Психологічна наука до визначення типів журналістів ще не дійшла, однак медійники вже роблять це своїми силами. Статтю з назвою «4 типи журналістів: як вони працюють і чого ми можемо в них навчитися» опублікували на сайті Інституту медіадосліджень Пойнтера (The Poynter Institute for Media Studies).

Автор, Метт Томпсон, стверджує, що мотивації й цілі в роботі журналістів відрізняються, відповідно різниться і якість виконання різних завдань. Знання сильних і слабких сторін допоможе й колегам під час спільної роботи, й керівнику – у визначенні завдань для підлеглих. Матеріал викликав активне обговорення серед відвідувачів та пропозиції розширювати типологію. Пропонуємо виклад цієї статті.

Багатьом відомий тест Маєрса-Бріґса, який ідентифікує психологічний тип особистості – деякі навіть проходять його при прийомі на роботу. Моя реакція на такі тести зазвичай була скептичною – цінність результатів я вважав такою ж, як рекомендації гороскопів. Однак згодом, порівнюючи отримані результати проходження тесту з результатами колег, я змінив думку, оскільки в його основі дуже проста істина – ми всі взаємодіємо з навколишнім світом у різний спосіб, і важливо враховувати цю різницю під час міжособистісної комунікації. Тоді ми будемо ефективніше працювати в команді.

Пізніше я працював із багатьма журналістами в різних ЗМІ. Я помітив, що по відношенню до різних журналістів, яких зустрічаю, використовую різну «термінологію» – щоб описати їхні мотиви, переваги та недоліки в роботі. Згодом класифікація конкретизувалася – найбільш поширеними є чотири типи журналістів.

Звісно, це просто ймовірні типи, а не непорушні правила. Кожному журналісту може бути властива будь-яка з цих рис, але переважатимуть якості одного типу. Також різні умови роботи вимагають різних підходів; адже працюючи в журналістиці, ми в першу чергу маємо думати про громадський інтерес, а не про потуранням особистим схильностям.

Однак уміння виявляти ці схильності стане в нагоді. Є декілька шляхів досягти цілі. Й усвідомлення наших найбільших переваг чи недоліків допоможе краще виконувати роботу.

Розповідач історій

Головна мотивація: Встановлювати зв’язки між людьми, звертати увагу на проблеми.

Найкраща похвала: «Який сильний лід!».

Сильні сторони: Оповідачі зроблять найнудніший матеріал яскравим. Образно кажучи, в них броколі смакуватимуть як тістечка. У руках такого журналіста навіть матеріал про засідання міської ради міститиме інтригу й загадку. Ці журналісти звертаються до найширшої аудиторії, адже привабливо зроблений матеріал може бути цікавим кожному. До того ж, яскраві історії та їхні герої запам’ятовуються надовго, навіть якщо факти вже стираються з пам’яті – а це хороші теми для теревенів між знайомими. Підозрюю, що більшість журналістів відносяться до цього типу.

Потенційні помилки: Реальність іноді кидає виклик класичним традиціям розповіді. Маючи пристрасть до захопливого сюжету, ми можемо не помітити базових, основоположних тенденцій – вони відразу не впадають в очі, але зрештою виявляються найважливішими. Наприклад, журналісти іноді схильні перетворювати політичні перегони на грандіозне драматичне зіткнення персонажів (при цьому самостійно приписуючи «героям» характер і думки). Але часто динаміка політичних змагань має насправді дуже приземлений характер, і на неї впливає складний набір різних обставин. Для яскравого матеріалу такі моменти не підходять, оскільки вони уповільнюють хід розповіді, роблять її, на думку журналіста, менш цікавою – це змушує оминати складні (проте головні) аспекти або надто спрощувати їх.

Мисливець за новинами

Головна мотивація: Оприлюднення невідомих чи прихованих фактів.

Найкраща похвала: «Ти таке розкопав!».

