Політичні обіцянки — не просто порожні слова. Це порожні слова, які на виборах конвертуються у владні повноваження за певним курсом. Вигідність цього обмінного курсу залежить не в останню чергу від здатності громадян тверезо та критично сприймати ці обіцянки. Та навіть якщо людині не вистачає політичної обізнаності, на допомогу приходять численні check-сервіси й ЗМІ. Їх моніторинг із високою ймовірністю допоможе розпізнати порожні обіцянки та не пошитися в дурні.

В Україні на сьогодні найвідоміші з таких медіа — аналітична платформа «VoxUkraine», фактчек-ЗМІ «Слово і Діло» та вже закритий проект громадського моніторингу політичних обіцянок «Владометр» (детально про нього можна прочитати на нашому сайті). Всі вони в різний спосіб відстежують заяви політиків і перевіряють, наскільки їхні слова розходяться зі справами.

Ці сервіси — не суто українське know how. Про цікаві іноземні проекти ми вже писали. Наприклад, в Америці донедавна був популярний The Obameter, що відстежував обіцянки колишнього президента США Барака Обами. За вісім років своєї каденції він озвучив 533 обіцянки. З них 48 % виконав, 24% — провалив. Решту було вирішено компромісним шляхом. Для порівняння, за методологією проекту «Слово і Діло», президент України Петро Порошенко лише за три роки правління роздав 248 обіцянок, із яких 40 % виконав, 27 % провалив. Ще 33 % перебувають у процесі.

«Слово і Діло»: обіцянки у фокусі уваги

Чубаров запевнив, що у 2016 році в Генічеському районі розпочнеться будівництво мечеті. Гройсман пообіцяв залучити на ремонт і будівництво доріг 19 мільярдів гривень. Тимошенко пообіцяла, що Крим невдовзі буде повернуто Україні. Гопко пообіцяла домогтися скасування пільг парламентарів та міністрів. Шухевич пообіцяв ввести кризовий податок для олігархів. Балога пообіцяв здійснити необхідні кроки для вступу України до НАТО.

Всіх цих політиків із різних політичних сил об’єднує те, що вони з тієї чи іншої причини не дотрималися свого слова. Мечеть і досі не збудовано, заплановані кілометри автодоріг не відремонтовано, Крим залишається анексованим Росією, Гопко, Шухевич та Балога не ініціювали або не підтримали жодного законопроекту щодо своїх обіцянок.

Аналогічні «хвости» є чи не за кожним політиком. За кимось більші, за кимось менші. А якщо й немає, то через цілковиту бездіяльність. Саме тому, наголошує головна редакторка «Слово і Діло» Катерина Пітєніна, судження про політика потрібно робити комплексно. Невиконана в строк обіцянка може бути реалізована з деяким запізненням. Натомість інший політик за весь термін своєї роботи може подати лише один законопроект, який зрештою не буде підтримано, але на його баланс запишеться 100 % виконаних обіцянок. «Є випадки: людина не внесла жодного законопроекту, не виступала в ЗМІ, нічого не говорила, не лобіювала і подає у відставку. Тоді ми сміливо ставимо їй “не виконав”», — зауважує Пітєніна.

За вісім років роботи колектив «Слова і Діла» зібрав понад 40 тис. обіцянок. «Одна з найбільших колекцій у світі», — пишається редакторка.

Станом на зараз із 40 тис. обіцянок чверть виконано. Ще майже стільки — не виконано. У процесі перебуває близько 6,5 тис. самозобов’язань. Решту занесено до архіву через порушення умов моніторингу. Наприклад, якщо чиновник, що зробив відповідну заяву, йде з посади до завершення заявленого терміну або помирає, інші форс-мажорні обставини.

«Польські колеги кажуть, що в українській політиці велике поле для моніторингу. Їх високопосадовці стараються нічого не обіцяти. Є, мовляв, політична програма — там все і дивіться. Або є окреслений спікер, який всюди виступає і роздає узгоджені обіцянки, які навіть нецікаво перевіряти», — розповідає Пітєніна.

Нові обіцянки вона та її співробітники вишукують у друкованих ЗМІ, на сторінках політиків у соціальних мережах, на теле- та радіоефірах, у публічних виступах. Обіцянкою може стати зобов’язання щось зробити або не робити, виходячи з власних посадових обов’язків, політичної та партійної приналежності або моральних, соціальних чи громадянських цілей. Цих критеріїв достатньо, щоби фіксувати навіть ті заяви, що виходять за межі компетенції держслужбовця. Водночас обіцянкою може стати лише те, що піддається перевірці. «Я зроблю Одесу перлиною Чорного моря — це демагогія, бо ми не зможемо перевірити», — наголошує Пітєніна. І додає, що для перевірки виконання обіцянок її колеги надсилають у різні державні органи запити, телефонують або, якщо є можливість, виїжджають на місце. На слово, запевняє, нікому не вірять.

Як розпізнати популізм самостійно

Не завжди є можливість проаналізувати дані моніторингів або просто немає довіри до їхніх результатів. Ба більше — ці підрахунки проводяться постфактум і не допомагають оцінити обіцянку в момент виголошення. Натомість елементарні профілактичні засоби «інформаційної гігієни» допоможуть виявити порожні обіцянки самотужки.

Перше, що має насторожувати — апеляція до емоцій. Критичне мислення різною мірою притаманне всім людям, навіть найдовірливішим. Перевірений спосіб його вимкнути — викликати сильні емоції. Тож емоційно забарвлений текст, тональність, інтонація, візуальне оформлення, відеоряд залежно від форми реклами — перші тривожні дзвіночки, що зараз читача / слухача / глядача спробують надурити. Такі методи найчастіше використовують під час передвиборчої агітації.

Добре спрацьовує перевірка на відповідність обіцянок повноваженням виборної посади, на яку претендує політик чи партія. Досить часто трапляється, коли, наприклад, кандидати в депутати обіцяють те, що за повноваженнями може зробити лише президент. І навпаки — кандидати в президенти «зазіхають» на повноваження парламенту. Або на місцевому рівні обіцяють вирішити питання, яке в компетенції виключно центральної влади. Чи знову ж таки навпаки.

Найяскравіший приклад — Петро Порошенко, який під час передвиборчої кампанії обіцяв закінчити АТО за лічені години і запровадити «безвіз» у перший рік свого правління. Тобто саме те, що не залежало виключно від його волі та бажання. «Багато людей не розуміють різниці між обіцянками в програмі і обіцянками в передвиборчій риториці. В інтерв’ю Порошенко наобіцяв і долар по десять, і вступ України в ЄС до 20-го року. В програмі цього немає. Ми фіксуємо і ті, і інші обіцянки. Однак, коли є можливість — тлумачимо в статтях, пояснюємо і категоризуємо. Щоб люди це розрізняли», — зауважує Пітєніна.

Ще приклади: генпрокурор Юрій Луценко божився засудити зрадників Криму попри те, що на своїй посаді не може кого-небудь засуджувати. Він може лише обіцяти подати матеріали до суду. Михеїл Саакашвілі, коли був головою Одеської облради, пообіцяв запустити електронну митницю. Коли його запитали, чому він цього не зробив, порадив звернутися до Президента. Мовляв, виконання цих планів у його компетенції. «Тільки добровільне зобов’язання, яке взяв на себе політик, і виконання якого передбачено його повноваженнями — є політичною обіцянкою. Все інше — це наміри, побажання та мрії», — переконаний Тарас Фролов, керівник проекту «Владометр» із 2011 по 2015 рік.

Деякі з обіцянок настільки кумедні та очевидно порожні, що не потрібен глибинний аналіз, щоби це зрозуміти. У такому разі варто використовувати метод здорового глузду. Скажімо, під час президентських виборів Юлія Тимошенко обіцяла відмовитися від реклами. «Я пропоную всім, хто буде балотуватися, і я почну з себе, відмовитися від цієї зомбуючої, порожньої та жалюгідної реклами, яка розташована на біґбордах, стовпах, на каналах телебачення», — закликала вона. В результаті сама ж повністю провалила цю обіцянку — реклама очолюваної нею партії «Батьківщина» лунала з телеекранів та помітно рясніла на рекламних дошках на вулиці.

Не варто забувати і про репутацію: якщо людина збрехала в чомусь одному, це вагома підстава профілактично не довіряти їй загалом. На жаль, в Україні інститут репутації поки ще слабко розвинений. Публічним діячам часто пробачають забагато колишніх гріхів та брехні. Українцям слід пам’ятати про свою електоральну відповідальність протягом усієї каденції обранців, а не лише під час виборів.

Фахівець із виборних і політичних технологій Сергій Гайдай радить зважати на свої особисті політичні вподобання й оцінювати політика перш за все з цієї позиції, а не тільки за його риторикою. «Варто залізти в його політичну біографію, ознайомитися з реальними проектами — що робив, ким був, які законопроекти лобіював чи був автором. Це дасть більш-менш об’єктивну картинку, хоча стовідсоткової гарантії не буває», — вважає Гайдай.

Колектив «Слова і Діла» з цією метою навіть розробив тест — за результатами відповідей він визначає, яка політична сила своїми програмними засадами найбільше підходить виборцю за вподобаннями. Нерідко буває, що людина віддає перевагу одному політику, а її політичні погляди розділяє зовсім інший.

Ще одна ознака порожньої обіцянки — брак конкретики. Якщо політик чи партія під час передвиборчої агітації закликає «жити по-новому», гарантує зробити життя кращим, але не пояснює як, коли, скільки це коштуватиме, хто безпосередньо відповідатиме за виконання, то варто уважніше поставитися до даної політичної сили. Можливо, вона й не збирається виконувати того, що написала в програмі.

Відповідальність за невиконані обіцянки

За українським законодавством, відповідальності за невиконані передвиборчі обіцянки немає. Хоча низка політиків не раз порушували це питання в стінах Верховної Ради або під час політичної риторики. Так, на позачергових парламентських виборах 2014 року кандидат у депутати Борислав Береза у своїй програмі пообіцяв домагатися прийняття закону «про відповідальність депутатів всіх рівнів за передвиборчі обіцянки». Станом на 13 січня 2016 року він не ініціював жодного законопроекту щодо цієї проблеми. За словами Пітєніної, нині політик виправдовує себе тим, що на той час не знав українського законодавства, мовляв, такий закон порушуватиме конституційні права депутатів.

 «Правлячому класу невигідно нести відповідальність за свою можливість вільного спілкування з виборцями. Тому такого закону досі немає», — вважає Гайдай.

Перспективи законодавчого врегулювання цієї проблеми поки вкрай сумнівні через відсутність чітких критеріїв і об’єктивного способу виявлення таких обіцянок. Уся реклама має оцінне судження. І коли політик каже, що він найкращий, не можна об’єктивно звинуватити його в недостовірності. Для цього не існує механізмів. Принаймні так вважає Євген Радченко, директор із розвитку ГО «Інтерньюз-Україна», голова групи з реформи виборчого права при експертній коаліції «Реанімаційний пакет реформ».

«З юридичної точки зору, порожніх обіцянок немає. Лише алегорія, творчий підхід, — пояснює Радченко. — З політичної — лишається покладатися на розсуд виборця».