Сім нових досліджень про цифрові медіа та фактчекінг

Фото: Illustration/Annemarie Grisen, iStock

У 2018 році дослідники продовжують цікавитися проблемою фейкових новин та працюють над тим, щоби краще зрозуміти, хто їх створює та як запобігти поширенню різних типів неправдивої інформації в інтернеті. Пропонуємо переклад підбірки досліджень Journalist’s Resource, опублікованих за останні місяці, в яких аналізуються такі теми як фейкові новинні сайти, упередженість у ЗМІ та використання VR для розповідання історій, що викликають співпереживання.

«Політичний фактчекінг у Twitter: Коли виправлення мають вплив?»

Автори дослідження: Дрю Б. Марголін (Drew B. Margolin) із Корнельського університету, Аніко Ханнак (Aniko Hannak) із Північно-східного університету та Інгмар Вебер (Ingmar Weber) із Університету Хамад бен Халіфа.

У цьому дослідженні автори вирішили розглянути, чи можуть стосунки між людьми в соцмережі стримати потік недостовірної інформації. Вони провели два дослідження, під час яких спостерігали, як користувачі у Twitter виправляють одне одного.

Для першого дослідження команда проаналізувала твіти, опубліковані в період із січня 2012 року по квітень 2014 року, які були надіслані у відповідь користувачеві, який опублікував хибну інформацію в дописі про політику США. Дослідники зосередили увагу на тому, як люди, які отримали ці твіти з виправленнями, реагують на них. Часто в дописах-зауваженнях були посилання на фактчекінгові сайти.

Для другого дослідження вручну відбирали твіти, опубліковані між 31 жовтня 2015 року і 3 лютого 2016 року, які містили посилання на фактчекінговий сайт Snopes.com. Знову ж таки, вони переглянули взаємодію між користувачами Twitter, які зробили неточні заяви, й тими, хто вказав на помилки. Цього разу дослідники порівнювали відповіді користувачів, зважаючи на тему дискусії, чи була вона пов'язана з політикою США, чи з чимось іншим.

Висновки показують, що користувачі Twitter більше схильні приймати виправлення від друзів та людей, які є серед їхніх підписників. Водночас вони менш схильні приймати виправлення помилки, пов'язаної з політикою, аніж помилки, що стосуються іншої теми.

Користувачі у 2,8 рази більш схильні відповісти на виправлення, яке стосується політичної теми, якщо його надіслав друг, а не стороння людина. Якщо виправлення не стосується політики, схильність відповісти більша у 3-5 разів.

Більше про дослідження читайте тут.

«Коли громадяни й журналісти взаємодіють у Twitter: очікування від активності журналістів у соціальних мережах та уявлення про упередженість ЗМІ»

Автори дослідження: Омеро Гіль де Зюніга (Homero Gil de Zúñiga) із Університету Дієго Порталеса, Тревор Діл (Trevor Diehl) та Альберто Ардеволь-Абреу (Alberto Ardèvol-Abreu) із Віденського університету. 

Багато досліджень протягом останніх років демонстрували проблеми ЗМІ та їхнього взаємозв’язку з довірою суспільства. Вчені зацікавилися тим, як відносини «медіа — аудиторія» можуть змінитися, адже тепер журналісти все більше покладаються на соціальні мережі у зборі інформації, взаємодії з аудиторією та просуванні своєї роботи. Ці платформи дають нові можливості для репортерів. Вони також дозволяють публіці спостерігати за комунікацією між журналістами й людьми, про яких вони розповідають, — і цей діалог можна тлумачити багатьма способами.

Дослідження ставить за мету оцінити, як соціальні медіа впливають на сприйняття журналістів громадськістю. Дослідники аналізували результати онлайн-опитування, проведеного у США в дві хвилі. У першій хвилі було опитано 2060 осіб, а в другій — 1024 особи. Авторів цікавило, як, на думку пересічних громадян:

1) журналісти мають використовувати соцмережі,

2) хто найбільш охоче контактує з медійниками у Twitter.

