Коли соціальні мережі з’явилися, вони здавались віртуальними іграшками – принаймні для впливових світових медіагравців. Можливо, для деяких ЗМІ вони й досі лишаються такими. Для решти ж вони стають унікальним способом творення міжнародного репортажу, основою спілкування з аудиторією в офлайні або взагалі незамінним нецензурованим каналом поширення інформації.

Яку велику увагу приділяють світові ЗМІ соціальним мережам, засвідчив Усесвітній газетний конгрес та Форум редакторів, що відбулися в Києві. Одна з секцій цілком виправдала свою назву – «Переносимо соціальні медіа на новий рівень» – спікери говорили про соцмережі не як про черговий інструмент у журналістиці, а про те, що вони змінюють принципи роботи у професії. Як саме соціальні медіа впливають на редакційну роботу, залежить від стратегії кожного окремого ЗМІ та ситуації у країні.

Правда в 140 символів і новинна екосистема

Найвагоміший вплив соцмережі мають там, де є серйозні проблеми з доступом до інформації та перешкоджання у її поширенні. Приклад – катарська телекомпанія «Аль-Джазіра» (Al Jazeera). «Люди в першу чергу довіряють людям, а не конкретним організаціям. Тому важливо встановлювати персональні зв’язки із людьми», – зазначив Ріяд Мінті (Riyaad Minty), керівник соціальних медіа «Аль-Джазіри». Саме ці персональні зв’язки стали незамінним джерелом інформації під час Арабської весни, коли журналістам «Аль-Джазіри» було заборонено працювати та знімати сюжети у Ємені, Бахрейні, Тунісі та Лівії. Тоді самі мешканці міст знімали відеоролики та надсилали їх у соцмережу телекомпанії Sharek. «Ми отримали 60 тисяч унікальних відеороликів, це було феноменально», – каже Мінті.

Соціальні мережі працюють також у зворотному напрямі: під час єгипетської революції 71% трафіку веб-сайту «Аль-Джазіри» надходив із соціальних мереж. При цьому тепер 40–45% відвідувань сайту надходить із тих країн, де телеканал «Аль-Джазіри» заборонено, зокрема у США, тому люди дивляться відео в онлайн-режимі, відео також доступне через додаток у Facebook. Констатуючи стан справ із заборонами, Мінті зазначив: «Казати правду складно. Але не казати її ще складніше. Навіть якщо це буде лише 140 символів за раз».

Мінті наголосив, що соцмережі змінили схему постачання новин: ЗМІ сьогодні вже не контролери інформації, як раніше: «Коли я почув, що вбили Усаму бен Ладена, то відразу почав читати новини у Twitter, знайшов людину, близьку до нашого сайту, яка проживала в цьому місті і вела онлайн-трансляцію з місця події. Це було значно краще, ніж дивитися по телевізору».

В «Аль-Джазірі» переконані, сучасним журналістам потрібно усвідомити, що стара схема колообігу інформації в медіа вже не діє. Під час форуму редакторів Ріяд Мінті продемонстрував нову модель – коло «новинної екосистеми».

«Нині головні продюсери новин – це аудиторія, і вже від неї інформації йде до преси, інтернету, телебачення», – зазначив катарський журналіст.

Із Греції – на трьох швидкостях

Хоча соціальні мережі розглядають у першу чергу як джерело миттєвих новин, вони можуть стати рушієм для підготовки розлогих репортажів у стилі «класичної» журналістики. Як соцмережі змінюють способи сторітелінгу (розповідання історій), з власного досвіду розповідав журналіст The Guardian Джон Хенлі (Jon Henley).

«Ми хотіли зробити справді цікаві та значущі матеріали на міжнародні теми», – зауважив він. У березні цього року важливою міжнародною темою була економічна криза у Греції, про яку активно повідомляли всі ЗМІ. Джон Хенлі вирішив поглянути власними очима, які історії ховаються за заголовками про фінансові проблеми, як насправді криза вплинула на життя людей. Автор Guardian разом із оператором вирушили у відрядження в Афіни.

