Де майстер-класи з джинси?

Де майстер-класи з джинси?

00:00,
10 Квітня 2013
2831

Де майстер-класи з джинси?

00:00,
10 Квітня 2013
2831
Де майстер-класи з джинси?
Де майстер-класи з джинси?
Про освіту, секс, журналістику і щось більше. Студент школи журналістики УКУ про те, якою далекою є журналістська освіта від реалій вітчизняного медіаринку.

Усе в українській освіті прекрасно. Й це не дивно, бо курує її в нас чоловік украй серйозний – несерйозні собі звань полковника, не служивши в армії, не присвоюють. Одна лише проблема: в більшості галузей, що визначають життя суспільства, освіта наша не має ані найменшого прикладного значення. Реалії, з якими стикається випускник вищого навчального закладу, непередбачувані, й часто йому доводиться підлаштовуватися та вчитися наново.

У виші вчать усього, але не того, що треба. Є тут життєво необхідні предмети – охорона праці, безпека життєдіяльності, гігієна праці та цивільний захист населення, – але немає того, з чим новоприбулий працівник стикнеться на робочому місці. Якщо заглянути в розклади найкращих українських університетів із різних правничих спеціальностей, ми не побачимо там предметів чи хоча б спецкурсів «Як брати хабар», «Як ділитись із начальством», «Як засадити невинуватого», «Як виправдати мажора», «Як із постраждалого зробити винуватця» тощо.

Митників не вчать перевозити контрабанду, архітекторів – як схалявити на проекті, будівельників – як узяти відкат і зекономити, використавши замість необхідного матеріалу дешевий неякісний замінник. Чи, може, майбутніх священиків у семінаріях научають ділитися не лише з ближнім, а й із настоятелем, що щаблиною вище в церковній ієрархії? Інженерів – красти з виробництва матеріали, інструменти та готову продукцію? А мали б.

У журналістиці ми стикаємось із тими ж реаліями. В реальній роботі одні запити, а вчать зовсім іншого.

Нас зовсім не готують до справжніх реалій. Уся спрямованість – на чесність, етичність і моральність у професії, створення якісного продукту. А це не дає ніякої прикладної користі на сучасному українському медіаринку!

Прекрасно, що був у нас один добрий чоловік, який казав: «Вимовляєш слово “секс”, і 90% аудиторії твої. Перемикаються з інших каналів, щоб тебе послухати чи побачити. Виловлюють це слово в тексті, навіть якщо воно одне на здоровезну статтю». Він знає, що каже, тому слово «секс» просто необхідно вживати секс усюди й побільше, щоб привернути увагу секс якомога більшої частини аудиторії. А ще потрібно секс обов’язково звертатися до дражливих тем секс, згадуючи про те, що турбує українців найбільше секс: гомосекуалісти, комуністи, «бендеровцы», мажори, кучму-геть, великі зарплати й новий джип сусіда. Тож дякую цьому хорошому чоловіку за прикладну користь від його рекомендації.

А чого ж намагались учити нас інші? Писати репортажі, фейлетони, есеї. Та ж їх здатні не те що написати, а й прочитати одиниці! Для того, щоб навчити нас робити розслідування, запрошують не лише українських медійників, але й польських, які кажуть, що там якісна журналістика помирає. Люди з різних країн приїжджають, щоб повчити етики, розуміння ідентичностей, медіаграмотності, медіакритики, критичного мислення і мультиперспективізму.

І це в той час, коли шеф-редактор «Коментарів» заявляє: «Ні на чому так не можна заробити, як на правді. Баланс між правдою і джинсою завжди повинен бути. Баланс правди завжди може монетизуватися в журналістиці».

Коли так, то кому потрібна професійна етика? Де щось реальніше?

Де майстер-класи з написання/знімання/запису замовних матеріалів? Вони ж різних видів бувають: економічні (вона ж комерційні), політичні з їх підвидами: передвиборчі, сімейні, пакращувальні, «уменеємрія»; а ще ж поділити можна на відверту джинсу та приховану і т.д. Цьому можна цілий семестр присвятити секс (щось я давно цього слова не вживав), а позаяк джинса – одна з головних дохідних статей значної частини видань, то не тільки можна, а необхідно!

Ще потрібні майстер-класи з прогинання під власника і виконання темників. Воркшопи маніпулятивних технологій – від перекручування фактів до перетворення білого на чорне, а чорного на бурячкове. Треба вчити репостингуфейків і написанню матеріалів, де одним із персонажів є ведмідь. Навчати висмоктувати тексти з пальця й шукати фото голих колег по роботі. Ми повинні навчитися правильно похвалити владу або хоча б наїхати на неї так, щоб ані словом не зачепити Віктора Федоровича – щоб не відволікати його від написання чергової книги, а вони ж – на вагу золота.

Ось вони, знання, необхідні для кожного сучасного журналіста – від того, що сидить на стрічці новин сайту в найглухішого з інтернетизованих районів країни, й до головного редактора провідного київського ЗМІ. Власне, всього цього журналістові доводиться навчитися безпосередньо в редакції. Навіщо тоді чотири-шість років журфаку?

З тим, що коїться в нашій професії, треба щось робити. Щоб знання, які ми отримуємо в університеті, не були змарновані чи обміняні на джинсові срібняки. Й робити слід разом, бо ніхто нас не вилікує, якщо ми самі цього не зробимо.

Назарій Заноз, студент Школи журналістики Українського католицького університету

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
soli.com.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду