Джерело - Український католицький університет. 

Журнал «Економіст», для якого я пишу з 1989 року, ‒ єдиний щонайуспішніший медіапродукт у світі. Ми не отримуємо жодного фінансування від держави, а водночас маємо високі прибутки. Ми пропонуємо нашим працівникам чудові умови і дуже добру платню. Ми продаємо 1,6 млн примірників щотижня. Середньостатистичний читач витрачає щотижня близько години на читання наших статей — таким високим показником не може похвалитися жоден інший журнал чи газета.

Ще важливіше те, що ми маємо великий вплив.  Наші статті читають люди, які відповідають за прийняття важливих рішень, і базують свої рішення на тому, що ми пишемо. Вони довіряють нашим повідомленням і нашим оцінкам.

Сьогодні я хотів би трішки розповісти вам про те, чому «Економіст» успішний, чому я пишаюся тим, що велику частину свого професійного життя я присвятив цьому виданню, і щось напутнє сказати вам, які завершують своє навчання в цьому чудовому університеті і розпочинають власну кар’єру.

Якщо ви поглянете на щорічний звіт «Економіста», то побачите наші доходи і витрати, а також наші активи і зобов’язання. Це важливі дані, і ми є в добрій формі за цими показниками. Але ви не побачите там нашого найважливішого активу, а саме ‒ довіри.

Довіра є основою нашого успіху. Наші читачі нам довіряють. Ось чому вони щотижня купують і читають «Економіст». Наші рекламодавці нам довіряють. І тому вони досі, в ці нелегкі часи, витрачають мільйони фунтів, доларів, євро та єн щороку на публікацію в нас своєї реклами, сподіваючись звернути на себе увагу наших читачів.

Але довіра важлива і деінде. Наші джерела довіряють нашим кореспондентам. «Економіст» має виняткові можливості доступу до людей, відповідальних за прийняття рішень. Наші журналісти можуть зателефонувати до високопосадовців, керівників великого бізнесу, науковців, діячів культури ‒ практично до будь-кого ‒ і попросити про розмову. Вони відповідають на наші дзвінки, хоч зазвичай не розмовляють з пресою. Вони знають, що коли вони просять про нерозголошення, то ми виконуємо наші домовленості.

Наші джерела довіряють нам і в тому, що ми мудро напишемо про те, що вони нам сказали. Вони знають, що ми не будемо ганятися за крикливими заголовками чи писати сенсаційні історії. Вони також знають, що коли вони визнають, що щось іде не так, як треба, то ми не будемо робити з цього скандал. Наша робота ‒ зрозуміти, що насправді відбувається, і пояснити це нашим читачам. Найкорисніше запитання, яке я ставлю під час інтерв’ю: «Чи можете ви допомогти мені зрозуміти…?»

Наші джерела довіряють також нашій обізнаності та інформованості. Деякі з наших спеціальних кореспондентів працюють у сфері своїх інтересів роками, навіть десятиліттями. Інколи вони знають про свій предмет більше, аніж люди, в яких вони беруть інтерв’ю.

Життєво важливою є довіра між журналістами, які працюють над виданням. Кореспонденти довіряють редакторам, що вони не внесуть помилок. Редактори довіряють кореспондентам, що ті подають належно виконану роботу.

Як же виплекати таку довіру, той соціальний капітал, що робить організацію успішною?

Ось деякі з основних прикмет.

Компетентність.

Легко довіряти колегам, якщо ви визнаєте і шануєте їх як висококваліфікованих працівників. Якщо людина вміє мислити і володіє словом, то вона є добрим співробітником, незалежно від того, чи вона працює для вас, чи ви працюєте для неї, чи ви разом працюєте над спільним проектом.

Тому ми дуже  ретельно добираємо працівників. Ми не любимо звільняти людей і вдаємося до цього вкрай рідко. Отримати роботу в «Економісті» дуже нелегко, але якщо ви вже її отримали, то, правдоподібно, залишитесь тут надовго.

Мабуть, єдиним найважливішим критерієм є вміння писати. Вам не обов’язково бути носієм англійської мови. Серед моїх колег є китайці, німці, поляки, французи, голландці і навіть американці. Але ви обов’язково повинні абсолютно вільно володіти англійською мовою, і, що найважливіше, мати відчуття мови і вміти майстерно оповідати. Наші читачі довіряють нам творити видання, яке вони читатимуть з приємністю. Їм потрібна інформація та аналіз, але вони не хочуть вдома продовжувати працювати. Якщо ми не робимо приємності нашим читачам, то ми їх розчаровуємо.

Знати грамоту важливо, але не менш важливо знати лічбу. Наші журналісти повинні мати практичні знання у сфері статистики.

Ми цінуємо, коли наші журналісти мають добрі знання з того предмета, який вони вивчали в університеті або здобули на попередньому місці праці. Якщо ви є в чомусь добрим спеціалістом, то це допоможе вам правильно підійти і зрозуміти інший предмет. Ви не мусите бути економістом, хоч традиційно (і з необхідності) редакторами видання останніми роками завжди були економісти за освітою. Але в нас є люди, які вивчали математику, природничі науки, історію, класичні мови, літературу, мови, філософію – майже все, крім журналістики.

Третім вирішальним елементом є цікавість. Люди стають журналістами з різних причин, але трьома найважливішими є: бажання слави, творчі прагнення та бажання зрозуміти світ. Всі три є хорошими мотиваторами, але останні дві, творчість та цікавість, безумовно найважливіші.   

З такими людьми зазвичай дуже складно співпрацювати. Ви можете досягнути професійного визнання в «Економісті», але це потребує часу та зусиль. Але якщо ви справді хочете слави, то вам більше підійдуть інші медіа, як-от телебачення.

Анонімність полегшує спільну працю. Матеріал може бути скомпонований з повідомлень трьох або чотирьох журналістів, редагувати його може хтось інший, а остаточно переписувати ще інший. За результат горді ми всі.

Щопонеділка і щоп’ятниці ми маємо збори, щосереди разом обідаємо. Ми всі постійно спілкуємося і дискутуємо.  

Якщо говорити мовою сучасного сленгу в менеджменті, то «Економіст» є «горизонтальна організація». В нас немає місця для ієрархії, яка базується на статусі. Всі звертаються один до одного на ім’я. Кожен може висловити свою думку. Всі двері практично завжди відчинені. Важливими є тільки факти і міркування. Нова журналістка, працюючи перший тиждень, може сказати головному редактору, що та помиляється, і перемогти в суперечці.

Ми є дуже самокритична організація. Щоп’ятниці ми проводимо «розтин» і аналізуємо випуск попереднього тижня. Ми дуже серйозно ставимося до листів наших читачів. Наші автори намагаються відповісти на кожен із них, принаймні короткою подякою. Якщо ми написали щось зле ‒ а таке неминуче трапляється, ‒ то публікуємо виправлення. Це будує довіру. Наші читачі не сподіваються, що ми будемо ідеальними, але вони очікують від нас чесності.

Отже, ми відкриті до співпраці та самокритичні. Але третім важливим елементом нашої загальної культури є конкуренція. Оскільки ми віримо, що конкуренція підвищує стандарти в ринковій економіці, то ми застосовуємо ці ж принципи щодо себе. Найбільшою є конкуренція за місце у випуску. У нас працює багато журналістів і ми не можемо друкувати всі їхні матеріали щотижня. Тому їм доводиться конкурувати між собою. Вони мусять думати, які ідеї можуть зацікавити редактора. І мусять подавати свої матеріали вчасно, в належному обсязі та правильно написаними і оформленими.

Редактор змагається за сторінки. Якщо Ви поглянете на «Економіст», то побачите, що обсяг розділів змінюється кожного тижня. Інколи це залежить від новин – ми змушені забрати сторінки від бізнесу, щоб виділити їх для фінансів, чи забрати від Європи, щоб передати Близькому Сходу, або навпаки. Але тут також проявляється вміння редактора створити матеріал, гідний додаткового місця. Якщо ви як редактор, скажімо, розділу Європи, маєте матеріал, який просто неможливо відкинути, то можете отримати додаткову сторінку, яку заберуть від когось, чия інформація буде не такою яскравою.

У нас також є внутрішнє змагання в акуратності й точності. В британських медіа існує унікальна команда перевіряльників фактів. Кожен факт в кожній статті, яку ми друкуємо, перевіряється. Наші журналісти прагнуть таких текстів, в яких немає нічого недостовірного. Наші перевіряльники фактів люблять «ловити» такі неточності.

Наші автори і редактори конкурують, щоб вразити редактора випуску як кількістю, так і якістю. В результаті, чим краще ви працюєте, тим вірогідніше отримаєте кращу роботу чи підвищення платні. Але важливіше, мабуть, те, що ми конкуруємо за увагу читачів. Щотижня ми ретельно аналізуємо цілу систему показників, щоб визначити найуспішніший матеріал.

Втім, ця конкуренція не є безжальною. Вона більше нагадує конкуренцію в сім’ї, аніж на спортивному полі. Ми хочемо, щоб кожен в «Економісті» був успішним. Якщо комусь, можливо, не підходить робота, якою він чи вона займається, ми намагаємось підшукати щось інше. І тут довіра знову відіграє важливу роль. Ми воліємо експериментувати, можливо, ризикувати, беручись до роботи, яка вимагає виходу поза наші можливості, бо знаємо: якщо щось не буде вдаватися, то нам допоможуть.

Це і є наша спільна культура, яка ґрунтується на співпраці, конкуренції та самокритиці.

 Є ще дві важливі складові. Переконання і дискусії. «Економіст» чітко обстоює певні важливі філософські принципи. Ми віримо в лібералізм старого зразка. Інтелектуальне натхнення ми черпаємо в таких філософів, як Адам Сміт, Джон Стюарт Мілль та Давид Рікардо. Ми не є ринковими фундаменталістами і не є лібертаріанцями в сучасному американському розумінні. Ми прочитали «Багатство народів» Адама Сміта, але ми також прочитали його іншу велику працю ‒ «Теорію моральних почуттів», в якій він окреслює моральну основу вільної ринкової економіки. «Невидима рука ринку» працює набагато краще, ніж наші надії на планування та доброчинність. Але учасники вільної ринкової економіки є все ж моральними діячами.

Деякі люди вважають, що це важко зрозуміти. Встановити правила, а потім приступити до заробляння грошей, не вдаючись до заборонених прийомів. Єдиною роботою компанії є заробляння грошей для акціонерів. Встановіть правила і ‒ вперед на вільний ринок! І все ж, задумавшись на мить, ми побачимо, що цього недостатньо. Навіть найпалкіший прихильник вільного ринку не повірить у врегулювання комерційних суперечок, бачачи, що суддю можна підкупити. Жоден бізнес не зможе вижити, якщо співробітники будуть його обкрадати задля особистого збагачення. Чесність, на особистому та інституційному рівні, ‒ невід’ємна складова успішної економіки.

Отож, хоч ми вітаємо динамічний розвиток ринків, ми дбаємо про контекст, в якому вони діють. Ми хочемо бачити сильні та ефективні держави, які б гарантували безпеку своїх громадян вдома та за кордоном. Свобода особистості ‒ наша головна турбота, але не як та анархія, що процвітає в Сомалі, а в розумінні та в контексті правосуддя, доброзичливості та гідності.

Не всі наші працівники в усьому згідні між собою. Наше видання відстоювало одностатеві шлюби та допомогу у відході з життя. Але не всі наші журналісти поділяють такий підхід до цих великих соціально-ліберальних питань нашої епохи. Вибір позиції, яку ми схвалюємо, палко дискутується, але врешті-решт багато журналістів можуть не погодитися з нашим вибором. Вони будуть розчаровані, але знатимуть, що наступного разу вони мусять приготувати сильніші аргументи.

На закінчення я хочу порушити тему кризи європейської безпеки. «Економіст» послідовно відстоював права поневолених народів Європи в часи холодної війни. Ми були першим виданням, яке опублікувало критичну статтю з ілюстрацією на обкладинці про Михайла Горбачова, коли він застосував насильство, щоб змусити литовців служити в Радянській армії. Ми раділи появі Росії як демократичної країни, але дуже скептично ставилися до Володимира Путіна і постійно критикуємо його «фірмову» суміш внутрішніх репресій та зовнішніх агресій. Ми підтримуємо санкції проти його режиму, закликаємо НАТО серйозно поставитися до оборони своїх східних кордонів і рішуче підтримуємо опір України проти нападу на Крим та її східні території.

І ми не бачимо причини для радості сьогодні. Мені дуже шкода і я прошу пробачення, від себе особисто, за те, що Україна платить таку високу ціну за слабкість Заходу. Якби у нас була сильна політика щодо Росії, нічого цього б не сталося. Не було б нападу на Естонію у 2007 році, на Грузію у 2008 році, небезпечних військових маневрів 2009 року та нещасть у Молдові, проникнення в Західні Балкани і Центральну Європу, чи війни в Україні, яку ви зараз переживаєте.

Захід прокидається, але прокидається занадто повільно і судомно. Росія перемагає не тому, що вона сильна, а тому, що має сильне бажання і енергію. Захід програє не тому, що слабкий, а тому що має слабку волю. Я буду продовжувати робити все можливе, і в «Економісті», і в інших виданнях, щоб сурмити тривогу. Тимчасом я можу лише подякувати вам, українцям, за вашу силу духу і відданість нашим європейським цінностям. Ми так багато чого маємо від вас навчитись.

Але вернімось до «Економіста». Секретом нашого успіху є довіра, і вона базується на таких характеристиках, як: компетентність, цікавість, співробітництво, конкуренція, критика, висока загальна культура і, нарешті, переконання. Я доручаю ці цінності вам, які залишаєте УКУ. Вони добре служили мені, і я сподіваюсь, що вони послужать також і вам.

Едвард Лукас ‒ старший редактор журналу «The Economist», перший віце-президент Центру аналізу європейської політики, автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу».