Прес-аташе Представництва Європейської Комісії в Україні Давід Стулік (David Stulik) розповів «Телекритиці» про медійні програми ЄС в Україні, запевнив, що в Євросоюзі негативно ставляться до того, що в Україні безкарно б’ють журналістів, тож постійно тримають ці справи на контролі.

На його думку, українські журналісти дуже поверхово висвітлюють питання євроінтеграції, їм бракує знання мов і бажання заглибитися в тему. Крім того, він припускає, що немає запиту від керівництва ЗМІ, оскільки воно не тільки економить на закордонних відрядженнях, а й не змушує брати інформацію з першоджерел.

Давід Стулік, який в Україні працює з 2007 року і добре володіє українською мовою, стверджує, що стан зі свободою слова в нас погіршується. Водночас його вразили акції, на яких була найбільш помітною солідарність журналістів, а саме протести проти запровадження кримінальної відповідальності за наклеп і мітинг під МВС із вимогою покарати винних у нападі на Ольгу Сніцарчук і Владислава Соделя.

Наразі пан Стулік бачить кілька викликів для медіа в Україні. А саме: питання плюралізму ЗМІ, перехід на цифрове мовлення 2015 року, просування інтернету та мобільного зв’язку для розвитку нових ЗМІ. Щодо Європи, то найбільшим викликом, на його думку, є падіння накладів друкованих ЗМІ та їхнє закриття.

«Часом нам важко розрізнити, де журналіст закінчує бути журналістом, а де починає бути активістом»

Давіде, розкажіть про медійні програми Представництва Європейської комісії в Україні.

Це програми для розвитку ЗМІ в країнах – сусідах ЄС. Вони діють у 16 країнах європейської політики сусідства (6 країн Східної Європи, 10 із півдня Європи). Це вже друга серія навчальних програм. Першу проводив консорціум, який очолював Reuters. За нинішню програму відповідає ВВС, крім того ми маємо партнерів – французьке прес-агентство AFP і німецьке DPA, які передають свій досвід. Головна мета цих програм – підвищити стандарти медіа і професійність журналістів у цих країнах. Ще є навчальні модулі про розвиток нових ЗМІ, про фінансову незалежність медіа. Останній розрахований переважно на менеджмент ЗМІ.

Чинна програма розрахована на три роки, зараз іде другий рік. З України в ній узяли участь понад 50 осіб. Вони вчаться на дво- чи триденних курсах, які проходять кілька разів на рік. Наприклад, зараз триває модуль «Висвітлення проблематики ЄС в українських ЗМІ». Ми ще маємо вісім лекторів. Це українські журналісти, які мають великий досвід у висвітленні міжнародної проблематики: Анатолій Марциновський, Сергій Андрушко, Сергій Сидоренко, Оксана Коваленко, які працюють індивідуально зі слухачами. Курс для менеджменту ЗМІ тривав три-чотири дні, перша зустріч була в березні.

Ще заплановано інші навчальні курси. Навчання проводяться в Києві, але в них беруть участь і журналісти з регіонів. Ми публікуємо оголошення про навчання, охочі заповнюють анкету, в якій пишуть свою мотивацію, і потім ми з ВВС робимо відбір учасників. ВВС забезпечує своїх лекторів, які мають величезний досвід. Є менеджери з ВВС, які розповідають, як корпорація досягла фінансової незалежності, яким чином там працюють із рекламою. Крім того, вони запрошують експертів із країн – членів ЄС, які нещодавно ввійшли до ЄС. Приміром, був власник одного з перших незалежних болгарських телеканалів. Він розповів журналістам, як у Болгарії створювали приватний ЗМІ. Коли ми оголосили про тендер на цей проект, то різні медіаорганізації представляли свої команди. В результаті ВВС виграла цей конкурс. А фінансує цю програму ЄС.

