Старт україномовної версії Euronews було ознаменовано скандалом: висвітлюючи акції протесту опозиції в День Незалежності, канал применшив кількість їх учасників. І взагалі доволі вибірково відтворив події дня. Опозиційний Блок Юлії Тимошенко звернувся до засновників телеканалу із закликом запобігти провладній пропаганді в новинах українського Euronews. Керівник української редакції Фідель Павленко відкинув звинувачення в заангажованості, а «сотні» замість «тисяч» учасників опозиційного мітингу назвав прикрою помилкою.

Слово «помилка» регулярно фігурує і в апологетичних коментарях під онлайн-матеріалами, присвяченими цій історії. Активність біло-блакитної тролівської бригади зрадила небайдужість технологів Банкової до фальстарту українського Euronews. Що ж, не дивно: звинувачувати в намірі маніпулювати євроновинами владу почали задовго до їх фактичного старту.

Ідею входження української НТКУ до складу акціонерів Euronews почала розкручувати 2005 року помаранчева влада. Українська версія каналу мала сприяти євроінтеграції, адекватно представити Україну у світі і «витіснити російське бачення з телеекранів». Навряд чи Віктор Ющенко, Микола Томенко й Тарас Стецьків тоді могли уявити, що за шість років виконавчий директор Euronews Міхаель Петерс дякуватиме за сприяння українській владі, маючи на увазі Януковича й Азарова.

Протягом помаранчевої п’ятирічки ця тема час від часу випливала у ЗМІ, хоча їй ніколи не приділяли достатньо уваги. 2008-го уряд заклав – неохоче, – у бюджет-2009 входження України в Euronews. Паралельно з переговорами розпочалася співпраця: НТКУ купувала права на переклад і демонстрацію 15-хвилинної добірки новин Euronews, відклавши створення національної редакції на невизначений час – коли будуть гроші. Програму почали транслювати у прайм-таймі Першого у листопаді 2009-го, і платило за неї керівництво державного телебачення не дуже сумлінно, тож накопичило кілька мільйонів гривень боргів.

Аж раптом нова влада і борги віддала, і гроші на українську редакцію – 85,5 мільйонів гривень – знайшла, та ще й забравши їх у сиріт і малозабезпечених.

Опозиція протестувала як проти такого перерозподілу бюджетних коштів, так і проти очікуваної появи на чолі української редакції віце-шефа НТКУ Валіда Арфуша. І влада, й Арфуш запекло виправдовувалися. Тим часом події розвивалися дуже швидко: 21 жовтня 2010 року в Парижі було підписано угоду про створення української редакції, за кілька днів було оголошено набір журналістів. Дії та заяви керівництва НТКУ на підготовчому етапі заспокоювали: європейські стандарти, французький редакційний контроль, журналіст BBC Фідель Павленко на чолі редакції. На позір усе пристойно.

Але чому для біло-блакитної влади ця справа варта заходу – 5 мільйонів євро на рік? Навіщо насправді Партії регіонів Euronews?

Контент української версії Euronews доступний на супутнику, сайті ua.euronews.net (онлайн-мовлення + відеоролики з текстом), а також у вигляді шестихвилинної програми в ефірі Першого національного. Важко сказати, кому ця програма адресована в Україні. Оператори кабельного та супутникового телебачення вже досить давно транслюють англомовну та російськомовну версії Euronews, але в надмірному інтересі до міжнародки наш масовий глядач дотепер помічений не був. Особливо глядач УТ-1. Українські і взагалі пострадянські новини трапляються у Euronews навіть не щодня.

Час, обраний у новому сезоні для показу куцої вижимки з новин Euronews на державному телеканалі – 15.15 – говорить сам за себе. Глухий день, усі на роботі. У вихідні, коли глядачі мають шанс опинитися перед телевізором і таки побачити програму Euronews в ефірі Першого, місця в сітці мовлення для неї не знайшлося. Початкові п’ятнадцять хвилин перетворилися на шість. Одна з тих програм, які транслюють не для того, щоб їх дивилися.

Рік тому керівництво НТКУ заявляло про намір отримати ефірну ліцензію для Euronews. Канал, який має державне фінансування та потужного західного партнера, склав би конкуренцію таким мовникам, як «Реал Істейт ТВ» чи «Погода ТВ», у боротьбі за місце у цифровому мультиплексі. Але ефірне мовлення Euronews, виявляється, НТКУ вже не цікавить – заявки не подали.

Схоже, українська сторона зацікавлена бути учасником мережі Euronews більше, ніж поширювати контент україномовної служби на території країни.

Можливо, влада розраховує використати поважний новинний ресурс для рихтування свого іміджу за кордоном? Убоге українське іномовлення для цього не підходить, а на статті на правах реклами у The Washington Post чи Le Figaro грошей не напасешся. На промоцію України, перш за все, футбольного чемпіонату 2012 року, – від видимості успішного проведення якого, без перебільшення, залежить майбутній успіх Партії регіонів на парламентських виборах, – в ефірі Euronews уже виділено чималі бюджетні кошти. Якого спритка і яку гарнюню покаже світові продакшн Юрія Каплуненка, неважко уявити. Але хоч трохи «України з людським обличчям» – уже досягнення для режиму, який не викликає симпатії ні на Сході, ні на Заході. І ще один пунктик до вельми скромного переліку кроків Януковича у напрямку євроінтеграції.

До того ж, українська влада спатиме спокійніше, якщо про події в Україні аудиторія популярного міжнародного телеканалу дізнаватиметься від київського бюро, що працюватиме під патронатом Валіда Арфуша. Тим краще, якщо бюро очолюватиме європеєць.

Гіпноз чужоземних прізвищ і гучних брендів діє на українців безвідмовно. Насправді ж, коли наші можновладці та керівники НТКУ кажуть про Euronews як про золотий стандарт журналістської безсторонності, вони просто морочать нам голову.

Euronews – це спільне бачення подій у світі багатьма країнами, європейськими і не тільки. Щоб дуже різні елементи цього «фасеткового ока» давали цілісну картинку і не суперечили один одному, матеріали справді є сенс подавати незаангажовано, безсторонньо. Так і роблять базові (англо-, франкомовна та інші західноєвропейські) служби каналу. Водночас керівництво каналу з глибокою толерантністю ставиться до національної специфіки таких служб, як російська, арабська або турецька. Приклади цієї «специфіки» ТК вже наводила. Ну, або ж згадаймо історію з висвітленням різними мовними редакціями Euronews яєчного «замаху» на Януковича.

Ба більше, у висвітленні таких болючих для одного з засновників тем, як заперечуваний Туреччиною геноцид вірмен, майже всі національні служби демонструють готовність пом’якшувати і замовчувати факти, які можуть не сподобатися сусідам. Це не правило, але й не виняток.

Що ж, такий підхід, принаймні, можна зрозуміти. Euronews – це не «ворожий голос», покликаний нести демократичну пропаганду на терени тоталітарних країн. Серед засновників каналу не лише громадські, але й суто державні телекомпанії (російська ВГТРК, наша НТКУ) – інакше кажучи, опосередковано частками в Euronews володіють уряди Росії, України, Тунісу, Алжиру, Єгипту тощо. Якщо канал зацікавлений у мовленні на цих територіях, він мусить, щонайменше, зважати на інтереси та больові точки урядів-«акціонерів».

Отже, новини Euronews – це стандартний для всіх відеоряд, під який кожна служба пише текст на власний розсуд. Одні виходять при цьому з суто професійних, журналістських міркувань, інші… з інших. Що ж станеться, якщо новину в одній із мовних версій буде спотворено? А нічого.

Ось, наприклад, як подали англійська, російська та українська служби новину про зізнання Олексія Пукача:

Уже з заголовків очевидно, що українці свідомо пом’якшили новину. Повідомлення про подію в форматі спростування – поширена маніпуляція. Адже головна новина вочевидь у тому, що Кучму було названо серед замовників убивства Ґонґадзе, а не в тому, що адвокати екс-президента, – хто б міг подумати! – заперечують його провину. Поставити такий акцент у новині можна було б лише за умови, що глядачі вже знають про тінь, що її кинули на Кучму зізнання Пукача. Але пошук на українській версії сайту не дає жодних інших результатів за запитами «Кучма» і «Пукач», окрім цього сюжету.