Автори дослідження дійшли висновку, що люди, які очікують, що журналісти позитивно ставляться до свого використання соцмереж, — наприклад, спілкуються в них, ініціюють обговорення або ведуть репортажі за їх допомогою, — з більшою ймовірністю захочуть взаємодіяти зі ЗМІ у Twitter. Дослідження також вказує на те, що чим тісніші стосунки аудиторії з журналістами у Twitter, тим нижчий рівень упередженості проти них.

Взаємозв’язок між очікуваннями щодо активності журналістів у соцмережах, їхньою активністю і взаємодією з людьми через Twitter та упередженістю читачів щодо ЗМІ. Чим більше сторони спілкуються, тим менше упередженості між ними виникає. Синім кольором позначено групу респондентів, у яких були низькі очікування щодо активності журналістів у Twitter, оранжевим — групу з високими очікуваннями. Рівень упередежності (вертикальні позначки на шкалі) в різних груп коливаються залежно від активності взаємодії з медіа (горизонтальні позначки на шкалі).

Дослідники вказують, що журналіст може відновити довіру читачів або принаймні посприяти цьому процесові, просто спілкуючись зі своєю аудиторією, хоча би через такі платформи як Twitter.

Повний текст дослідження читайте тут.

 «Наука фейкових новин»

Автори дослідження: Північно-Східний університет, Гарвардський університет, Центр дослідження інтернету та суспільства Беркмана Кляйна, Массачусетський технологічний інститут, Університет Тафтса, Університет Індіани, Каліфорнійський університет, Санта-Барбара, Дартмутський коледж, Йельський університет, Microsoft Research, Колумбійський університет, Університет Брауна та Бостонський коледж.

Над цим дослідженням працювала велика група науковців, які спершу коротко окреслили, що наразі відомо про проблеми в боротьбі з поширенням фейків та які обмеження існують для фактчекінгу. На їхню думку, зростання ролі соціальних платформ та їхня орієнтованість на контент, який приваблює людей, відкрили шлях для маніпуляцій із боку третіх сторін.

Вчені зосередилися на двох аспектах можливого «втручання»: як допомогти людям краще розпізнавати фальшиві новини, коли вони бачать їх, та на створенні структурних змін, які зроблять суспільство менш вразливим до такого контенту, який маскується та імітує справжні журналістські матеріали.

Дослідники закликають інтернет-платформи та соцмережі до співпраці, щоб оцінити проблеми та розробити й протестувати можливі рішення для запропонованих ними «втручань». «Існує мало досліджень, орієнтованих на фейкові новини, і не існує комплексної системи збору даних, щоб забезпечити динамічне розуміння того, як розвиваються всеосяжні системи їх поширення», — зауважують автори. На їхню думку,  існує етична й соціальна відповідальність, що перевищує інтереси компаній із IT-індустрії, тож вони мають надати дослідникам дані, необхідні для вивчення явища фейкових новин.

Більше про дослідження читайте тут.

«Вибірковий вплив дезінформації: докази поширення фейкових новин під час президентської кампанії [у США] в 2016 році»

Автори дослідження: Ендрю Гесс (Andrew Guess) із Принстонського університету, Брендан Ньюан (Brendan Nyhan) із Дартмутського коледжу і Джейсон Рейфлер (Jason Reifler) із Університету Ексетера.

Розмірковуючи про фейкові новини, ми багато чого не знаємо про тих людей, які їх шукають, і про типи фейків, яким віддають перевагу читачі таких сайтів. У цьому дослідженні, яке підтримав ЄС у рамках програми Horizon 2020, зібрано дані про обидві ці теми.

Автори аналізували два джерела даних:

  • результати онлайн-опитування, проведеного серед 2525 американців,
  • дані про веб-трафік, зібрані з їхніх комп'ютерів за їхньої згоди, за кілька тижнів одразу після президентських виборів 2016 року .

Виявилося, що кожен четвертий респондент заходив на сайт із фейковими новинами. Здебільшого це стосувалося прихильників Дональда Трампа, які шукали протрампівський контент. За оцінками дослідників, 15% прихильників Гілларі Клінтон прочитали принаймні одну статтю на її підтримку із фейкового новинного сайту.

Чорним позначено кількість прочитаних респондентами фейкових новин на підтримку Дональда Трампа, сірим — на підтримку Гілларі Клінтон. Дослідження демонструє, як змінився дискурс у прочитанні фейків із ліберального ухилу на більш консервативний.

«Читання фейкових новин є радше доповненням до важливих, оперативних новин, аніж заміною для них. Частота відвідування фейкових новинних сайтів була найвищою серед тих людей, які найбільше читали серйозні новини. Цей показник трохи зменшується серед тих осіб, які демонструють значну обізнаність у поточних політичних подіях», — йдеться у висновках дослідників. Водночас фактчекінгові ініціативи майже не досягають аудиторії, яка читає фейкові новини.

Лише 14% тих людей, які читали фейкові новини, потім бачили бодай якусь статтю від фактчекінгових сайтів.

Повний текст дослідження можна проглянути тут

«Віртуальна прогулянка: чи викликає у глядачів емпатію 360°-відео?»

Автори дослідження: Ден Арчер (Dan Archer) та Катарина Фінгер (Katharina Finger) із дослідницького проекту Tow Center for Digital Journalism при Колумбійському університеті.

У цьому дослідженні автори аналізують, як аудиторія реагує на відео та фото у форматі 360° та чи може віртуальна реальність спонукати користувачів співпереживати героям чи темі відео. Дослідників також цікавило, яке обладнання забезпечує глядачам більш інтерактивний досвід взаємодії з відео такого формату.

Переважна більшість людей, які брали участь у дослідженні, були у віковій категорії 18-34 років. Їм показували три історії — Act in Paris («Паризька кліматична угода»), Groving up Girl («Дівчинка, яка дорослішає») та Seeking Home («У пошуках дому») — за допомогою VR-шоломів, на звичайних екранах та в текстовому варіанті. 

Матеріали, представлені у форматі 360°-відео, викликали в респондентів більше співпереживання у порівнянні з матеріалами, представленими у форматі тексту з ілюстраціями (скриншоти з відео).

Рівень занурення в історію: найкращий показник у 360°-відео, показаного за допомогою VR-шоломів. На другому місці — 360°-відео, показане без спеціального обладнання, на третьому — текстова історія. (Рівень занурення визначався шляхом опитування респондентів після перегляду.)

Крім того, відеоролики з одним головним героєм, який проводить глядачів через усю VR-історію, сприймалися краще. Що стосується обладнання, то різниця між враженнями тих, хто дивився ролики за допомогою спеціальних VR-шоломів, і тих, хто дивився їх за звичайними комп'ютерами, була незначною. Тож питання техніки не відіграє тут вирішальної ролі. 

Більше про дослідження читайте за посиланням.

«Популізм, журналістика та межі рефлексивності: випадок Дональда Трампа»

Автори дослідження: Майкл Макдейвіт (Michael McDevitt) та Патрік Ферруччі (Patrick Ferrucci) з Університету Колорадо Боулдер.

Учені та журналісти дають різні оцінки ролі ЗМІ у становленні Дональда Трампа як президента США. Це дослідження пропонує кілька ідей та висновків про те, як журналісти оцінюють свою роботу та її недоліки. Автори вважають, що від цієї оцінки багато чого залежить.

Майкл Макдейвіт та Патрік Ферруччі здійснили текстовий аналіз, щоби порівняти дискурс в обговоренні виборів 2016 року одразу після їх завершення. Порівнювалося, з одного боку, обговорення науковців, а з іншого — професійних журналістів і редакторів. Вони проаналізували коментарі 86 науковців, які виступили співавторами праці «Аналіз виборів у США: Медіа, виборці та кампанія». Також автори проаналізували 212 статей, опублікованих у провідних виданнях, у яких обговорювалася роль преси у виборах.