Раніше, з 2006 року, була спільна програма разом із Радою Європи – «Впровадження європейських стандартів в українському медіасередовищі». Ми в ній брали участь через Раду Європи. Нещодавно цю програму було презентовано за підтримки канадського уряду. Але сподіваюсь, і ми знову братимемо в ній участь, питання зараз вирішується. Ця програма дає експертну допомогу в підготовці медійних законопроектів для Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Комітету з питань свободи слова та інформації, Держкомтелерадіо, щоб вони переймали європейський досвід, стандарти Ради Європи. У нас спільна мета з РЄ, щоби в Україні було суспільне телебачення, закон про роздержавлення ЗМІ, прозорість медіавласності тощо. Ми привозили сюди експертів із суспільного мовлення, з доступу до публічної інформації, проводили навчання, залучаючи й українських медіаекспертів, приміром, Дмитра Котляра, Ігоря Розкладая, Катерину М’ясникову. Зараз тривають дебати про оновлення нашої участі в цій програмі, і є надія, що ми до неї долучимося.

Ще час від часу ми проводимо власне навчання для журналістів. Наступного тижня дамо тренінг для регіональних журналістів, які висвітлюють європейську тематику (про джерела інформації, помилки та проблеми у висвітленні цієї тематики).

Скільки років ви в Україні? Ви за освітою журналіст?

Я вже тут з 2007 року, за освітою економіст і соціолог, навчався в Польщі, і там почав працювати на польському публічному радіо в чеській редакції, поступово став фрілансером для чеських ЗМІ. Коли я повернувся до Чехії, ми з колегами заснували там журнал про європейську інтеграцію, і я став головним редактором. Таким чином я маю журналістський досвід конкретно в європейській міжнародній тематиці.

Моя рідна мова – чеська. Українську вивчив в Україні, ще знаю польську й російську.

Який стан зі свободою слова, на вашу думку, в Україні?

Ми постійно готуємо щорічний звіт про ситуацію в Україні, і, на жаль, справді помічаємо регрес, погіршення стану зі свободою слова. У звіті за 2012 рік ми зауважили, що збільшилася кількість нападів на журналістів – це, звісно, було пов’язано з парламентськими виборами. Але, повторюся, загалом ми бачимо регрес.

Як у Євросоюзі ставляться до того, що в Україні безкарно б’ють журналістів, не виконують узятих на себе зобов’язань щодо створення суспільного мовлення, роздержавлення преси тощо?

Після кожного такого випадку є заява наших колег. Наприклад, 18 травня її відразу озвучив речник комісара ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Петер Стано, який закликав українські органи влади до якнайшвидшого розслідування і покарання цих нападників і також забезпечення свободи мирних зібрань. Це дуже серйозні факти, їх не можна ігнорувати. Минулого тижня в Брюсселі відбулося спільне засідання комітету Україна – ЄС з прав людини, на якому ми зі свого боку представили випадки порушень прав людини, у тому числі й журналістів, зокрема й випадок, що трапився 18 травня, нагадали про побиття Віталія Лазебника. Україну на цьому засіданні представляла заступник міністра юстиції пані Ємельянова. На цих засіданнях ми просимо українську владу роз’яснити, яким чином ці випадки будуть далі розслідуватися, й нагадуємо, що ці порушення прав людини залишаються на нашому контролі. Для нас свобода слова – це одна з фундаментальних цінностей. Тому ми приділяємо велику і постійну увагу всім цим справам. Українська влада має продемонструвати прив’язку до цих цінностей.

Щодо медійних законів. Усі закони, про які ми сьогодні згадували, прописані в такому документі, як повістка дня Асоціації, де Україна взяла на себе певні зобов’язання і має їх впровадити. Тому ЄС надає й фінансову підтримку Україні, щоб їй було легше виконати зобов’язання, які вона сама на себе добровільно взяла. І знову-таки ми щороку зазначаємо, що тут теж прогресу нема. У щорічному звіті є параграф, у якому про це зазначається.

Для цього бракує політичної волі?

Однозначно. Коли я сюди приїхав 2007 року, то ці закони також були на порядку денному, так само, як і зараз. На той час уже діяла програма «Сприяння європейським стандартам в медіасередовищі», але, на жаль, її не було використано. Ці закони ні тоді, ні тепер не приймаються.

Чи вірять у Європі в те, що Україна все ж навчиться жити за демократичними принципами?

Я думаю, що так. Бо інакше ми тут не були б і не надавали б таку допомогу, не створювали б умов для підписання угоди про Асоціацію, яка справді суттєво би змінила життя кожного пересічного українця.

Чи не вважаєте ви українських журналістів занадто політизованими?

Часом нам важко розрізнити, де журналіст закінчує бути журналістом, а де починає бути активістом. Ззовні в країні, яка не має таких проблем, це було би справді проблематично. А коли певних журналістів звільняють із роботи, бо вони не можуть працювати в цьому ЗМІ згідно зі своїми переконаннями, вони змушені стати громадськими активістами. Тобто вони стають громадськими діячами. Кожен журналіст є громадянином. І це має наслідки для сприйняття його журналістської роботи. Вона сприймається більш заангажованою. Таких журналістів тоді дуже легко звинувачувати, що вони виконують якесь завдання. І цим журналістам стає набагато складніше.

Які журналістські акції в Україні вам запам’яталися?

За останній час мене вразили зібрання журналістів біля МВС, на засіданні МРГ, коли прийшов пан Журавський, а потім під парламентом – коли протестували проти введення кримінальної відповідальності за наклеп. Це акції, на яких була найбільш помітна солідарність журналістів.

Українські журналісти часто викривають якісь зловживання політиків чи правоохоронців, але реакції, хоча б у вигляді відставки, майже ніколи немає. Як, на вашу думку, домогтися того, щоб журналістські розслідування мали вплив?

Тут не можна відокремлювати це питання тільки щодо журналістів чи політиків. Я переконаний, що це суспільна проблема. На ці публікації повинно реагувати суспільство. У будь-яких інших країнах, тут можна згадати Німеччину чи мою Чехію, коли ЗМІ розкривали зловживання міністрів чи навіть президентів, то під тиском суспільної думки, вони йшли у відставку. Бо ці публікації сколихнули публічну думку, і громадськість вимагала відставки. В Україні три проблеми: не реагують політики, не реагують правоохоронні органи і не реагує суспільство. В цій ситуації журналіст сам не може зробити більше. Це ще питання освіти, громадських переконань. Як люди будуть перейматися, то, звісно, буде резонанс і реакція на ці розслідування.

«ЄС стосується кожної галузі людського життя. І цього в українських ЗМІ немає»

Андреас Умланд в інтерв'ю MediaSapiens сказав, що українські ЗМІ поширюють неправдиві наративи про ЄС, а також розкритикував українських журналістів за непрофесіоналізм висвітлення міжнародних питань. Чи погоджуєтесь ви з такою думкою? Якщо так, то що може змінити ситуацію на краще?

Андреас дуже відверто назвав усі ці проблеми, які в нас існують. Бо журналістів, які висвітлюють європейську тематику, можна порахувати на пальцях однієї руки.

В Україні європейська інтеграція сприймається тільки як питання зовнішньої політики, а це не так. 96% всієї інформації про ЄС – це питання, які стосуються щоденного життя людей, це безпека продуктів харчування, екологія, сільське господарство, транспорт. Бо європейська інтеграція має вплив на щоденне життя людини, це європейські стандарти, норми.

І тут кожен журналіст, який висвітлює, приміром, питання сільського господарства, повинен знати цю європейську тематику, а він її не знає. Ми отримуємо багато питань, які стосуються сільського господарства, і нам помітно, що цими людьми хтось дуже вдало маніпулює. Приміром, розпитують про намагання ЄС ввести якісь норми, через які українські аграрії не можуть експортувати якусь продукцію. А насправді так не є.

Проблема в тому, що українські журналісти не докопуються до суті. На жаль, мало з них розуміють, як приймаються рішення в ЄС. В Україну приїжджають депутати Європарламенту, про яких у ЄС часто ніхто й не знає, і, зазвичай, вони часто з дуже крайніх правих чи лівих політичних сил. Вони роблять заяви, що ЄС прагне того чи того. А українські ЗМІ підхоплюють це й поширюють. Вони мають розуміти, хто має право висловлюватися від імені ЄС. Це зараз дуже важливо з огляду на підписання угоди про Асоціацію. Головний орган, який прийматиме рішення, – це Рада Міністрів ЄС. Тобто конкретні 28 країн – членів ЄС зберуться і будуть вирішувати, підписати угоду про Асоціацію чи ні. І якщо хоча б одна з країн буде мати певні застереження, питання не пройде, оскільки тут має бути одностайне рішення. І зараз ще не можна однозначно сказати, чи буде підписано цю угоду. Крім того залишається багато часу до жовтня-листопада.

То чи можливо це змінити в Україні на краще?