Однак перед цим він провів важливий підготовчий «твітер-етап». Спочатку Хенлі залишив повідомлення у своєму акаунті, написавши, що їде в Афіни і шукає історії про проблеми, з якими люди стикалися внаслідок економічної кризи, як вони долали негаразди, тобто приклади «самодопомоги». В офіційному акаунті The Guardian ретвітнули це повідомлення, потім Хенлі зробив «розвідку» у соціальних мережах та ідентифікував найбільш активних і популярних користувачів Twitter у Греції, і попросив їх теж ретвітнути інформацію.

«Це був підготовчий, але дуже важливий етап. Все запустилось, як снігова куля, люди надсилали мені свої історії, фотографії, телефонні номери в Афінах…» – розповідає Хенлі. За три дні в нього вже було 400 фолоферів із Греції. Коли Джон Хенлі прибув в Афіни, у нього був чіткий план, кому дзвонити та з ким зустрічатися. Далі почалася робота на місці – «двошвидкісний сторітелінг», чи навіть тришвидкісний. По-перше, всю свою подорож і пригоди журналіст документував у Twitter. Також по ходу подорожі створювалася інтерактивна карта: Хенлі фотографував кожну людину, в якої брав інтерв’ю, обирав цікаву цитату і надсилав у редакцію, де ці дані додавали до карти – на ній можна простежити весь маршрут і зупинки журналіста.

Окрім цього, Хенлі щоденно вів новинний блог для сайту Guardian – розміщував короткі інтерв’ю, писав невеликі матеріали. «Це була дуже насичена та досить складна подорож – протягом десяти днів я щодня твітив, писав тексти…» – зауважує журналіст.

«Я отримав багато екстраординарних історій, прикладів виживання та взаємодопомоги. Наприклад, у ситуації, коли батьки не можуть найняти репетиторів дітям для вступу у виш, студенти старших курсів безкоштовно дають їм уроки. Греки побачили у моїй подорожі реальний шанс змінити імідж країни. Було приємно, бо люди постійно дякували, мені казали: “Спасибі, я тепер знову пишаюсь, що я грек”», – розповідає Хенлі.

Після повернення в Лондон вся подорож стала темою великої статті для суботнього випуску Guardian. Стаття ґрунтувалася на 4-5 найбільш цікавих інтерв’ю. На сайті також була опублікована адаптована версія статті – приклад класичного міжнародного репортажу. Цікаво, що хоча вона вже не містила нових відомостей (більшість інформації була опублікована протягом попередніх 10 днів у вигляді коротких матеріалів), вона все одно стала найбільш популярною статтею за 48 годин і викликала бурхливу реакцію в читачів, з’явилися численні коментарі.

Джон Хенлі вважає, що таке спілкування з людьми – яскравий приклад відкритої журналістики, і таким чином можна дослідити не лише міжнародні теми, але й ширше розглянути локальні ситуації. Він дав головні поради щодо роботи у соцмережі: «Відразу ідентифікуйте ключових осіб, наполегливо шукайте унікальні історії, твітьте і ретвітьте, і обов’язково відповідайте всім, хто відгукнеться, навіть якщо у вас купа роботи, напишіть хоча б спасибі».

Відкрийте двері ньюзруму і… магазин та кав’ярню

«Соціальні мережі змінили не лише те, як ми думаємо про новини та організовуємо роботу у ньюзрумі, а головною мірою – як ми спілкуємося з нашими читачами», – сказав у своєму виступі директор іспанського сайту VilaWeb Вісент Партал (Vicent Partal). Він заснував сайт у 1995 році. Це був перший медійний онлайн-ресурс, який створювали виключно в Каталонії, і взагалі перший новинний ЗМІ в Іспанії, що існував лише в інтернеті. Тепер VilaWeb – один із найпопулярніших ресурсів у Каталонії, і має також своє онлайн-телебачення.

