Йорданія дещо нагадує Україну в сенсі геополітично-духовному: ніби й Схід, але тягнеться до західних цінностей. Власних коштів небагато, Захід допомагає змінюватися, але не в такому масштабі, як хотілося б, і багато хто тяжіє радше до віковічних традицій загальноарабської ісламської культури, аніж до прогресу та демократичних реформ. Два найуживаніших йорданцями слова, коли вони спілкуються з іноземцями — «безпека» й «стабільність». Від них залежить обсяг іноземних інвестицій, а від інвестицій залежить добробут народу, в якого немає нафти, мало корисних копалин, родючих земель і прісної води. Меседж, який Амман несе світу зараз — «у нас все добре, їдьте до нас і прихопіть гроші» — виглядає логічним, коли перебуваєш у країні в складі делегації чи на курорті. Але якщо подивитися на мапу революцій у регіоні, відомих під загальною назвою «Арабська весна», виникають великі сумніви.

Абдалла ібн Хусейн ІІ — останній прозахідний монарх регіону, наскільки прозахідним може бути король арабської держави та нащадок пророка Мухамеда. Народжений у шлюбі йорданця з англійкою, випускник Оксфорду й фанат серіалу Star Trek 12 років править країною, де основна опозиційна сила — підрозділ міжнародного релігійно-політичного руху Брати-мусульмани. За останні півтора роки під тиском протестів король вимушений вже втретє міняти голову уряду. Населення незадоволене економічною ситуацією, корупцією, 13-відсотковим безробіттям і надмірними, як здається багатьом, повноваженнями короля, який має право формувати кабінет і розпускати парламент, коли заманеться. Здавалося би, журналісти мають відігравати в цих процесах провідну роль, але насправді цього, як зізнаються вони самі, не відбувається. Проблеми преси ті ж самі, що в інших державах — слабка економічна модель, цензура, самоцензура, використання сторінок та ефірів як інструмент чорного піару. Та ще й треба стежити, аби жодним чином не образити короля, бо закон це забороняє.

Лише чверть професійних медійників у Йорданії мають профільну освіту. При цьому журналістика входить до переліку факультетів, для яких згодиться низький бал у шкільному атестаті, тож багато хто вступає до внз на цей курс за принципом «як не потраплю, куди хочу, то принаймні сюди». Якщо в столиці Аммані фінансовий стан освітніх закладів на гідному рівні, то в регіонах, за словами йорданців, один комп’ютер на десять студентів — звичні реалії. У 2009 році принцеса Рим Алі, колишня репортерка-міжнародниця, що співпрацювала з ВВС та CNN, вирішила змінити ситуацію та започаткувала Йорданський інститут медіа. Одним із відомих донорів організації є Євросоюз, решту не розголошують. Студенти слухають європейських та американських викладачів, їздять на стажування до Європи, здають екзамени за такими предметами як журналістські розслідування, ділова журналістика, наукова журналістика, журналістика в соціальній сфері, питання регіонального розвитку. Але студентів на курсі лише двадцять, і сам курс — лише однорічна магістратура.  Інститут має домовленості з країнами Західної та Північної Європи, журналістські стандарти яких вважаються зразковими, проводить тренінги з висвітлення дотримання прав людини, гендерних питань, нових медіа, фото- та відеожурналістики, кросплатформеного інформування. Водночас для шестимільйонного народу з 200 газетами ця ініціатива принцеси може розглядатися лише як початок великого шляху.

Два випадки протягом останнього року. Перший: демонстранти влаштували пікет із вимогою закрити корпункт AFP в Аммані після репортажу французької агенції про те, що в провінції натовп закидав камінням кортеж короля (офіційна версія — народ побився з поліцією, коли надто бурхливо монарха вітав). Другий: міністр інформації Тахер Адван, колишній головний редактор незалежної щоденної газети, подав у відставку на знак протесту проти винесення на обговорення парламенту низки законів, що збільшують розміри штрафів за наклеп та дифамацію. Він заявив, що це суперечить принципу свободи слова, на початку 2000-х закріпленому в деклараціях про демократичні зміни в державі.

Йорданська влада (читай — монарх) й без цього має важелі впливу на журналістів. Держава відмовляється розміщувати рекламу в тих виданнях, якими вона не володіє принаймні частково (й на інформаційну політику яких не має впливу). Вона може обмежити акредитацію та не пустити небажаних репортерів на захід. Вона має право відкликати ліцензію телеканалу, якщо доведе, що трансльована ним інформація шкодить економічному розвитку держави. Слабкий бік йорданського медіаправа — широкі та розпливчасті визначення умов, за які можна карати ЗМІ. Водночас кожне таке рішення має походити з вироку суду, а не з постанови регулюючого органу, парламенту чи Кабміну.

Як і в інших країнах, медіаландшафт останніми роками змінили суспільно-політичні онлайнові ресурси, замінивши для молоді занадто обережні або відверто ангажовані традиційні ЗМІ. Природно, що це також привернуло увагу держави. Законопроект про регулювання веб-контенту, який обговорюється в кулуарах і комітетах вже кілька років, досі не було ухвалено через те, що власне лишається найбільшим рятувальним кругом журналістів — через небажання влади псувати міжнародний імідж. Йорданія позиціонує себе як вільну світську державу, на противагу сусідам, і у такій державі інтернет не може бути обмежений. Позитивний імідж — це інвестиції, інвестиції — це добробут народу, добробут народу — це стабільність існуючої влади. Влада Йорданії, на відміну від української, це усвідомлює.