Чому важко продати якість
«Майбутнє якісної журналістики в епоху цифрових технологій» – так було сформульовано тему конференції, що відбулася нещодавно в Києві (організатор заходу – Фонд «Ефективне управління»). Учасники намагалися дати відповіді на глобальні питання – як сьогодні виживати якісній журналістиці та як впливає розвиток нових медіа на професію.
«Від якості та змістовності журналістики великою мірою залежить якість та змістовність політики, дискусії у суспільстві з економічних, соціальних і політичних питань, а також запит на економічні реформи, – сказала у своєму виступі директор Фонду Наталя Ізосімова. – Ми поставили питання: як зберегти якісну журналістику в умовах ринку ЗМІ?». Питання виживання, як з’ясувалось, актуальне для ЗМІ в усьому світі, навіть там, де медіабізнес дуже розвинутий.
Про ситуацію у Сполучених Штатах розповідала учасниця та модератор двох секцій конференції Джекі Банажинські, професор Школи журналістики Університету Міссурі, лауреат Пулітцерівської премії 1988 року: «Фінансовий тиск на медіа все більше посилюється. З початку економічної кризи у середині 2000-х ньюзруми скоротили персонал на 25‑60%, – зазначила вона. – Економічні моделі, які підтримували традиційне виробництво новин, в останні роки руйнуються».
У конференції взяли участь деякі вітчизняні медіаменеджери та журналісти – Олександр Богуцький, Тетяна Лебедєва, Володимир Федорін. Конференція була міжнародна – у повному сенсі цього слова – оскільки серед спікерів було чимало відомих іноземних журналістів. Зокрема, Марк Брігс (директор відділу цифрового мультимедіа на каналі KING-5 TV у Сіетлі), Джон Лойд, директор Ройтерського інституту вивчення журналістики при Оксфордському університеті, редактор Financial Times, Ваджахат Хан, продюсер NBC News (Пакистан), Віталій Лейбін, головний редактор журналу «Російський репортер» та інші. Чіткої формули виживання учасники так і не запропонували – зате ділилися поглядами щодо ефективних моделей сучасної журналістики, робили прогнози (оптимістичні й не дуже) і, звісно, багато говорили про «нові медіа». Цікаво, що останнє поняття сьогодні можуть тлумачити по-різному за кордоном та в Україні.
Перш ніж починати дискусію про проблеми якісної журналістики, було доречним визначитися з тлумаченням цього терміну. «Для мене якісна журналістика ‑ це, перш за все, дотримання певних стандартів і постулатів, один із таких постулатів – вивільнення журналістики з-під впливу комерції, політики та всього іншого», – таку думку висловила Тетяна Лебедєва, почесний голова Незалежної асоціації телерадіомовників
Тетяна Лебедєва та Джон Лойд
Розповів про своє розуміння терміну і Джон Лойд: «Якісна журналістика – це та, яка допомагає бути “функціонуючим громадянином”. Це журналістика, яка інформує суспільство про те, що відбувається у політиці, економіці». Лойд також додав, що журналістика має інформувати й про такі процеси, що їх політичні чи бізнес-гравці намагаються приховати. Марк Брігс погодився з таким визначенням: «Якісна журналістика надає таку інформацію людям, яка є значущою для їхнього життя – на місцевому і на глобальному рівнях. Подає інформацію так, щоб вона була і привабливою, і важливою для них».
Якісний контент – чи купуватиме його аудиторія: за і проти
Якщо розуміння якісних медіа в учасників дискусії схоже, то думки щодо того, чи є достатній ринковий попит на таку журналістику, різняться. Так, песимістичну позицію представляла Тетяна Лебедєва: «Дамоклів меч монетизації контенту погрозливо завис над виданнями, які тримали марку якісного контенту. Цифрова ера додала викликів, і ризики збільшились у багато разів». На підтвердження своєї тези пані Лебедєва навела приклади проектів на пострадянському просторі, які закрилися саме через збитковість – OpenSpace, «Русская жизнь» – хоча якраз їх можна було назвати якісними медіа.
«Головний редактор “Русской жизни” дав велике емоційне інтерв’ю сайту “Большой город”, в якому він розповідав, як вони намагалися бути прибутковими, як гонитва за лайками змінювала їхню роботу, вони думали, який контент розміщувати, – розповідала Тетяна Лебедєва. – І як беззмістовно це було, тому що в такому випадку простіше за все було писати замітки на кшталт “Філіп Кіркоров одружився”. За іронією долі, далі почалися проблеми вже у “Большого города”».
З протилежного боку на цифрові виклики дивиться Марк Брігс. Його можна назвати гуру в інтернет-журналістиці: Брігс увів в обіг новий термін ‑ журналістика 2.0, а його перша книжка називалася «Журналістика 2.0: як вижити і процвітати в цифровому столітті» (Journalism 2.0: How to survive and thrive in the digital age). Крім того, він автор книги «Журналістське підприємництво: як створити завтрашній день у інформаційному світі».
