Шість принципів розумної журналістської освіти

Шість принципів розумної журналістської освіти

00:00,
27 Січня 2011
2195

Шість принципів розумної журналістської освіти

00:00,
27 Січня 2011
2195
Шість принципів розумної журналістської освіти
Шість принципів розумної журналістської освіти
Рецепт викладача британського університету. Творчість замість семінарів, ідеї замість теорії, розважлива критика замість критиканства, і думати, думати, думати…

Автор - Дейвід Ґонтлетт, викладач медіа і комунікацій Вестмінстерського університету

 

Навіщо потрібна медіаосвіта? У школі вона покликана допомогти дітям розібратись із величезною кількістю медійних інструментів, сервісів та меседжів, з якими їм доводиться стикатись щодня. Вона  демонструє контекст, у якому медіа виникають, існують і розвиваються, пояснює, хто і чому пропонує їх аудиторії, і вчить дітей використовувати медіа належним чином.

 

В університеті журналістську освіту зазвичай пов’язують із прагненням отримати роботу в медіагалузі. Це не завжди слушно, особливо зважаючи на те, що роботодавці часто охочіше наймають істориків, літературознавців чи фізиків – людей, які «на чомусь знаються» - аніж випускників журфаків.

 

Та й «медіа» в наш час – майже всеосяжне поняття. Тут студентам журфаків якраз пощастило – спектр варіантів зайнятості в медіа сьогодні не обмежується роботою на телебаченні та в газеті. Здобувши освіту у сфері медіа, можна претендувати, наприклад, на роботу в доброчинній організації, де є потреба в створенні онлайн-ігор чи відеороликів для підвищення обізнаності з певною тематикою, або в музеї, який потребує розробки освітніх або пізнавальних додатків для мобільних телефонів… Цей список можна продовжувати без кінця.

 

Студенти, що навчаються журналістики, повинні розвивати свої вміння та навички у виробництві медіапродукту, а також критично сприймати контекст, у якому ці навички можуть бути застосовані. Не слід забувати й про студентів, чиїм покликанням не є творча робота в ЗМІ, натомість здатних досягти успіху в менеджменті чи маркетингу медіа, медіааналітиці тощо

 

Щиро кажучи, я не впевнений, що вищі навчальні заклади повинні давати своїм студентам подібні знання у перші роки навчання. Значно потрібнішими є курси соціології, філософії або економіки, які розвивають мислення, збільшують багаж знань і допомагають краще зрозуміти світ. Освоїти ж медійну професію людина може або самотужки, «в полі», або ж вступивши на магістратуру з масових комунікацій. Та менше з тим, адже комплексна журналістська освіта не лише існує, але й користується попитом. Поміркуймо про те, як нам її вдосконалити.

 

 

1. Якомога більше практики

Як на мене, найкращий спосіб навчатись, отримуючи при цьому задоволення та взаємодіючи з іншими людьми, - це практика. Звісно, знання приростають у процесі роздумів, дискусії, читання й  писання, але саме практика є наріжним каменем навчання. Це підтверджує дослідження, яке я провів для своєї книжки «Робота поєднує» (Making is Connecting): у творчому процесі ми отримуємо уявлення не лише про предмет нашої діяльності, але й про себе самих. Коли ми працюємо, нас відвідують яскраві креативні ідеї. І, що найголовніше, робота поєднує людей, допомагає їм спілкуватись і вибудовувати стосунки.

 

Отже, традиційні лекції, семінари та твори не є надто ефективними. Ці формати навчального процесу проходять ізольовано і переважно не вимагають активної участі кожного студента. Коли ми даємо завдання, наприклад, написати дві творчі роботи по три тисячі слів кожна, ми змушуємо студента зосередитись на двох конкретних темах протягом двох обмежених відтинків часу, замість того, щоб залучити його до постійного активного навчання. 

 

Значно дієвіше, на мою думку, регулярно задавати студентам створювати певний продукт – наприклад, відеоролики в YouTube чи пости у блогах – на теми, які обговорюються на лекціях чи під час практичних занять, або у відповідь на дописи, відеороботи або ідеї своїх товаришів. Така робота є індивідуальною для кожного студента, але колективною для групи. Цей формат забезпечує набагато більше творчої взаємодії, аніж щотижневий короткий семінар. Сприймаючи навчання як процес безперервного розвитку, що передбачає перш за все постійну взаємодію та співпрацю, а не як механізм із функцією засвоєння інформації та двома контрольними на виході, ми можемо зробити його багатшим, ґрунтовнішим, глибшим і  результативнішим.

 

 

2. Творчість передусім

Розвиток творчих здібностей повинен становити головну частину будь-якого навчального курсу з журналістики. Звісно, якість роботи та професіоналізм також необхідно розвивати, але творчість має стояти на першому місці. Культура Web 2.0 повертає нас до ідеалу філософа й критика вікторіанської епохи Джона Раскіна, який стверджував, що грубі, недосконалі, непрофесійно зроблені в процесі буденної праці речі є найціннішими й найважливішими елементами людської культури. Адже вони ілюструють людську недосконалість – той важливий факт, що ми не є машинами.

 

Раскін закликав вивільнити творчість, дати їй змогу пройти випробування помилками та невдачами, аби виразити всю багатогранність людського єства. Сьогодні ми маємо засоби, що дозволяють нам із легкістю експериментувати та ділитися випадково винайденими інноваціями з іншими людьми. Спонукаймо студентів до різних незвичних дослідів і спроб, а не убезпеченого від ризиків «професіоналізму», який заморожує їхні здібності.

 

Безперечно, студенти повинні знати професійні стандарти, та разом із тим вони повинні мати й прагнення до чогось незнаного й нового. Журналістська освіта не має полягати лише в поясненні, як створити відео, веб-сайт або статтю прийнятної якості. Вона мусить підштовхувати студентів до переосмислення та вдосконалення наявних форм існування медіа як таких.

 

 

3. Соціальна складова

Дедалі більше людей усвідомлюють, як легко й дешево в наш час мати особистий засіб масової інформації, і займаються медіа просто тому, що мають таку можливість. Відтак, журналістська освіта повинна піднести студентів вище за цей посполитий рівень, допомогти їм робити якісніший, змістовніший, стилістично досконаліший, словом - значущіший продукт. Якщо метою журналістської освіти є додавати цінності навчанню та досвіду студентів, вона не може обійтись без соціального та етичного вимірів.

 

Студенти мають думати про значення всього, що вони роблять. Запитувати себе: Що ми хочемо робити в цьому світі? Які процеси ми прагнемо стимулювати? Які небажані наслідки можуть виникнути?

 

Наголос на соціальній значущості у журналістській освіті також означає відмову від критичного розбору публікацій, який був головною складовою навчальних курсів минулого.  Звісно, дехто із студентів може зробити цікаві спостереження, коментуючи якусь видатну публікацію. Одначе вимагати від студентів претензійно критикувати пересічні зразки медійного контенту – дурна ідея, яка спричиняла гостру критику на адресу журналістської освіти загалом. Аргументом на захист такого формату навчання була паралель із літературознавством, одначе й там подібний аналіз часто являє собою марнування часу. Наші студенти повинні йти в авангарді творчої активності, а не плентатись позаду інших журналістів, роблячи нікому не цікаві зауваження до їхньої писанини.

 

 

4. Розумна критика

Студентів слід налаштовувати на розумну критику. Вони мають бути поміркованими: гостро критикувати тоді, коли це доречно, але вміти побачити позитивний бік там, де він є. Звичка деяких науковців вважати несхвальну оцінку будь-якого явища найбільш прийнятною ще нікому не допомогла: розсудлива критичність – це протилежність до цілковитої жалюгідності.

 

Це не означає, що студенти повинні вжитися в образ безпорадних гуманітаріїв із їхніми інтелігентськими штучками. Щоб бути спроможними щиро і предметно критикувати, студенти повинні самі добре розібратись, що до чого в медіа – почасти завдяки набутому власноруч досвіду виробництва та поширення медійного продукту, почасти завдяки отриманим із різних джерел теоретичним знанням. Нехай студенти самі поцікавляться, як працюють  такі компанії як Google, Facebook чи Бі-бі-сі. Як вони з’явились, якими є їхні цілі, чому інколи вони роблять помилкові кроки, як спричиняють збитки? Як вони бачать свою аудиторію – як особистостей чи як масу, як споживачів реклами чи як потенційних передплатників, покупців чи учасників? І яка різниця між цими підходами?

