Кому потрібна економічна журналістика в Україні?
Хто формує попит на ділову журналістику
В Україні 423 великих компаній, 15,5 тис. середніх та 327 тис. маленьких підприємств та близько 1,5 млн приватних підприємців (джерело цих даних — річний звіт Дежкомстату). Візьміть їхніх керівників та частину менеджерів середньої ланки, додайте частину з 202-тисячної армії чиновників — і ви отримаєте приблизну кількість потенційних споживачів якісної економічної та ділової журналістики, тобто потенційний попит.
А пропозиції значно менше: жодної щоденної ділової газети чи телеканалу, журналу чи бізнес-радіо. Є кілька бізнес-видань — «Деньги», «Деловая столица», «Дело.ua», а також декілька нішевих видань, наприклад, для аграріїв чи бухгалтерів та з десяток ділових відділів при редакціях великих ЗМІ.
Питання, хто і як пише про економіку — зовсім не риторичне, а важливе для розвитку самої економіки. Згідно з результатами дослідження «Економічні новини, настрій та поведінка» (2016), економічні новини впливають на економічні очікування й поведінку населення.
Українці отримують економічну й ділову інформацію (переважно новини) з екранів ТБ та численних суспільно-політичних газет та онлайн-ЗМІ. Але журналістам, які пишуть про події у Верховній Раді, і тим журналістам, які висвітлюють умови надання кредиту МВФ чи інфляцію, потрібні різні навички на знання. Останні повинні розумітися хоча б на базових економічних речах.
Чи є в українських журналістів можливість отримати ці базові знання?
Цього року понад 2800 студентів вступили навчатися за напрямком «журналістика», але профільного навчання за напрямком «економічна журналістика» досі немає. У Могилянській школі журналістики існує курс із основ економічної журналістики, а в Інституті журналістики КНУ Шевченка можна обрати таку спеціалізацію, але, за словами студентів, цей розподіл відбувається лише тоді, коли набирається необхідна кількість студентів для групи. Відсутність такої кваліфікації означає, що серед випускників факультетів журналістики тих, які розуміються на економіці, фактично немає.
Профільна журналістська освіта за кордоном
Якщо поглянути на економічну освіту для журналістів, то у США та Європі існує багато програм за напрямками: бізнес-журналістика, фінансова журналістика, журналістика глобальних бізнесів (global business journalism) та економічні розслідування. Це переважно річні магістерські програми, що включають до п'яти курсів з урахуванням написання дипломної роботи. Перелік дисциплін містить, зокрема, економічний та бізнес-репортаж, бізнесові та економічні новини, етичні стандарти професії, менеджмент. А деякі західні університети навіть пропонують сертифікатні програми, наприклад, із підприємницької журналістикиу CUNY J-School (США) абобізнес-журналістики у University of St.Gallen (Швейцарія).
Обов’язковою вимогою майже всіх програм є практичне застосування здобутих навичок, тобто більшість програм побудована таким чином, щоби студенти мали можливість спілкуватися з представниками найкращих бізнес-видань і топовими бізнесменами — можливість знайти працедавця й дізнатися про гравців ринку. Подібні зустрічі дозволяють не лише розібратися в «кухні» кожного видання, а й краще розумітися на роботі індустрій, знати, хто ухвалює ключові рішення для ринку і де є можливість для маніпуляцій.
Україна: чи задасть неформальна освіта тренди для формальної?
Дискусія навколо того, чи справді виші задовольняють потреби ринку праці — вічна, особливо в Україні. Коли формальна освіта перестає бути актуальною й відповідати вимогам часу, то завжди є місце для неформальної. Нині саме неформальна освіта для економічних журналістів сприяє їхньому професійному зростанню і дає молодим фахівцям можливість отримувати практичну спеціалізацію.
Так, улітку 2016 році Київська школа економіки організувала Школу економіки для журналістів. Програма складалася з трьох триденних модулів і охоплювала такі теми, як державні фінанси, корпоративні фінанси й ринки капіталу, економічне зростання та його чинники.Це була одна з перших ґрунтовних програм, де серед лекторів були економісти-практики, дослідники, що публікуються в міжнародних виданнях, і політики, що ділилися специфікою роботи української економіки.
Вже через рік, улітку 2017-го, «Українська правда» та «Академія Deutsche Welle» оголосили набір на навчання журналістів у рамках Школи економічної журналістики. Школа розпочалася восени і складається з офлайнових лекцій. Вісім викладачів, чотири тематичні модулі та 12 повних навчальних днів.
Протягом усього року Київська школа економіки разом із VoxUkraine працювали над поглибленням ідеї минулорічної школи, тому на початку вересня заснували Центр удосконалення економічної журналістики, щоб мати більш сталу й послідовну навчальну модель. У рамках центру існуватиме дискусійний клуб на економічну тематику, будуть проводитися дослідження медіасфери, триватиме модульний навчальний курс «Економіка, ринки та аналіз даних» та запускається перший дистанційний курс із економіки для журналістів «Як писати про економіку без помилок». І якщо більшість навчальних програм для економічних журналістів базуються переважно в Києві, вимагають фізичної присутності й мають лімітовану кількість місць, то онлайн-курс — наразі єдина можливість здобувати профільну освіту і підвищувати рівень своєї кваліфікації, доступна для журналістів з усієї країни.
За останні два роки кількість неформальних освітніх заходів для економічних журналістів суттєво збільшилася. Вебінари, публічні лекції, курси — це все неформальна освіта. І, напевно, зі збільшення попиту на подібні речі, зокрема серед молодих журналістів, українські університети з напрямками «журналістика» будуть змушені створювати відповідні профільні програми з бізнес-журналістики.
Допоки ж попит і пропозиція ділової журналістики не знайшли точки рівноваги, варто користуватися наявними можливостями для розвитку й шукати в собі українську Іду Тарбелл.