Вісент Партал вважає, що розвиток соціальних мереж сприяє «соціалізації» ЗМІ – у широкому розумінні, незалежно від того, йдеться про онлайн, пресу чи телебачення: «Важливо чути людей, дослухатися до думки читачів, до того, що їм цікаво, і відповідно формувати контент». А соцмережі якраз можуть допомогти зрозуміти, яких новин і чому шукають люди, які теми обговорюють. Журналісти каталонського сайту щодня моніторять сторінки в соціальних мережах місцевих газет чи сайтів, щоб переглянути, які теми викликають найбільший інтерес.

«Однак особливо важливо показати читачам, що ви справді їх розумієте і дослухаєтесь до їхньої думки», – каже Партал. Читачам – членам спільноти VilaWeb щоранку надсилають спеціальні інформаційні бюлетені, де описано, над чим зараз працюють журналісти (тобто не те, що вже опубліковано на сайті, а теми, які в розробці). Читачі висловлюються щодо цих тем, пишуть, чий би коментар чи інтерв’ю їм було цікаво прочитати.

Щоби зрозуміти інтереси аудиторії, VilaWeb вдався до екстремального методу – до редакції запрошували 15 відомих людей (із різних сфер) і кожен з них на один день ставав головним редактором сайту. Такий експеримент робився для того, щоб подивитися, яким повідомленням чи новинам надають перевагу люди. «Не все було ідеально, деякі нам такого наробили на сайті, що читачі дзвонили і казали, що наш сайт зламали, мабуть. Але це був шлях показати, що ми хочемо зрозуміти меседж читачів», – розповідає Партал.

Крім того, як вважають у VilaWeb, людям потрібні фізичні шляхи взаємодії з медіа, тобто можливість знати в обличчя людину, яка пише матеріал. Тому редакція вирішила надати цю можливість читачам – приходити до ньюзруму, спілкуватися з журналістами. Поруч із ньюзрумом навіть зробили спеціальний редакційний магазин і кав’ярню, де проводять час читачі.

Однак відвідувати в такий спосіб редакцію мають можливість лише учасники спільноти VilaWeb, а за статус членства сплачуються гроші. «Ми вирішили, що новини будуть безкоштовними – це наша місія. Але ми забезпечимо членів спільноти іншими речами: інформаційними бюлетенями, можливістю впливати на зміст сайту, вони також можуть приходити і брати участь у теледебатах з експертами. Ми говоримо про створення окремого медіапростору», – зауважив Партал.

За рік сайт набрав вже 2 тисячі членів і їх внески становлять 11% бюджету порталу. Мета VilaWeb – 5000 учасників. Засновник порталу вважає, що Twitter та Facebook – це нині найбільш дієвий шлях збільшити обсяг аудиторії для всіх онлайн-ЗМІ, і не лише розширювати аудиторію, але й змінювати мислення редакції, перебудувати ньюзрум довкола концепції спільноти.

Довідка: 64-й Усесвітній газетний конгрес та Форум редакторів відбувся в Києві 2–5 вересня. Його відвідали більше тисячі редакторів, директорів та інших менеджерів високої ланки з більшості провідних медіакорпорацій світу. Організатором заходу щорічно виступає WAN-IFRA – Всесвітня асоціація видавців газет і новин. З українського боку Конгрес приймали Українська асоціація видавців періодичної преси (УАВПП) та Український інститут розвитку медіа (UMDI). 65-й Усесвітній газетний конгрес відбудеться наступного року у Бангкоку.

Читайте також: «Всесвітній газетний конгрес. Підсумки», «Сторітелінг на папері і планшеті», «Цифровий компас або Як продати контент»,  Анабель Ернандес: «Бути журналістом – це бути адвокатом суспільства»