У вас є кілька журналістів, які почали це питання з’ясовувати, вивчати. Я веду до того, що можна самому багато чого дізнатися, було б бажання або вказівки від редакції. В нас є маленький підручник для журналістів про джерела інформації, де роз’яснено механізм прийняття рішень в ЄС. Він уже може дати початкову певну інформацію. Ще одна проблема українських ЗМІ – дуже мала кількість відряджень або поїздок за кордон. Наприклад, зараз були повені в Чехії, до мене дзвонили багато журналістів, які просили контакти й інформацію. То це була надзвичайна ситуація. А те, як у Чехії відбувалися реформи чи як змінювалося суспільство, – це нікого не цікавило. Цікавлять тільки лайфові теми, які не роз’ясняють, як у нових країнах ЄС виглядає життя, як воно змінилося, яким був вплив ЄС. Думаю, це через те, що немає запиту з боку редакцій, які б доручили журналістам зробити такий матеріал й дали кошти на відрядження. Але й у самих журналістів має бути бажання більше дізнатися.

Взагалі, чи достатньо, на вашу думку, українські ЗМІ інформують наших громадян про сам процес євроінтеграції України і про те, що відбувається в ЄС?

Тут головний дискурс – це саміт і зустрічі на найвищому рівні. Основні теми: підпишуть угоду чи ні, буде чи не буде безвізовий режим. А як я раніше казав, ЄС стосується кожної галузі людського життя. І цього в українських ЗМІ немає. На жаль, немає позитивних чи негативних фактів процесу європейської інтеграції. Є дуже поверхове написання про ЄС. Глибинне якщо й є, то дуже рідко.

Як правило, більшість українських ЗМІ, які дають міжнародні новини, роблять їх не самі, а перекладають із російських. Що, на вашу думку, треба зробити в Україні, щоб міжнародним новинам приділялося більше уваги? Або щоб вони бралися із першоджерел?

Мене дуже роздратувало висвітлення теми повені в Чехії. Бо багато українських ЗМІ посилалися на російські, хоча є багато доступної інформації з інших чеських медіа, але вона англійською. Тобто знання мов є дуже важливим. І знову це ж питання редакції, щоб була політика використання першоджерел.

Ми багато інформації готуємо українською мовою, і потім нас дивує, коли певні ЗМІ, висвітлюючи європейську тематику, посилаються на людей, політиків, які взагалі не мають жодного відношення до ЄС. Можливо, частково це трапляється через лінь, можливо, через брак знання мов, а можливо, через редакційну політику. Ніхто не заважає зателефонувати до нас, і ми протягом кількох хвилин чи годин дамо коментар від першоджерела й роз’яснимо свою позицію.

Є ще один важливий фактор – це фінанси, бо не кожне ЗМІ може заплатити за стрічку Reuters чи АР.

Імідж України в європейських ЗМІ дуже негативний. Чи може це погано позначитися на процесі євроінтеграції України? Наскільки європолітики і євробюрократи дослухаються до позиції європейських медіа?

Тут дві площини. Наші бюрократи в Брюсселі мають дуже добру, об’єктивну інформацію про Україну. Тому всі рішення про Україну мають хороше підґрунтя. Друга річ – це заяви політиків, що враховують публічну думку, яка часто базується на повідомленнях ЗМІ. Ми отримуємо моніторинг європейських ЗМІ, що пишуть про Україну. І зараз, на жаль, ця картина є гіршою, ніж насправді. По-перше, картинка про Україну дуже поверхова й чорно-біла, практично немає позитивної інформації. Тому первісна європейська думка базується саме на цій поверховій інформації.

Велика проблема ще й у тому, що тут в Україні є дуже мало кореспондентів закордонних ЗМІ. Їх можна порахувати на пальцях двох рук. Тобто ззовні пишуть про Україну теж не дуже фахово, скорочено. Але в експертів або євробюрократів є збалансована, більш об’єктивна картинка про Україну. Рішення, наприклад, Ради міністрів ЄС буде політичним. Вони справді будуть працювати з матеріалами, які ми підготуємо, в яких ми зазначимо й недоліки, й позитивні зрушення, але це буде політичне рішення, яке прийматиметься 28 міністрами.

Як у європейських країнах ставляться до державного регулювання суспільної моралі? Чи є, приміром, у Чехії такий державний орган, як Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі в Україні?

