Україна - чи не світовий лідер за рівнем доступу до публічної інформації, принаймні так вважає очільник профільного управління в Адміністрації Президента Денис Іванеско. В Україні закон про доступ працює лише наполовину, і жодного покарання за приховування інформації ніхто з високих посадовців так і не несе – це висновки незалежних експертів.

28 вересня Україна вперше відзначала Міжнародний день доступу до публічної інформації.

«Півтора роки дії закону “Про доступ до публічної інформації” показали, що органи влади хочуть і можуть бути відкритими. За цей час центральні органи виконавчої влади та облдержадміністрації надали 50 тисяч відповідей на інформаційні запити та відкрили 230 тисяч документів. На 92% запитів відповіді були надані протягом базового терміну – 5 днів, що в 4 рази швидше, ніж у США», – каже пан Іванеско

Експерти у своїх оцінках були більш категоричними - на їх думку органи влади не виконують Закон у повному обсязі, окремі органи влади надалі залишаються закритими, а деяку інформацію не можливо отримати навіть, якщо подавати до суду.

Конкретний приклад. У вересні Центр політичних досліджень та аналітики в рамках щомісячного Всеукраїнського моніторингу відправив запити в 206 органів влади (130 місцевого та 76 – центрального значення). Відреагували далеко не всі, не кажучи вже про правильність оформлення відповіді або обґрунтованість відмови в наданні інформації.

Якщо казати про місцеву владу, то найкраще показали себе обласні адміністрації: 24 з 25 ОДА відповіли на запит. А ось у районних держадміністраціях ситуація гірша: 39 з 54 виконали Закон «Про доступ до публічної інформації». Місцеві міські та місцеві обласні ради йдуть урівень: 21 реакція на 25 запитів.

Нерівномірна картинка й на центральному рівні. На запит відповіли: одна з трьох комісій, 10 із 15 агентств, 9 із 10 інспекцій, 17 з 28 служб і 16 з 20 органів виконавчої влади.

Кульгає також якість відповідей. У повному обсязі та з дотриманням усіх норм відповіли 8 із 24 ОДА, які взагалі відреагували на запит, 12 з 39 РДА, 8 із 21 ради обласного та 3 з 21 ради міського значення.

Та ж ситуація в органах всеукраїнського масштабу: достатню відповідь на свій запит експерти Центру політичних досліджень та аналітики отримали від 4 із 10 агентств, 2 із 9 інспекцій, 2 із 16 центральних органів виконавчої влади, 1 з 17 служб та єдина комісія з-поміж тих, хто відповів. Перелік відмінників такий: Кабінет Міністрів України, Міністерство інфраструктури України, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, Державні агентства – з енергоефективності та енергозбереження, земельних ресурсів, морського й річкового транспорту, техногенної безпеки України.

Що кульгає? По-перше, своєчасність відповідей: у середньому вона склала 65%. Серед інших порушень: надання відповіді не на офіційному бланку, без підпису та у неправильний спосіб, тобто електронною поштою, як, власне, й було відправлено сам запит. Щоправда, з інтернетом у чиновників не все так погано: мережею скористалися 80% (середній показник) органів влади.

Були й неправомірні відмови в наданні інформації за запитом. У цьому плані відрізнилися: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Севастопольська, Кременчуцька та Бережанська місцеві ради, а також Державна служба України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками та адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації.

Але головними проблемами все ж можна вважати три: ігнорування інформаційних запитів, несвоєчасне надання відповідей та відповідь не в повному обсязі.

Тепер по областях. Якоїсь очевидної регіональної тенденції порушень Закону «Про доступ до публічної інформації» немає. Найвідкритішими за результатами моніторингу стали Сумська та Вінницька області, закрита – Чернігівська (3 з 5 органів влади в цій області не надали відповіді на запит, із Чернігівською міською радою, виявилося, неможливо зв’язатися – електронна пошта, вказана на сайті місцевої громади, не працювала, додзвонитися туди також не вдалося).

Кращими обласними державними адміністраціями стали Вінницька, Запорізька й Луганська адміністрації, найгіршою – Чернівецька. Найбільш відкритими радами міст обласного значення – Житомирська, Ужгородська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська та Сумська. Найгіршу оцінку отримали міські ради Дніпропетровська, Рівного, Харкова та Чернігова.

Що стосується центральних органів влади, то абсолютно закритими виявилися 30% із них (ідеться про тих, хто просто не відповів на інформаційний запит).

Усередині Кабміну є як порушники Закону «Про доступ до публічної інформації», так і ті, хто не забуває (або вважає за потрібне) реагувати на інформаційні запити.

Відтак, найбільш дисципліновані: Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Міністерство закордонних справ і Міністерство охорони здоров’я України. Найвідкритішим, як не дивно, стало відомство з великою кількістю секретної інформації – Міністерство оборони. Серед кращих також Секретаріат Кабінету Міністрів України та Міністерство культури.

Відмінну оцінку за відкритість можна поставити Державній службі молоді та спорту, Держінспекції морського та річкового транспорту та Державному агентству з інвестицій та управління національними проектами України. Але окреме місце посідає Державний комітет телебачення і радіомовлення, який по багатьох параметрах має кращі оцінки.

Підсумок очевидний: моніторинг реакції органів влади на публічні запити чітко показав, що проблема не в Законі «Про доступ до публічної інформації», а в його виконанні.

Моніторинг також показав, що у своїй більшості органи влади не створили належним чином реєстрів публічної інформації, а ті які створені не відповідають вимогам Закону. Чиновники визнають, що грошей на їх створення не має і в проектах бюджетів на наступний рік вони не закладені. Ця ситуація на думку експертів призводить до того, що українці на другий рік дії закону до цього часу не забезпеченні у повному обсязі правом на пасивний доступ.

Не допомагають громадянам у праві на пасивний доступ і сайти органів влади. Відповідають усім вимогам Закону сайти Хмельницької міської ради, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Полтавської, Харківської та Чернігівської обласних адміністрацій. Найгірші сайти у Луганської та Київської міських рад

І, нарешті, теми. Саме вони в корені проблеми. Владні органи найбільше прагнуть приховати інформацію про таке:

• місцеві бюджети
• державні закупівлі
• виділення земельних ділянок
• оренда чи приватизація комунального майна
• генеральні плани міст.

Тобто, все як завжди – показувати не хочуть те, де є гроші та земля. І це вже дзвінок для влади, адже закон мав би бути антикорупційним механізмом, а через можливість не відповідати з цих питаня, механізм не працює.