Сильні сторони: Любителі новин мають незгасиму допитливість і драйв, що допомагає їм постійно відкривати нові факти. Більшість журналістів, які займаються розслідуваннями, відносяться до цього типу. Хоча в епоху Twitter новини вже стали продуктом споживання, кожен, хто регулярно публікує абсолютно нову інформацію і часто є першим джерелом – матиме широку й віддану аудиторію.

Потенційні помилки: Новини мають властивість надто розширювати контекст. Часом ми приділяємо невиправдано багато уваги новій інформації, але при цьому припиняємо приділяти вагу відомим фактам – а це часто допомагає краще зрозуміти проблему. В гіршому випадку така тенденція змушує нас буквально ковтати безкінечний потік непотрібних подробиць, забуваючи про справді суттєву річ – динаміку історії, яку ми розповідаємо.

Системний аналітик

Головна мотивація: Осмислення світу і пояснення іншим у доступній формі.

Краща похвала: «Завдяки тобі я вперше зрозумів суть цього питання».

Сильні сторони: Системні аналітики мають справжній дар «дивитися в корінь» проблеми, визначати причини, ключові тренди і вдалі схеми/моделі, які збирають матеріал докупи. Найбільш жадана ціль для них – стати експертом у темі, знати предмет настільки, щоб можна було писати аналітичні матеріали, а не новини. Такий рівень авторитету превалює та надихає аудиторію, читачі чи глядачі повертаються знову і знову до матеріалів журналіста, щоб відстежити його нові відкриття і дослідження.

Потенційні помилки: Буває важко знайти способи подати матеріал (наприклад, на наукову тему) у доступній формі, для широкої аудиторії. Системні аналітики мають пильнувати, щоб їхні тексти адресувалися не лише експертам із проблеми чи інсайдерам. Їм постійно потрібно концентруватися на широкому, базовому знанні, не намагатися висвітлити безліч індивідуальних історій чи випадків – вони вносять усе нові й нові нюанси та винятки, що в результаті спантеличує чи втомлює аудиторію. Крім того, поглиблений аналіз предмету вимагає часу – а це працює проти потреб безперервного новинного процесу в журналістиці.

Провокатор

Головна мотивація: Відкривати нові грані у світі, суспільстві.

Краща похвала: «Це неперевершена проникливість, я ніколи не думав про такий аспект питання».

Сильні сторони: Провокатори неначебто обробляють чи стесують загальноприйняті ідеї та поняття, порушують звичну тенденцію медіа до «стадного інстинкту» – повторювати й дублювати ракурс висвітлення проблеми. Вони спонукають мислити по-новому щодо певної теми; визначають нові тенденції, яких іще ніхто не помітив. Висвітлити ситуацію, на яку раніше ніхто не звертав уваги, акцентувати увагу на тому аспекті чи куті зору, яким ніхто не цікавився – це найкраща ділянка роботи для Провокаторів, де вони можуть особливо добре виявити себе. Їм приносить задоволення порушувати традиційне знання і спонукати до критичного мислення.

Потенційні помилки: Оригінальність не дорівнює проникненню в суть. Бажання відшукати свіжий погляд може перетворити журналіста на бунтівника, який при цьому працює неефективно, заради самого протесту. Крім того, журналіст може почати бачити й писати про тенденції, яких насправді не існує. Провокатори не повинні здіймати галас через кожен виняток із правил чи будь-яку нетипову річ. Також є небезпека, що фіксація на таких історіях відчужить аудиторію, а не зацікавить її.

Використання сильних сторін можна порівняти з ситуацією, коли людина правша або лівша. Обидві руки необхідні, але частіше ми користуємось однією, коли потрібно зробити щось, працюємо цією рукою частіше і стаємо вправнішими. Це ж саме стосується інструментів у журналістиці – кожен вправніше використовує свій набір. Тим не менше, кожен із цих типів може створювати як якісну журналістику, так і жалюгідну. Мені здається, що найкраща журналістика виходить тоді, коли журналісти з різними здібностям та сильними сторонами працюють разом.

За матеріалами Poynter підготувала Марина Дорош