Найвищим рівнем недовіри вже два роки поспіль відзначаються російські засоби масової інформації (– 76% у 2015 році, –72%  у 2014 році, а у  2013 було –28%). Тим часом рівень довіри до українських ЗМІ також знизився, хоча баланс довіри-недовіри +2% (+26% у 2010 році).

Лідерами суспільної довіри у 2015 стали волонтери (довіряють 67%, не довіряють – 23%, баланс довіри-недовіри становить +44%). Традиційний лідер довіри – церква – дещо втратила в довірі (баланс довіри-недовіри становить +34%, проте це – найнижчий результат за останні 5 років). Переважає довіра над недовірою у ставленні населення до Збройних сил України (+18%) та до добровольчих батальйонів, причому ця довіра майже однакова (+18% та +16%). Позитивним є також баланс довіри-недовіри до громадських організацій (+13%). І ця довіра до них зростає (від –9% у 2010 році до +13% у 2015-му).

За рівнем недовіри після російських ЗМІ йдуть усі правоохоронні органи, причому недовіра до них за п’ять останніх років істотно зросла: суди (– 67% у 2015 році, – 72% у 2014, –45% у 2010-му),  прокуратура (–67% у 2015 році, у 2010-му  –48%), міліція (–57% у 2015 році, у 2010-му – 37%). До Служби безпеки України довіра дещо вища, хоча за п’ять років вона теж істотно знизилася: від –9% у 2010 році до –34% у 2015-му. Довіра до Верховної Ради та до Президента коливається: найвищою вона є одразу після виборів і далі різко йде на спад. Президент Петро Порошенко у грудні 2014 року мав баланс довіри у +5%, а у липні 2015-го вона впала до –33%; Верховна Рада у грудні 2014 року мала баланс довіри у –26%, а у липні 2015 року – 63%. Довіра до банків теж коливається, але залежно від фінансово-економічної ситуації в країні, і в останні два роки вона є найнижчою: –71% у грудні 2014 року і –63% у липні 2015-го. Падає і довіра до місцевої влади: від +10% у 2012 році до –22% у липні 2015р.  

За останні два роки істотно змінилися показники ідентифікації: значно  зросла ідентифікація населення з громадянством України за рахунок зменшення регіональної та місцевої ідентифікації. Так, у 2010 році 51% населення  вважали себе в першу чергу громадянами України, натомість 34% позначили  регіональну ідентифікацію (27% – зі своїм містом чи селом і ще 7% – з регіоном). У грудні 2014 року загальнонаціональна ідентифікація становила 73%, регіональна – 19%, щоправда, у липні 2015 року ситуація знову дещо змінилася: 66% національної ідентифікації і 27% – регіональної.

За останні два роки істотно змінилася громадська думка населення щодо вибору зовнішньополітичних орієнтацій. У 2010 році  більшість населення вважали пріоритетним вступ до Митного союзу (49% проти 38% тих, хто підтримував пріоритетність вступу до ЄС),    А у  грудні 2014 року 57% обирали орієнтацію на вступ до ЄС і лише 16% – на Митний союз, у липні 2015 року – відповідно, 51% і 17%. 

Найбільш кардинальні зміни сталися у ставленні населення України до НАТО. У червні 2010 року на уявному референдумі щодо вступу України до НАТО лише 25% із тих, хто зголосився узяти участь у такому референдумі, проголосували б за вступ України до НАТО, а 68% проголосували б «проти». У червні 2014 року ситуація змінилася на протилежну: 45% проголосували б за вступ до НАТО, а 36% – проти. А ще через рік, у липні 2015 року, «за» вступ до НАТО проголосували б 64% учасників референдуму і 28.5% – проти.   

Дослідники опитали 2011 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України, за винятком АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Теоретична похибка вибірки – 2,3%.

Опитування здійснювалося у рамках проекту Громадського соціологічного консорціуму за фінансової підтримки програми Європейського Союзу.