Сумніви щодо професійності тексту, написаного українським журналістом до стандартного відеоряду, виникають із перших секунд: сюжет починається зі слів «Адвокати Леоніда Кучми заявили, що мають докази непричетності екс-президента», і весь цей час, шість секунд, на екрані ми бачимо портрет Ґонґадзе. Голос за кадром називає ім’я загиблого журналіста тільки після переходу до іншого кадру: невідомий оператор із камерою на ґанку Печерського районного суду, далі міліцейська машина.

Далі ще краще: відеорядом до тексту «На судовому засіданні у вівторок той назвав імена замовників вбивства журналіста. Серед них тодішній президент країни Леонід Кучма, тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, тодішній голова Адміністрації президента Володимир Литвин» є кадри затримання Олексія Пукача. Коли голос за кадром називає Кучму, Кравченка і Литвина, на екрані ми бачимо лише Пукача великим планом. Зате, коли знову починає йтися про Пукача, нам показують Кучму – також добре відомі кадри з «Епіцентру» В’ячеслава Піховшека, де тогочасний президент гостро дискутував із Ґонґадзе. Єдина людина, чиє зображення збігається із згадкою про неї – Литвин.

Відповідно до стандартного для всіх редакцій Euronews відеоряду логіка оповіді, вочевидь, мала би бути приблизно такою:

1. Названо замовників убивства Ґонґадзе (фото Ґонґадзе)

2. Слухання відбулося в закритому режимі (суд)

3. Хто такий Пукач і що він сказав (затримання Пукача)

4. Звинувачені Кучма, Кравченко, Литвин («Епіцентр», Литвин на трибуні)

5. Адвокати Кучми заперечують причетність

6. Бекґраунд справи Ґонґадзе (зображення Ґонґадзе)

Більш-менш за цією схемою пішли російська і англійська редакції. У цій логіці витримано і французьку версію, яку можна умовно вважати оригіналом. Українці перевернули її з ніг на голову, щоб винести наперед тезу про невинуватість Кучми.

Поза сумнівом, у Фіделя Павленка знайдеться пояснення для цього, як знайшлося пояснення й щодо неадекватного висвітлення подій Дня Незалежності. І, звісно ж, один чи два матеріали українського Euronews не є достатньою підставою для остаточних висновків чи ярликів. Людям властиво помилятися.

Одначе розібраний вище сюжет є яскравим прикладом на доведення того, що українські новини Euronews можуть бути «іншими», і ніякий французький редакційний контроль не є гарантією відсутності маніпуляцій. Адже про те, що «цей злочин пов‘язували з критичними матеріалами, що їх журналіст писав про владу» (а тепер із чим пов’язують? Із запобіганням державному перевороту?), почули глядачі в усьому світі.

Різні бувають чинники, які провокують професійного журналіста на «помилки». Особливо добре це має бути відомо тим із українських євроньюзівців, що пройшли «Інтер»-школу виживання в журналістиці.

Колись російський погляд на війну в Грузії не збігався із західноєвропейським, але це не стало проблемою для керівництва новинного каналу. Якщо виникне потреба, воно змириться із українською «національною специфікою» так само, як до того змирилось із російською.

А ще ж, за словами Арфуша, в ефірі мають з’явитися «місцеві новини про Україну», які транслюватимуться лише на території країни. Ось і чудова нагода для влади поширювати власну пропаганду під поважним лейблом Euronews на потрібну їй територію, не дратуючи Європу й діаспору. Це вимагатиме від влади додаткових асигнувань. І залишається відкритим питання: на кого це все розраховано в Україні?

І ще одне: чи й далі знаходитимуться в бюджеті п’ять (або більше) мільйонів євро на рік на фінансування українського Euronews після того, як відбудуться парламентські вибори і футбольний чемпіонат? Чи не стане українська першою в історії Euronews закритою мовною версією?