Це непроста для мене лекція з огляду на те, що я маю сказати якісь напутні слова людям, які обрали фах журналіста в умовах війни. Зазвичай я ніколи не читаю лекції з листка. Але сьогодні я відійду від правил, бо хочу бути точною у висловлюваннях, оскільки відчуваю свою відповідальність за те, щоб ви не мали ілюзій про професію, напевне дещо романтизовану в уяві молодої людини, яка тільки ступає у доросле життя. Принаймні так було зі мною.

Я прийшла в журналістику у 1992 році. Україна як держава робила перші самостійні кроки. Сьогодні у році 2015-му, ви обрали журналістику, коли в Україні йде війна. Між тоді і тепер - більше двадцяти років. Це мало і багато водночас. Тоді і тепер - дві різні країни. За цей час змінився світ, змінилася Україна, змінилася журналістика.

Моє покоління, обираючи цю професію на зорі незалежності, наївно думало, що вже все відбулося до нас, і нам залишається займатися «марудною» справою «розбудови» України (був такий термін на початку 90-их років минулого століття). Ми помилялися. На наш вік вистачило - і революцій, і не лише... Ви приходите в професію у час, коли Україна платить за свій цивілізаційний вибір кров'ю. Я мала б дати вам надію і сказати - все буде добре. Я справді вірю, що все буде добре. Але за однієї умови - якщо ми всі усвідомимо свою відповідальність і не будемо байдужими. Більше ніколи. Як не були байдужими в радянські часи Василь Стус, Василь Симоненко, В'ячеслав Чорновіл та багато інших, хто ризикуючи свободою і життям, думав і говорив про Україну. Як не були байдужими в часи незалежності такі журналісти як Сергій Набока, Олександр Кривенко, Георгій Гонгадзе...  Ви не повинні робити з них ікон. Ці журналісти самі ніколи не творили ікон і усе піддавали сумніву та критиці. Їх усіх об'єднувало одне - вони не були байдужими до того, що відбувалося в Україні.

Якщо ви обрали журналістику, то не маєте права проходити повз ті події, які відбуваються в країні. Фіксувати їх для історії, для майбутніх поколінь - це ваш професійний обов'язок.

Ваш професійний обов'язок - не мовчати, коли ви знаєте про несправедливість, злочин і маніпуляції. Влада мовчання призводить до катастроф.  Замовчані теми у випусках теленовин чи на шпальтах газет - індикатор рівня свободи кожної окремої редакції.

Не піддавайтеся на спокусу вибору між патріотизмом і професійністю. Патріотизм журналіста - у професійному і чесному виконанні свої професійних обов'язків. Бо найвища місія журналіста - говорити суспільству правду про країну, про саме суспільство, про владу, яку воно обирає, якою б гіркою ця правда не була.

І ще важливо. Перефразовуючи відомого польського журналіста, незмінного редактора «Газети виборчої» Адама Міхніка, ми маємо «вимагати правди і усунення кривди», наш патріотизм не повинен бути «палицею, якою ми лупцюємо інакомислячих», він не повинен бути «способом шантажу патріотичними фразами у той момент, коли потрібні спільні роздуми про спільне благо", і він не повинен бути "згодою на присвоєння держави будь-якою політичною формацією».

Ви виконаєте свій обов'язок громадянина, якщо будете професійними журналістами.    

Точність у представленні фактів, повнота інформації, достовірність збалансованість, відділення фактів від коментарів, оперативність - шість базових професійних стандартів, якими повинен оперувати у своїй роботі кожен журналіст.

Це особливо актуально сьогодні, коли Україна знаходиться під тиском російської пропаганди. Коли багато кому здається, що втеча у поле контрпропаганди захистить наше суспільство від впливу чужих маніпуляцій. Але це не так. Єдиним захистом від брехні та пропаганди є правда. Правда не як абстрактна філософська категорія, яку кожен розуміє по-своєму, бо в кожного вона своя. А правда - як фармацевтична точність у фактах та неупередженість у судженнях.

Мисліть критично. Ставте все під сумнів. «Якщо ваша мама каже, що любить вас, перевірте це» - старий цинічний жарт досвідченого редактора, в якому, як завжди в будь-якому жарті, є доля істини.

Зв'язність речей ми часто помічаємо лише з плином часу. Я переконана, що втрата пильності з боку журналістів у тому числі, їх некритичне ставлення до себе, до тих процесів, які відбувалися в країні в постпомаранчевий період, до помаранчевої влади, - це ланка в ланцюзі інших помилок, наслідки яких ми пожинаємо сьогодні. Помилкове і поверхове уявлення, що демократія в 2004 році перемогла, привело в Україну війну. Сьогодні ми робимо іншу помилку - мілітаризуємо свою свідомість, забуваючи про людяність. Якщо вам доведеться писати про цю війну, або про інші війни, не забувайте про людей та їх страждання. Тільки людина завжди має бути у центрі вашого журналістського всесвіту. 

Українська журналістика разом з країною пройшла складний шлях трансформації. Державна цензура та партійний контроль в часи СРСР, відносна демократизація в часи Леоніда Кравчука, темники та «олігархізація» медіа в часи Леоніда Кучми, свобода без відповідальності та джинса і корупція в медіа - в часи Віктора Ющенка, концентрація медіа в руках однієї «Сім'ї» та встановлення монополії на інформаційний порядок денний - в часи Віктора Януковича. Сьогодні в час Петра Порошенка - війна.

Журналістам, які мали власну позицію і принципи було складно в усі часи. В усі часи свободи було не багато і не мало. Її було рівно стільки, скільки ми готові були взяти. Цінуйте свободу. Свободу в собі. Не свободу «від», а позитивну свободу «для».

Ви обрали цю професію і маєте бути свідомі того, що вона не завжди така романтична, як здається на перший погляд. Це не лише блиск телекамер і слава. Якщо ви маєте загострене почуття справедливості і прагнення правди, ви завжди працюватимете в умовах тиску: медіавласників, держави і суспільної думки. Ваш особистий рівень свободи визначатиметься тим, на скільки ви зможете протистояти цьому тиску.

За цю роботу вам не завжди багато платитимуть. А інколи не платитимуть взагалі. Але цей факт в жодному разі не знімає з вас відповідальності.

Відповідальність - це ще один принцип, про який має завжди пам'ятати журналіст. Я б його поставила на перше місце.

Ваша зброя сьогодні - це ваше слово. А слово - це велика відповідальність. Кожного разу пам'ятайте: в умовах війни ціною вашої найдрібнішої помилки може бути чиєсь життя, або й ваше.

Не має вищої цінності, ніж людське життя. Коли не знаєте як чинити, слухайте своє серце і зберігайте в ньому любов до людей. Не бійтеся. Бережіть себе.