Я регулярно роблю пошук у твітері за словами «наукова журналістика». Якщо ви зробите те саме, будете здивовані або навіть шоковані кількістю критики на адресу наукової журналістики у твітер-сфері. Це свідчить про неоднаковий рівень наукової журналістики сьогодні, і це насправді ознака часу: Не всі журналісти, які пишуть про науку, – наукові журналісти. Є значна частина журналістів загального профілю, вони за власним бажанням чи через необхідність висвітлюють тему науки, якщо вона актуальна в певний день.

Треба визнати, що медіа нині перебувають у скрутному становищі. Прибутки падають, бюджети скорочуються, журналісти втрачають роботу. Прикро, але зазвичай звільняють саме «галузевих» журналістів, фахівців певної сфери. У такій ситуації страждає в першу чергу спеціалізований контент, а не загальні новини. Щоб виходити зі становища, деякі медіа вдаються до «чурналізму» (англ. churnalism), тобто використовують прес-релізи з піар-відділів університетів та дослідницьких центрів, і публікують їх, не перевіряючи. Інші редакції заохочують журналістів підхоплювати сенсаційні повідомлення – в тих темах, на яких вони не дуже розуміються.

Тепер як ніколи наукова журналістика має сказати своє слово.

Звісно, знання про те, що корови можуть відчувати магнітне поле Землі, навряд чи вплине на ваше життя, але зміна клімату та електронні пристрої справді можуть вплинути на вас. Нині знання стимулює розвиток економіки найбільш розвинутих країн та країн, що розвиваються; наукове товариство створює робочі місця та експортує технологічні інновації й кадрові ресурси. Беручи до уваги все це, люди потребують достовірної та критичної наукової журналістики – нині і ще більше в майбутньому.

Крім того, наука знову стала м’ячиком у грі напередодні майбутніх президентських виборів. Деякі з кандидатів намагаються експлуатувати старомодні наукові ідеї для того, щоби привернути більшу кількість прихильників. Тому, поки книжка «Погана наука» Бена Голдекра (британського доктора і критика наукової неточності) не є обов’язковою у студентській програмі (а мала би бути, до речі), нам потрібні журналісти з належним рівнем наукового знання, щоб вони могли відрізнити науковий факт від вигадки.

Чому науці потрібна спеціалізація?

Отже, чому наукова журналістика має бути окремою спеціалізацією? Що відрізняє її від висвітлення загальних новин? По-перше, наукові журналісти, так само як їхні колеги, які висвітлюють теми спорту, політики чи економіки, повинні мати знання вище середнього в тій галузі, про яку вони пишуть.

Звісно, ніхто не чекає, що сучасний, фактично, універсальний журналіст буде висвітлювати всі теми однаково якісно. Шеф-редактори скажуть, що всі журналісти можуть написати чи зняти сюжет про наукове відкриття, головне – ставити правильні питання. Це частково правда, однак лише добре розуміння сфери, про яку ви пишете, дасть змогу розібратися, які запитання правильні, а які ні.

Наука потребує багато пояснень, починаючи від метаболізму людського організму і завершуючи квантовою механікою – такі речі не можуть вважатися загальним знанням. Це допоможе журналісту усвідомити різницю між атомом і молекулою, кореляцією і причинно-наслідковими зв’язками, знати, що таке пі-величина (p value), ефект плацебо, контрольні групи і метод випадкових чисел. Журналісти повинні знати, що звіти на стадії клінічних випробувань є передчасними, і не всі результати дослідів на щурах може бути проектовано на людський організм, і що більшість досліджень на тему дієт потрібно сприймати скептично.

Хороший науковий журналіст читає наукову літературу та періодичні видання з теми, на яку пише. Знання наукової мови – це обов’язок. Надання контексту – також важлива частина роботи. Необхідно пояснити своїй аудиторії, яке значення має конкретне дослідження чи відкриття. Люди – в тому числі журналісти – повинні усвідомлювати, що наука – це безкінечний пошук, жоден результат не можна вважати істиною в останній інстанції.

Хоча наукова журналістика дотримується тих самих правил, що й будь-який інший вид журналістики, є важлива відмінність – вона стосується збалансованості у повідомленнях. Як відомо, вважається хорошою журналістською практикою розглядати проблему з різних точок зору, подавати дві сторони медалі. Прихильники і противники певної ідеї повинні мати однакову вагу в тексті чи сюжеті. У науковій же темі таке правило балансу не працює. Звісно, критика певного дослідження має бути присутня, але обсяг такої критики повинен відповідати чисельності групи вчених, які підтримують цю критику.

Хороший приклад – тема зміни клімату, яка обговорювалась останніми роками, багато ЗМІ часто надавали слово прихильникам критичної точки зору. При цьому багатьох із таких критиків не можна називати експертами, проте вони ставали центром уваги лише заради збереження балансу, хоча і презентували меншість. Чому це є проблемою? Тому що через постійну підтримку балансу в матеріалах на наукові теми, в аудиторії складеться враження, начебто наукова проблема більш дискусійна, ніж вона є насправді. У звіті про висвітлення наукових тем на BBC також дійшли цього висновку.

Необхідність спеціального навчання

Потужна наукова журналістика починається з якісного навчання. Йдеться, по-перше, про навчання для журналістів загального профілю, які інколи висвітлюють наукові теми; по-друге, це навчання науковців і студентів наукових спеціальностей, якщо вони збираються працювати у журналістиці; і по-третє, навчання для наукових журналістів, аби вони могли робити більше якісних дослідницьких матеріалів.

Не зрозумійте мене неправильно: я не маю на увазі, що таке навчання – це стовп, на якому стоїть уся наукова журналістика. Справді, є чимало журналістів, які примудряться неякісно подати наукову новину навіть після інтенсивної навчальної програми. Нехай ці журналісти залишаться неназваними, я ціную їхню роботу, оскільки вона забезпечує мене свіжим навчальним матеріалом. Але більшість журналістів прагнуть професійно готувати матеріали на такі теми. Зрештою, матеріал підписано їхнім іменем, це не лише питання поваги до вченого, який згадується у тексті.

Вже є декілька чудових навчальних програм.

Зокрема, це Товариство наукових журналістів у Массачусетському технологічному інституті (The Knight Science Journalism Fellowship at MIT). Воно надає журналістам можливість зануритися в конкретну наукову тему. Це дозволить висвітлювати обрану сферу краще та ретельніше. Інститут також організовує бут-кампи на специфічні теми, такі як харчування, медичні дані та всесвіт.

Навчання з наукової журналістики набуває важливішого значення в країнах, що розвиваються. Тому що там наукові відкриття й технологічні інновації мають усе більший вплив. Одразу спадають на думку такі теми як: контроль за хворобами, сільське господарство, вміння використовувати водні ресурси, відновлювальні джерела енергії, суперечки навколо наслідків зміни клімату. Світова федерація наукових журналістів, яка представляє 41 асоціацію наукової й технологічної журналістики у різних країнах, також визнає необхідність висвітлювати ці теми в країнах, що розвиваються. У 2006 році федерація розпочала програму тренінгів SjCOOP (Science journalism COOPeration) для журналістів африканських та арабських країн. Тепер планується продовжити такі тренінги для журналістів країн Азії й Латинської Америки.

В рамках проекту SjCOOP організували перший онлайн-курс із наукової журналістики. Його представлено сімома мовами, й він відкритий для всіх. Онлайн-курс охоплює різні напрями роботи – від пошуку й оцінки наукових тем до повідомлень про наукові дискусії й методики роботи зі статистикою і соціальними медіа.

Отже, висвітлення наукових тем вимагає певних вмінь. Інструментарій, щоби здобути ці вміння – доступний. Нам потрібно більше університетів, де була б окрема спеціалізація «науковий журналіст», це дасть змогу готувати наступне покоління журналістів. Потрібно, щоб наука була обов’язковим предметом у школах журналістики. Також нам потрібні головні редактори, які би давали можливість працювати науковим журналістам.

Це необхідно, оскільки потреба у висвітленні тем науки і технологій зростатиме – на перших шпальтах в економічних та бізнес-рубриках, звісно, в наукових рубриках і в тій самій обуреній твітер-сфері.

Автор: Франк Найенс (Frank Nuijens) – головний редактор університетської газети Delta і наукового журналу Delft Outlook у Делфтському університеті технологій у Нідерландах; читає лекції на наукові теми в університеті; до цього працював як журналіст у наукових програмах і на національному сайті наукових новин голландського суспільного мовлення (Dutch public broadcasting). Редагує онлайн-курс із наукової журналістики у Світовій федерації наукових журналістів.

Джерело: Public Broadcasting Service (PBS)

Переклад: Марина Дорош