Репортери та оглядачі стверджували, що безліч чинників сприяли успіху Трампа на виборах, тимчасом як учені багато в чому списували цей успіх на медіа. «У журналістському дискурсі перемогу Трампа пояснювали низькою медіаграмотністю громадськості, розповсюдженням в соцмережах фейкових новин та утворенням “інформаційних бульбашок”, неспроможністю преси зрозуміти глибину гніву виборців. Науковці розглядали перемогу Трампа як передбачувану, вказуючи на давно встановлені “порядки денні” в медіа, нерозуміння з боку журналістів як громадськості, так і популізму та складні економічні умови, в яких функціонує журналістика», — йдеться у висновках дослідників. Вони вказують, що подібні праці й дослідження покликані виявити нові форми та методи, завдяки яким журналістика може протистояти поширенню популізму.

Повний текст дослідження можна знайти тут.

Анатомія дезінформаційної мережі в онлайні

Автори дослідження: Ченченг Шао (Chengcheng Shao), Пік-Май Хуей (Pik-Mai Hui), Лей Ванг (Lei Wang), Сіньвен Цзян (Xinwen Jiang), Алессандро Фламміні (Alessandro Flammini), Філіппо Менцзер (Filippo Menczer), Джованні Лука Чіпаґалія (Giovanni Luca Ciampaglia).

Незважаючи на зусилля фактчекерів, величезна кількість фейкових новин поширилася в соцмережах до та після президентських виборів у США в 2016 році. Авторів цього дослідження цікавило, як перетинаються між собою дезінформація та фактчекінг, якою є структура поширення контенту цих типів та як зменшити загальний обсяг фейків у мережі.

Для аналізу дослідники використали систему Hoaxy, яка вміє збирати дані з відкритих акаунтів у Twitter. Hoaxy була запущена в тестовому режимі в 2016 році й доступна публічно. Система може шукати твіти й дописи (як неправдиві заяви, так і їх спростування від фактчекерів) за заданими темами і перетворювати їх на інфографіки. Для пошуку можна задати й домен посилання — ця функція корисна, якщо ви хочете знайти у Twitter усі новини, які користувачі поширювали з певного сайту.

Дослідники використовували й інший інструмент — Botometer. Він уміє розпізнавати ботів у соцмережах за їхніми дописами та поведінкою в онлайні. Як виявилося, боти відіграють значну роль у поширенні неправдивої інформації.

За допомогою Hoaxy автори зібрали та проаналізували 628 350 твітів, опубліковних ненадійними акаунтами, та 25 561 твітів від акаунтів фактчекерів. Вони дійшли висновку, що аудиторія тих, хто поширює фейки, й тих, хто поширює їх спростування, перетинається в певних точках. Ручний аналіз показав, що тут можна виділити три основні характеристики: люди поширюють лінк на фактчекінговий сайт із упередженим або викривленим дописом; поширюють лінк із дописом, у якому критикують фактчекерів; поширюють лінк зі спростуванням і запевненнями, що оригінальний фейк, викритий фактчекерами, є правдивим.

Також у висновках дослідження йдеться про те, що ядро мережі акаунтів, яка поширює дезінформацю, утворилося після президентських виборів у США 2016 року. Автори звертають увагу на те, що не брали до уваги мейнстримні медіа, які також дуже часто публікують неперевірену, а часом і неправдиву інформацію. Окрім того, дослідження охоплює лише англомовні пости. Однак той аналіз, який вони провели за допомогою Hoaxy та Botometer, показує, як поширення новин у мережі перетікає з одних акаунтів до інших та як активність бот-мереж може впливати на судження реальних людей.

Повний текст дослідження дивіться тут.

 

Зберегти

Зберегти

comments powered by Disqus