У багатьох просунутих телеглядачів нині на вустах переформатування ефіру 5-го каналу. Звісно, стежать за ним і постійні оглядачі «Телекритики». Сьогодні ми публікуємо репліку Інни Долженкової, на черзі – більш розгорнутий аналіз ток-шоу «Час. Підсумки дня» Сергія Грабовського.

Рестарт із переформатуванням 5 канал розпочав 27 лютого. Однією з головних фішок заявленого оновлення стала нова щоденна програма «Час. Підсумки дня». Її творців не збентежило, що аналогічну назву давно має щоденний вечірній випуск новин на Першому національному. Тож одразу можна було зрозуміти, що «Час. Підсумки дня» на 5-му претендують на дещо більше, ніж звичайний підсумковий випуск новин.

Уже писалося про те, що перші випуски програми справили на професійних телеглядачів досить приємне враження. Серед очевидних переваг нової програми – присутність двох модераторів, які розподіляють між собою ролі доброго й злого поліцейських, себто намагаються зібрати аргументи «за» і «проти» влади та опозиції. Експерти, на перший погляд, теж представлені досить широко, і серед них, що приємно, переважають обличчя незамилені, яких не часто побачиш серед спікерів політичних ток-шоу на інших каналах. Приміром, Сергій Таран із центру «Соціовимір» чи трохи вже призабутий Роман Безсмертний. Формат дозволяє надзвичайно оперативно реагувати на головні події сьогодення. Тобто програму створено для тих, хто намагається розібратися зі щоденними викликами українського політикуму і спробувати знайти напрямки якогось руху залежно від актуальної ситуації.

Команда проекту та модератори в особах Святослав Цеголка, Сергія Дорофеєва та Романа Чайки знаходять і теми, і спікерів так, щоби глядач зміг зіставити кілька часом навіть протилежних точок зору. Хоча один виняток із уже усталеної практики нового щоденного ток-шоу, коли гостей не можна назвати опонентами, вже був: програма від 1 березня, коли «Час. Підсумки дня» запросили людей, які обговорювали новину про скликання 5 квітня загальнонаціонального круглого столу. Втім, це було вмотивовано: новину про прес-конференцію учасників круглого столу того дня подали майже всі провідні телеканали, і лише на 5-му вона стала предметом докладного обговорення. Що само по собі стало подією, адже не так уже й часто на нашому ТБ говорять про моральність суспільства та влади. Та й уже один факт присутності в нинішньому телевізійному просторі таких людей, як Іван Дзюба та Мирослав Попович, сприймається як дещо незвичайне. Ще більше здивувало справжнє одкровення Івана Дзюби про те, що народ український усе-таки, попри кричущі факти з кримінальної хроніки, в основі своїй і масі залишається моральним. Інакше, аргументував свою думку академік, народ просто перестав би існувати.

Як уже мовилося вище, дискутувати про моральність/ неморальність влади ніхто навіть не намагався, бо всі учасники програми апріорі вважають владу аморальною. Як висловився Володимир Бондаренко, «ми впали нижче плінтуса», а Григорій Смітюх глибокодумно запитав: «Чому народ моральний, а політики аморальні?». Відповідь на це риторичне запитання дав філософ Мирослав Попович: «Політика не мислить у категоріях моралі, тут важливий результат».

У програмі «Час. Підсумки дня», окрім перехресного допиту учасників та експертів з боку двох модераторів, є ще одна фішка, яку сміливо можна назвати тузом у рукаві. І річ не в тім, що хтось із них блефує, а в тому, що якийсь час усю дискусію за лаштунками слухає так звана свіжа голова, такий собі незалежний експерт. У програмі про національний круглий стіл «свіжою головою» виявився розкішно виліплений череп лідера гурту «Гайдамаки» Олександра Ярмоли. Цього колоритного персонажа можна залучати до обговорення будь-якої теми, але тут його присутність була більш ніж доречною. В дискусії про моральність/ аморальність політики він чітко визначив такий рід діяльності як проституцію. Гадаю, більшість глядачів, за винятком хіба що самих політиків, із харизматичним Ярмолою погодилися.

Обговорення подальшої діяльності національного круглого столу в «Час. Підсумки дня», принаймні, чітко артикулювало проблему, яку оминають своєю увагою інші політичні ток-шоу. Глядачі побачили й почули, що вони самі за допомогою круглого столу можуть бодай якось упливати на чинну владу, щоби змусити її ухвалювати закони в інтересах суспільства. Це рідкісний прецедент у національному телеефірі, коли в ток-шоу ми побачили не змагання піару й технологій у виконанні професійних спікерів від влади чи опозиції, а реальну дискусію щодо шляхів виходу з моральної, ба більше – гуманітарної кризи, в яку неухильно сповзає українське суспільство.

