професією – то треба платити авторам, інакше йдемо до депрофесіоналізації цієї сфери».

Скорочення місця для культури у виданнях та питання гонорарів авторам – це були найболючіші питання, які обговорювали редактори. Однак також говорили і про місію культурного журналіста. Олег Вергеліс переконаний, що журналісти-культурники мають поводитися активніше – і не просто фіксувати дійсність, а в різні способи захоплювати якомога більше коло читачів. Він навів приклад польських чи чеських журналістів, які активні у своїх авторських проектах, спонукають розвиватися фестивалі, й саме завдяки театральній журналістиці там є більші прояви документального театру. «Зараз у театрах зменшується кількість глядачів, і тут також має бути відповідальність ЗМІ – театр буде жити, допоки там є митець і серйозна критична підтримка», – наголосив Вергеліс.