Україна залишила групу країн-лідерів за поширеністю тютюнокуріння, перемістившись із четвертого місця на 24-е. Такі дані Третього звіту ВООЗ щодо глобальної тютюнової епідемії, оприлюднені 2011 року, промовисто говорять про те, що українці відмовляються від нікотинової залежності (2010 року в Україні щоденно курило лише 25,5% населення, тоді як 2005 року — 37,4%).

Чому курити в Україні стало не модно? Олег Скрипка, Яна Клочкова, Ані Лорак, Денис Силантьєв, Григорій Чапкіс і сотня інших відомих зірок спорту, культури, кіно ще 2008 року підписали «Маніфест проти куріння» і цим деморалізували образ куріння та популяризували здоровий спосіб життя. Публічні висловлювання, донесені ЗМІ до мільйонів прихильників кумирів, — як, наприклад: «Куріння — це залежність, а я — за свободу» Олега Скрипки чи «Пасивне куріння — мазохізм для оточуючих» Яни Клочкової, — додають переконливості курцям відмовитися від цієї звички-хвороби, а молоді — не починати курити.

Чому українці масово відмовляються від куріння? Держава під тиском і у співпраці з міжнародною та українською громадськістю ухвалила ряд законів, які змінили ставлення громадян до проблеми. Скорочення поширеності куріння досягнуто завдяки втіленню заходів, запропонованих ратифікованою Україною 2006 року Рамковою конвенцією із боротьби проти тютюну (РКБТ), — таких, як підвищення тютюнових податків, заборона певних видів тютюнової реклами, поступове звільнення робочих та громадських місць від тютюнового диму, запровадження текстових попереджень на тютюнових упаковках. Саме завдяки цим заходам тютюнову епідемію в нашій країні вдалося зупинити.

Водночас у світі близько 5 млн людей помирають від хвороб, спричинених тютюнокурінням. В Україні — це 100 тисяч наших співгромадян щороку, які передчасно йдуть з життя; 10 відсотків від цієї страшної цифри стають жертвами пасивного куріння.

22 березня «Телекритика» провела круглий стіл із редакторами та журналістами провідних видань, де було обговорено роль журналіста в антитютюнових кампаніях. До слова, 2010 року ТК видала практичний посібник «Незабичковане слово. Як висвітлювати тютюнові теми». Як відомо, кожного разу, коли Україна намагається прийняти черговий антитютюновий закон, ЗМІ просто кишать статтями — і правдивими, й «джинсовими».

Газета «День» поцікавилась у відомих журналістів, яким є їхнє бачення ролі журналіста в антитютюнових кампаніях?

Світлана ОСТАПА, оглядач «Телекритики», член робочої групи з підготовки законопроекту про цілковиту заборону реклами тютюну:

— Я вважаю, що рецепт для журналістів, які хочуть висвітлювати антитютюнову/тютюнову тематику, надзвичайно простий: треба писати правду. Навіть, якщо ви особисто курите; навіть, якщо вам хочуть заплатити гроші, щоб ви викривили або приховали інформацію. Писати правду — це один із основних стандартів журналістської професії.

Медійники зазвичай виступають проти заборони будь-якої реклами, оскільки це впливає на їхні доходи. Але, на мою думку, інтереси галузі не можуть бути вищими за інтереси суспільства. Реклама не тільки популяризує, а й формує моду. А я проти моди на куріння.

Як громадянин, я всіляко підтримую введення всіх жорстких норм проти куріння: повну заборону реклами тютюну, заборону спонсорства тютюновою індустрією спортивних змагань, подорожчання сигарет, збільшення акцизів тощо.

Роман ЛЕБЕДЬ, ВВС:

— Завдання журналіста ВВС — реагувати на проблеми та виклики, які постають перед суспільством. Життя та здоров’я людей — це завжди актуальна тема, і мій професійний обов’язок — інформувати про загрози, які можуть виникати, зокрема — й про небезпеку впливу тютюну. ВВС однією з перших порушила цю тему п’ятдесят років тому, коли в Британії було опубліковано ключову доповідь щодо шкоди куріння. Архівні записи ілюструють, наскільки змінилося ставлення соціуму до проблеми за цей час: якщо 1962 року дуже мало людей всерйоз сприймали небезпеку, пов’язану з курінням сигарет, то 2012-го курці в Британії почуваються аутсайдерами. Однак півстоліття поспіль тема залишається на порядку денному як для Великобританії, так і для України, яка робить спроби наблизитися до міжнародних стандартів протидії впливу тютюну на здоров’я людей. І дуже важливо дати аудиторії об’єктивну картину ситуації.

Костянтин КРАСОВСЬКИЙ, керівник відділу з контролю над тютюном Інституту стратегічних досліджень МОЗ України:

— Я вже майже 20 років займаюся боротьбою з тютюновою епідемією й за цей час дав сотні інтерв’ю, провів багато годин в ефірі, й зараз, аналізуючи цей досвід, я не можу пригадати жодного журналіста, який би став у цій боротьбі на бік тютюнових компаній. При цьому в Інтернеті є багато замовних матеріалів проти тих, хто займається антитютюновою діяльністю. Втім, кожен із цих матеріалів є або анонімним, або підписаний ім’ям, пошук якого в Інтернеті показує, що це лише перша-друга стаття такого «автора» (в лапках, бо зазвичай таке ім’я є псевдонімом). Крім брехні та злоби, замовні матеріали відрізняє й відвертий непрофесіоналізм: неупередженому читачеві видно, що фрази явно висмикнуто з контексту, а «факти» дуже легко спростовуються. Я не можу згадати жодного справжнього журналіста, який дбає про свою репутацію, щоб він або вона свідомо сприяли тютюновим компаніям, навіть враховуючи те, що в цих компаній завжди є гроші на оплату замовних матеріалів. Але справжні журналісти розуміють, що репутацію за гроші не купиш, а ось до журналіста з репутацією чесні гроші врешті-решт самі прийдуть.

Ганна ГОПКО, координатор Коаліції громадських організацій «За вільну від тютюнового диму Україну»:

— За останні 15 років кількість населення України скоротилася майже на 7 млн осіб (із 52,2 млн до 45,6 млн), що можна порівняти з населенням таких країн, як Данія, Грузія, Фінляндія, Норвегія. Щорічно Україна втрачає понад 700 тисяч своїх громадян, третину з яких становлять люди працездатного й репродуктивного віку. Ці факти визначають місію журналіста — писати про причини вимирання населення та шляхи подолання демографічної кризи. Саме тому важливо, що журналісти активно долучилися до антитютюнової боротьби, шукаючи правду та доносячи її до людей.

Нести «здорову» інформацію, а не маніпуляції — непросте завдання в часи кризи і тоді, коли в транснаціональних тютюнових компаній багато грошей на формування громадської думки щодо неефективності підвищення акцизів, заборони реклами та звільнення громадських місць від куріння, дискредитацію антитютюнових активістів, формування до себе лояльного ставлення. Водночас наша перемога — а це тенденція до зменшення курців — свідчить, що громадськість та журналісти усвідомлюють, що пріоритети громадського здоров’я вищі за надприбутки тютюнових компаній. В останній кампанії за звільнення країни від реклами тютюну було десятки статей. Особливо мені сподобалася назва в регіональній пресі — «Отруювачі українців» просять Януковича не позбавляти їх прибутків» — про те, щоб Президент наклав вето на закон про заборону реклам тютюну.

Автор: Юлія СОЛОХА, координатор медіапрограм Регіонального центру громадянського представництва «Життя».

Джерело: Газета «День»