Отже, бачимо, що «Час. Підсумки дня» на 5-му виглядають на сьогодні досить пристойно та притомно. :) Але, на жаль, не можна не зауважити й іншого боку медалі. Адже цей щоденний проект, по суті, почав напряму конкурувати з іншим проектом, який виходить на тому ж таки 5-му каналі! І з яким проектом! Із суспільно-політичним ток-шоу «РесПубліка» Анни Безулик, яке на сьогодні є найбільш якісним політичним ток-шоу на українському ТБ! Не хочу нікого образити, але ніша політичного ток-шоу на 5-му, яку до 27 лютого впевнено посідала «РесПубліка», виявилася з появою програми «Час. Підсумки дня» надто вже тісним п’ятачком, де змушені тупцятися майже всі «золоті голови» каналу.

Тож вашому автору спочатку здалося, що Анна Безулик могла би цілком обґрунтовано образитися, що її тижневе ток-шоу переставили на недільний ефір, коли ні спікерів не докличешся, ні, умовно кажучи, дяді Колі-сантехніка, без якого, втім, прямий ефір ніяк не забезпечиш. Та й найважливіші теми тижня, яких зазвичай не надто й багато назбирується, за п’ять днів обговорення в «Часі. Підсумках дня», здавалося, втрачають актуальність. І треба неабиякого хисту, особистого авторитету й зв’язків у найрізноматніших сферах, аби на 19.30 в неділю зібрати в студії притомних головних опонентів і тверезих експертів.

Втім, з огляду на всі згадані проблеми, 4 березня Анні Безулик вдалося, здавалося б, неможливе, і чергову свою «РесПубліку» на тему «Український вимір російських виборів» вона зуміла провести як завжди – в гарному темпі, з тямущими гостями, які представляли різні погляди, репортажем спецкора з Москви й навіть із прямим включенням з Москви одного з лідерів несистемної опозиції Росії Михаїлом Касьяновим. Нагадаю, що її колеги у «Підсумках дня» в п’ятницю вже активно «потопталися» на цій темі, запросивши гостей до обговорення «Української карти у російських виборах Путіна». Не можна сказати, що учасники обох програм сильно відрізнялися в своїх думках щодо результатів виборів у Росії, але «РесПубліка» з Анною Безулик у представленні різних точок зору на поточний момент у Росії, а також українських перспектив після третього пришестя Путіна виявилася більш презентабельною та аналітичною. Безумовно, свою позитивну роль відіграв час виходу програми, адже о 19.30 за Києвом – це 21.30 за Москвою, тобто час, коли вже були результати екзит-полів та перші офіційні підрахунки з виборчих дільниць. А отже, інтригу другого туру, про яку говорили Роман Чайка та Святослав Цеголко зі своїми гостями в «Підсумках дня», в неділю, безумовно, вже було втрачено. Тож гості та експерти Анни Безулик вже мали можливість прогнозувати, наскільки агресивною буде політика знову обраного російського президента щодо України, а також на завершення програми пропонувати власне бачення майбутнього у відносинах сусідніх держав.

Отже, парадокс, але, як на мене, Анна Безулик зможе вийти з цієї складної для її проекту ситуації – перенесення керівництвом 5-го каналу її ток-шоу на вихідний. Сподіваюся, що й рейтинги найближчим часом її проект надолужить. Бо в щоденному ток-шоу, оперативному, а отже не завжди осмисленому, важко знайти місце для всебічного висвітлення теми, яка потребує не лише артикуляції, а й глибокої аналітики. І тут підсумкове ток-шоу тижня, яким нині зробили «РесПубліку», виходить на авансцену й править справжній бал в ефірі. Якщо подумати, то нормальний глядач суто психологічно за два вихідні просто стомлюється від розважального контенту, тож напередодні робочого тижня йому не завадить почути кількох розумних людей, які не кривляються з екрана, а примушують замислитися над тим, як жити далі, бодай протягом наступного тижня. Тим більше, що підсумкові тижневики, що стоять у той же час у сітці інших каналів, переважно є вже не аналітичними, а політтехнологічними, з яких довідатися про те, що насправді відбувається в країні та світі, майже неможливо.