Ні, немає. Єдине, що є Рада публічного телебачення і радіо, до якої можуть звертатися громадяни, у випадках, коли вважають, що певні програми порушили певні норми закону. Рада складається з експертів, із людей, які мають певну суспільну вагу. І вони виносять рішення. А державного органу немає.

Чи є в європейських країнах кримінальна відповідальність за наклеп? Якщо ні, то яким чином регулюється це питання?

Є. З того, що мені відомо, це, приміром, у Польщі. Конкретний випадок, коли один із блогерів заснував веб-сторінку про президента, і прокуратура це розслідувала. Але потім втрутився президент і сказав, що не почувається ображеним. Тобто в деяких країнах є кримінальна відповідальність, але вона застосовується дуже-дуже рідко.

Чи довіряють у країнах ЄС ЗМІ? На якому рівні саморегуляція ЗМІ в цих країнах?

В Україні бракує агенції, яка би проводила аудит накладів. У нашій країні об’єднуються власники видань і засновують спільне агентство, яке потім вимірює для всіх аудиторію. У них немає сумнівів щодо результатів вимірювань, бо кожне ЗМІ там має певну частку компанії. Це авторитетні дані, і це певна форма саморегуляції галузі.

А громадяни можуть звернутися до рад, які діють при публічних телерадіокомпаніях, у яких є представники громадськості. А якщо це приватні ЗМІ, то є асоціація журналістів, яка має свій внутрішній суд, і коли журналісти порушують професійні стандарти, вони можуть винести таке рішення, як громадський осуд. Щоправда, не всі журналісти входять до цієї спілки. Крім того, в нас є закон, який накладає на ЗМІ обов’язок висвітлювати події збалансовано. Тобто якщо якесь ЗМІ зашкодило честі й гідності, то вони повинні спростувати цю інформацію або вибачитися. Якщо ж цього не відбувається, то справедливість відновлюється через суд. Але таких випадків небагато, і переважно судяться політики або час від часу комерційні компанії, які вважають, що певна інформація була оприлюднена на замовлення, щоб їм зашкодити.

Які виклики для журналістів ви бачите зараз в Україні і в Європі?

В Україні це, перш за все, питання плюралізму ЗМІ. Це питання медіасередовища, це важливо для майбутніх журналістів. Ми тісно співпрацюємо з Могилянською школою журналістики, там навчаються справді дуже професійні журналісти, вони ще студентами ввібрали в себе журналістські стандарти й етику. І в мене завжди виникає запитання: де вони працюватимуть, чи зможуть реалізуватися в професійному житті. Шкода, якщо їм доведеться потім піти з журналістики.

Другий виклик перед Україною – це перехід на цифрове мовлення у 2015-му. Дуже мало в Україні говорять про досвід країн, які вже перейшли на цифрове мовлення. Як там відбулися ці процеси, які були проблеми. Що багато телеканалів потім зникло, і певні мультиплекси мали багато порожніх місць тощо. У вас цей перехід буде дуже резонансним.

Третій виклик – просування інтернету для розвитку нових ЗМІ. В Україні ще немає достатньої кількості українців, які мають доступ до інтернету. Україна відстає від Європи у розвитку мобільного зв’язку, бо телебачення може перейти в інтернет і мобільні телефони. У Європі це дало великий поштовх розвитку онлайн-ЗМІ. Бо зараз кожен може побачити через телефон усе, що є в інтернеті.

У Європі свої виклики. Зокрема, велика проблема із друкованими ЗМІ, наклади яких падають. Це прикро, бо багато з них мають довгу історію. Це створює проблему доступу до інформації, адже багато з цих видань упроваджують платний доступ в інтернеті. Але це тільки пришвидшує процес закриття газет.

Біографічна довідка:

Давід Стулік працював науковим співробітником, керівником проекту і виконавчим помічником старшого віце-президента Інституту Схід-Захід, Прага. Служив помічником радника Юргена Шредера у Європейському парламенті. Член Європейського центру фундацій. Виступав в якості експерта з неурядових організацій у Раді чеського уряду. Представляв Чеську Республіку в Європейському економічному і соціальному комітеті. Сфера інтересів – наслідки розширення ЄС для розвитку неурядового сектору в Чеській Республіці. Є автором і співавтором низки публікацій про перспективи розвитку громадянського суспільства в ЄС та нових країнах-членах.

Фото Максима Лисового