Захід був приурочений до 40-річчя кафедри телебачення і радіомовлення ІЖ КНУ. Виступаючи зі вступним словом, директор Інституту журналістики професор Володимир Різун зазначив, що одним з найактуальніших питань для вишу залишається принциповість напряму підготовки: журналіст-універсал чи спеціалізований фахівець. Протягом останніх років програму, за висловом директора, гойдало від спеціалізацій до універсальної моделі і назад, тож цінним буде вислухати з цього приводу думку учасників-практиків. Другою важливою темою пан Різун назвав дискусію у професійних колах щодо необхідності насичення навчальної програми соціально-гуманітарними дисциплінами: політологія, соціологія тощо. У такому разі доведеться пожертвувати низкою практичних курсів (наразі теорія і практика в Інституті журналістики йдуть 50 на 50: половина часу теоретична підготовка, друга половина – моделювання виробничого процесу). Якщо професійна спільнота дійде висновку про реальну необхідність розширення викладання соціально-гуманітарних дисциплін, буде доцільним зустрітися представникам всіх 70 українських вишів, які готують журналістів, зібрати «замовлення» роботодавців і підготувати зміни держстандартів журналістської освіти, — зазначив Володимир Різун.

Завідувач кафедри телебачення і радіомовлення Олесь Гоян вказав на важливість співпраці у практичній площині та згадав у цьому контексті широкомасштабну угоду про проходження студентами практики, яка була укладена між Інститутом журналістики та Держкомтелерадіо. Пан Гоян також зауважив, що основне завдання профільних вишів — не лише давати практичні навички, але й плекати єдині журналістські стандарти та створювати професійну культуру. 

Член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, випускниця Інституту журналістики Лариса Мудрак, назвала існуючу ситуацію «міксом з елементами пострадянської, незалежної та європейської журналістики». За її словами, це хороший мікс, але треба розвивати єдину національну ідентичність у цій площині. На переконання пані Мудрак, нинішні терміни «інформаційна політика» та «інформаційна безпека», які вживаються у законодавстві, є нерелевантними, оскільки фактично не мають дефініцій. Натомість варто говорити про «інформаційну культуру», а на практиці необхідно встигати імплементувати новинки технологій, які з’являються частіше і частіше. Що ж до переходу України на цифрове мовлення, представниця Нацради запевнила, що він відбудеться вчасно. 

Генеральний директор Національної радіокомпанії України Тарас Аврахов висловив переконання, що сучасний журналіст має бути універсалом і розкритикував рівень журналістів («Хоч там які технології, залізяка за нас говорити не буде. Проблема в тому, що не вміємо і не хочемо думати, і що було б з роботою сучасних журналістів, якби зник інтернет і стрічки інформагенцій —  страшно подумати»). 

Директор служби новин ДТРК «Всесвітня служба УТР» Андрій Юричко підтримав пана Аврахова, зауваживши, що більшість нинішніх журналістів, які, зокрема, вказують у резюме вільне володіння трьома мовами, погано володіють і однією. Без технічної грамотності, розуміння базових принципів режисури і монтажу теж складно бути хорошим тележурналістом, у цьому плані має бути універсальність. Пан Юричко висловив занепокоєність нестачею спеціалістів, зокрема, у галузі дітячого телебачення, бо такого фахівця дуже важко підготувати, і висловив ідею створення на базі вишів курсів підвищення кваліфікації для журналістів, які починають працювати у новій для себе галузі чи виді ЗМІ. Ідеальним прикладом співпраці між студентами і роботодавцями він назвав ситуацію, коли протягом двох-трьох років студент приходить на практику в одну редакцію, а після цього пропонує себе як повноцінного співробітника, чи це пропонують йому.  

Заступник головного редактора ТО експериментальних програм НТКУ (проект «Телеакадемія») Олег Климчук нагадав, що влітку 2010 року була підписана угода між Інститутом журналістики та НТКУ, внаслідок якої студенти змогли робити свої програми для ефіру на Першому національному. За словами пана Климчука, «Телеакадемія» для керівництва каналу — це можливість подивитися, з якими ідеями приходять молоді журналісти, а для студентів – шанс почати кар’єру на Першому національному чи співпрацю з комерційними каналами, які теж дивляться матеріали «Телеакадемії».

Повертаючись до теми спеціалізації, журналіст Артем Шевченко зауважив, що за існуючих умов журналіст, який не може завантажити ролик на ютуб та змонтувати його, на телебаченні не має майбутнього. Але окрім технічних знань, телеменеджерам хочеться бачити у молодих журналістів і аналітичне мислення, критичну оцінку дійсності, ширше знання бекграундів. Пан Шевченко наголосив, що більшість практикантів не мають розуміння, чого вони хочуть від каналу, ким і в якій програмі мріють працювати — лише розглядають телебачення як щось сакральне. Інше цікаве питання, за словами головного продюсера, це відсоток журналістики на сучасному українському телебаченні, де бюджети розважальних форматів набагато більші, ніж інформаційних. 

Медіаексперт Олександр Зирін не погодився із прибічниками універсалізації. На його думку, потрібні, навпаки, вкрай спеціалізовані журналісти. Експерт заявив, що тележурналісти часто виконують функцію «підставки для мікрофона» і навів приклади західних практик, коли молоді репортери практично не з’являються на екранах в інформаційно-аналітичних програмах, бо глядач вірить більш старшим і досвідченішим. Пан Зирін вказав також на відсутність в українських тележурналістів професійного об’єднання, в якому могли б формуватися внутрішні стандарти, спільна позиція та професійна культура. 

Фото - Павло Довгань