Джекі Банажинські, Олександр Богуцький, Рейчел Олдройд, Сіамак Дегханпур (ведучий програми «OFOGH» на перському телеканалі «Голосу Америки»), Марк Брігс
Брігс налаштований оптимістично щодо нових ринків, хоча й погоджується, що зараз журналістиці доводиться існувати в дуже швидкоплинному середовищі, тож головне – відчувати зміни і пристосовуватися до них. «На нашому телеканалі [KING-5 TV] ми маємо прибуток із традиційної реклами, однак кожного року на ній заробляємо менше грошей, бо щороку менше людей дивляться новини на телебаченні, але більше людей читають новини на веб-сайті, у смартфонах, через наші соцмедіаканали», – розповів Брігс. При цьому в останні два місяці веб-сайт телеканалу більше відвідують зі смартфонів, ніж із комп’ютерів. «Це фундаментально змінює спосіб, у який ви виробляєте новини. У бізнесі це відкриває нові можливості, які раніше не працювали», – вважає Брігс.
Телеканали й газети у таких умовах будуть шукати нові моделі прибутку, і однією з важливих складових цих моделей має бути довіра аудиторії та її готовність платити за якісний контент. Брігс наводить приклад New York Times – зараз газета має більше прибутків від читачів, ніж від реклами – і така ситуація стала можлива лише у цифрову еру (сайт New York Times, як відомо, має платний контент). Для якісної журналістики нові медіа приносять диверсифікацію моделей прибутку, переконаний він, приклади американських успішних проектів, які розпочиналися лише як електронні ресурси та продавали контент – це TexasTribune, ProPublica, California Watch.
Не поділяє оптимізму свого колеги Джон Лойд, він під час дебатів представляв протилежну позицію – на якісну журналістику недостатньо ринкового попиту. Лойд зауважив, що якраз минулого року New York Times мав невеликі прибутки, значно менші, ніж раніше. Це яскраво демонструє головну проблему якісної журналістики – на ній можна заробити мало грошей. «Справді якісні новини мають бути оточені іншим контентом, таким як розваги, скандальна журналістика, та іноді у таблоїдах легка еротика», – зазначив Лойд. Як аргумент він навів цифри тиражів газет у Великобританії. Щоранку британці читають 9 млн екземплярів газет, і сім із цих мільйонів – таблоїди (включаючи middle-market газети, такі як Daily Mail та Daily Express), наповнені розважальним контентом, а політичні теми там також подаються у супроводі пліток чи скандалів.
Якісна журналістика має невеликі прибутки або не має їх зовсім тому, що вона, по-перше, дуже дорога, а по-друге, мало людей її читають та дивляться. Більша частина аудиторії не читає такої інформації, бо думає, що вона не потрібна. «Щоби зробити якісний глибокий матеріал, потрібно багато часу, але в той же час потрібно багато часу, щоби прочитати чи подивитися такий матеріал, і крім того, зрозуміти його», – розповів Джон Лойд. Ще одна тенденція сучасної журналістики: як правило, ті люди, яким найбільше потрібна розслідувальна журналістика (тобто люди, які не мають влади у суспільстві), не усвідомлюють цієї необхідності й тому не дивляться та не цікавляться якісною журналістикою.
Неприбуткова модель ЗМІ: американські та британські реалії
Аудиторію справді потрібно освічувати та пояснювати їй необхідність глибоких, якісних матеріалів – цю ж думку поділяє Рейчел Олдройд, заступник Бюро розслідувальної журналістики в Лондоні. На конференції вона представляла альтернативну модель журналістики – неприбуткову, яка, втім, у жодному разі не може бути субститутом традиційних моделей, але повинна бути важливою складовою в системі ЗМІ. У США така модель є поширеною – там нараховується близько 75 неприбуткових медіаорганізацій (що отримують 135 млн доларів річного фінансування). Назвавши ці цифри, Рейчел Олдройд зауважила: «Але за межами США ситуація зовсім інакша. У Сполученому Королівстві наше Бюро – унікальне, у Європі також дуже мало схожих неприбуткових журналістських організацій».
Лондонське Бюро існує три роки та має у штаті 11 людей, засновано його було завдяки гранту від фонду The David & Elaine Potter Foundation. Результати розслідувань публікувались у BBC Panorama, BBC Newsnight, Channel 4 Dispatches, al Jazeera English, the Independent, the Financial Times, Le Monde та інших ЗМІ.
Рейчел розповіла про труднощі існування організації, яка виживає завдяки грантам: по-перше, це непевність у майбутньому, оскільки всі гранти, як правило, даються не більш ніж на 3 роки, і потрібно постійно перебувати у пошуку нового фінансування. Крім того, некомерційним організаціям важко виміряти успіх своєї роботи, на відміну від прибуткових ЗМІ.
«Це дуже важлива модель журналістики, яка за межами США лише починає розвиватися, – вважає Рейчел. – Щоби створити таке середовище, де б неприбуткові медіа могли вижити, треба проводити освітню роботу – і для держави, і серед аудиторії». У США неприбуткові організації мають особливий податковий статус, що полегшує їхнє існування, в той час як у Британії законодавство в цьому плані жорсткіше.
Суспільство теж не оцінює належним чином важливості розслідувальної журналістики, тому зараз ресурс не може існувати за рахунок платного контенту. «Аудиторії потрібно зрозуміти: те, що її цікавить, не обов’язково корисно для неї. А тій журналістиці, яка корисна, не завжди вистачає фінансування, і вона потребує допомоги», – завершила свій виступ Рейчел.
New media по-українськи та new new media
Про успішні моделі журналістики й українські реалії на конференції говорив Олександр Богуцький, директор-президент каналу ICTV: «Модель майбутнього журналістики ‑ це та, що побудована тільки на здоровому глузді. Немає різниці, з якого ґаджету інформація буде йти до споживача, головне ‑ зосередитися на змісті та змінити фокус». Саме якості та зосередження на споживачеві українським ЗМІ не вистачає, на думку пана Богуцького. Він навів порівняння – в Німеччині нещодавно закрилось інформаційне агентство через те, що заробіток став меншим, ніж витрати на створення продукту. «А в Україні практично кожне медіа таке, і не закривається. В цьому сенсі журналістика перестає бути якісним товаром, тому ми можемо натрапити в інформаційних повідомленнях на те, що не відбувається насправді, – зазначив Богуцький. – А ми з вами продовжуємо купувати товари таких інформаційних агентств (наприклад, новини про “ведмедів”). В нормальній країні журналістське середовище давно б сказало “до побачення” таким ресурсам». Тому журналіст у першу чергу повинен питати себе, чи виготовляє він такий продукт, який був би корисним споживачеві – і споживач буде платити тільки тоді, коли йому запропонують якісну послугу.
Олександр Богуцький
Щоб українські ЗМІ наздогнали рівень розвитку західних, має відбутися дві місцеві медіареволюції, сказав під час свого виступу Володимир Федорін, головний редактор «Forbes-Україна». «Я хочу поділитися з вами мрією – я хочу побудувати в Україні найкращу редакцію на пострадянському просторі, – розпочав він (як пізніше зауважив один із гостей заходу, цей початок нагадав відому промову Мартіна Лютера Кінга). – Проблема України полягає в тому, що тут одночасно має відбутися дві медіареволюції. Чесна, підзвітна тільки своїм читачам редакція, яка буде як в старі часи відмежована китайською стіною від рекламодавців, політичних інтересів – це для України буде new media, нові медіа».
Інша революція – це вже становлення new new media – тобто та сама мультиплатформова журналістика, яка зараз в Україні змушена просуватися значно швидше, ніж це відбувалося на Заході. За словами Федоріна, у Forbes намагаються доносити нову журналістику з різних платформ – зараз розвивають сайт і планують запустити iPad-версію. «Які журналісти мають працювати в ідеальній редакції? Це мають бути гарні командні гравці, люди, які розуміють, що ми живемо в дуже швидкому світі, що змінюється. Потрібно робити те, що робимо, на межі можливого та намагатися передбачити виклики», – вважає Федорін.
Про громадянських репортерів і роль журналіста
Як цифрові технології та соціальні мережі вплинули на розвиток громадянської журналістики – цю тему також не оминули під час конференції. Влучним видається коментар Франка Сесно, колишнього керівника вашингтонського бюро CNN, директора Школи медіа і суспільних зв’язків в Університеті Джорджа Вашингтона (він не був присутній на конференції особисто, проте його записаний коментар транслювали на екранах). «Я не думаю, що кожен зі смартфоном може бути громадянським журналістом. Проте він може бути репортером – репортер може тримати камеру під час вибуху. Але журналісту, як і раніше, потрібно пояснити інформацію, надати контекст – це і є роль журналістів у цифрову епоху. Не просто зробити контент, а поставити його в контекст, наповнити змістом».
З цією думкою погодилась і Джекі Банажинські: «У справжнього журналіста інший тип мислення, розуміння та синтезування інформації, він пише по-іншому, і це вміння здобувається протягом років практики».
Джекі Банажинські
Наприкінці конференції Джекі Банажинські зазначила, що минулий тиждень був важливим для журналістики – по-перше, це був тиждень масштабних, але, на жаль, поганих новин – маються на увазі вибухи у Бостоні, які активно висвітлювались у медіа. А водночас, коли відбулися вибухи, було оголошено лауреатів Пулітцерівської премії. «Це найвища нагорода в американській журналістиці, такий собі золотий стандарт, який щороку нагадує про рівень якості», – сказала Джекі. Матеріали-переможці «були зроблені журналістами, які вірять, що їхня робота має значення та служить суспільному благу». При цьому, на думку Банажинські, переможні матеріали демонструють, що якісна журналістика залишається важливою сьогодні та може існувати на різних платформах. Так, переможцем у номінації «Національний репортаж» стали журналісти сайту InsideClimate News, який існує всього три роки та має 7 журналістів у штаті (перемогло розслідування про нафтотруби, які спричиняють забруднення навколишнього середовища). Кілька інших нагород теж було присуджено за журналістські розслідування, також переміг проект «Снігова лавина» New York Times, який є прикладом того, як можна розповідати історії інструментами нових медіа.
Фото Фонду «Ефективне управління»