 

 

 5. Повернення ідей

Ідеологія сучасної журналістської освіти часто ґрунтується на демонстративній відмові від «теорії». Щоб підкреслити це, навіть перейменовують деякі навчальні курси, такі як «аналіз» чи «контекстні дослідження». Така собі алергічна реакція на засилля «культурних студій» 80-х і 90-х, які мали небагато спільного з реальним життям виробників і споживачів медіапродукту.

 

А тим часом ідеї, що стосуються медіа та комунікацій, сьогодні в центрі уваги суспільства. Онлайн-спілкування та соціальні медіа призвели до сплеску цікавості до можливостей застосування медіа. Безліч людей усвідомила, що електронні медіа – це те, що стосується їх безпосередньо, і з чим вони можуть мати справу. Про це пишуть у бестселерах (наприклад, Клея Ширкі та Чарльза Ледбітера),  про це ж щодня дискутують у твіттері.

 

Дискусія про застосування нових технологій та модерних різновидів медіа є продуктивною, коли її учасники справді знають, про що говорять. Це повертає нас до попереднього пункту: яскраві концептуальні ідеї мають бути побудовані на глибокому розумінні суті процесів і явищ. Наприклад, критика web 2.0 у книжці Джерона Леньера «Ви – не ґаджет» (You Are Not a Gadget, 2010)  «чіпляє» вас незалежно від того, чи погоджуєтесь ви з нею, саме тому, що автор – один з піонерів інтернету, який глибоко знає принципи функціонування та потенціал технології, й поєднує це знання з філософськими роздумами про ідентичність та особистість.

 

Заохочуючи студентів сприймати ідеї, які стосуються творчості, індивідуальності й соціальної активності, а також мати критичне бачення та глибоке розуміння медійних технологій та економіки медіаіндустрії, ми можемо підготувати їх до професійного осмислення минулого і майбутнього.

 

 

6. Знаряддя мислення та праці

Журналістська освіта повинна змушувати студентів творчо мислити і розумно творити. Найкраще, що вона може зробити – це заохотити до думання (і, відповідно, найгірше – коли вона намагається нав’язати, як і що слід  думати).

 

Журналістська освіта повинна давати людям засоби, які сприятимуть творчому обміну між людьми та групами. Або ж допомагати винаходити такі засоби. Здатність самовиражатися, мати власний погляд на світ є вирішальним у здоровому суспільстві. Наші студенти повинні вміти робити це самі і заохочувати це вміння в інших. Як писав австрійський філософ Іван Ілліч, «люди потребують не лише речей, понад усе їм потрібна свобода створювати речі, серед яких вони можуть жити, робити їх у відповідності до своїх власних смаків, і використовувати їх, турбуючись про себе або про інших». Електронні медіа відходять від моделі ХХ століття «споживай, що дають» у напрямку значно здоровішої екосистеми, в якій створення медійного продукту є такою ж частиною повсякденного життя, як і споживання цього продукту. Отже, журналістська освіта повинна давати розуміння інструментів, вміння ними користуватись та створювати нові, що задовольнятимуть значущі особисті та суспільні потреби. 

 

 

 

Тим, хто цікавиться цією темою, рекомендую почитати:

 

Baym, Nancy K. (2010), Personal Connections in the Digital Age, Cambridge: Polity.

 

Burgess, Jean, & Green, Joshua (2009), YouTube: Online Video and Participatory Culture, Cambridge: Polity.

 

Gauntlett, David (2011), Making is Connecting: The social meaning of creativity, from DIY and knitting to YouTube and Web 2.0, Cambridge: Polity.

 

Illich, Ivan (1973), Tools for Conviviality, London: Calder & Boyars.

 

Lanier, Jaron (2010), You Are Not a Gadget: A Manifesto, London: Allen Lane.

 

Leadbeater, Charles (2008), We Think: Mass Innovation not Mass Production, London: Profile Books.

 

Shirky, Clay (2008), Here Comes Everybody: The Power of Organising Without Organisations, London: Allen Lane.

 

Shirky, Clay (2010), Cognitive Surplus: Creativity and Generosity in a Connected Age, London: Allen Lane.

 

Дейвід Ґонтлетт, викладач медіа і комунікацій Вестмінстерського університету

 

A Manifesto For Media Education

 

Переклад – «Медіаграмотність»

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
grace.edu
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду