Про мову ворожнечі активно заговорили в Україні лише останнім часом. Пов’язано це із безпрецедентною кількістю «зразків» мови ненависті у російських медіа, а також у ресурсах, які поширюють сепаратисти. Якими можуть бути способи боротьби із цим явищем, обговорили на експертному семінарі «Протидія мові ненависті та ворожнечі: міжнародні стандарти та рішення на національному рівні», організованому Радою Європи за фінансування Уряду Канади. У заході взяли участь міжнародні експерти, журналісти, юристи, представники державних органів.

Варто сказати, що учасники концентрувались передусім  на мові ненависті у російських ЗМІ. Чи було актуальним це явище до конфлікту з Росією і чи присутня «hate speech» в українських медіа  – думки експертів розійшлися.  Так, Богдан Червак, перший заступник Держкомтелерадіо України зазначив: «Вперше з проблемою мови ворожнечі ми зіткнулись рік тому, коли  російські війська увійшли в Крим і розпочалась відверта інформаційна агресія Росії». Він додав, що використання мови ворожнечі мало місце у російських ЗМІ ще під час Євромайдану. Українські медіа у свою чергу  відступили від означень на кшталт «братній народ», однак не почали відповідати у такий же брудний спосіб, як це роблять російські ЗМІ.

 Богдан Червак

«Незважаючи на інформаційну війну проти України, наші  ЗМІ не вдаються до мови ненависті, у них присутній плюралізм та дискусія», - зауважив Богдан Червак.

Григорій Шверк, заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення, теж наголосив, що російські ЗМІ створили свій світ з «фашистами» та «розіп’ятими хлопчиками», однак і українським ЗМІ є за що дорікати. «В ефірі українських каналів є багато речей, які теж можна віднести до того, що зветься мовою ненависті, - сказав пан Шверк. - Один з телеканалів показав інтерв’ю екс-прем’єра Азарова, в якому є вислови на кшталт «незаконний український уряд», «хунта» - і канал відповів, що це начебто  інша точка зору. Треба розуміти, де закінчується інша точка зору  та починається невиконання українського законодавства». 

 Григорій Шверк

Законодавче регулювання

 Щоб протидіяти мові ворожнечі, в першу чергу потрібно  визначити ту межу, за якою починається порушення законодавства, і свобода може бути обмеженою. Як пояснили експерти, чіткого визначення «мови ненависті» немає – хоча цей вислів і часто вживається у міжнародних  документах. У Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № 97(20) це словосполучення визначається так: «Під терміном «мова ненависті» слід розуміти всі види висловлювань, котрі поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, викликані нетерпимістю, в тому числі нетерпимістю, що виявляється у формі агресивного націоналізму та етноцентризму, дискримінації меншин і ворожого ставлення до них, а також іммігрантів та осіб, що за своїм походженням належать до іммігрантів». У цьому сенсі поняття «мова ненависті» поширюється на всі висловлювання, які спрямовані проти якоїсь однієї особи або якоїсь визначеної групи осіб.

 «Говорячи простою мовою, можемо сказати, що мова ворожнечі – це коли одна група починає говорити, що інша група певною мірою недосконала», - зауважив юрист Інституту медіаправа Ігор Розкладай.

Ігор Розкладай

Мова ворожнечі – це не обов’язково агресивна лексика, яка прямо закликає до якої-небудь дискримінації. В першу чергу йдеться про створення негативних стереотипів стосовно певних соціальних груп населення. «Стереотипи вводяться у загальні правила, які створюють певне відношення до соціальних груп, – пояснює Павло Пушкар, старший юрист Секретаріату Європейського суду з прав людини. – І йде мова не обов’язково про етнічне походження, а взагалі  про певну соціокультурну групу. В українській ситуації можемо говорити про тимчасових переселенців, щодо яких ЗМІ творять стереотипи».

Павло Пушкар пояснив, що визначити, чи відносяться певні висловлювання до мови ворожнечі іноді складно – оскільки їх обмеження вступає у конфлікт зі ст.10 Європейської конвенції про права людини, яка гарантує свободу вираження поглядів. Однак здійснення цієї свободи підлягає певним обмеженням, зокрема, які пов’язані із захистом прав інших осіб. Тому можуть бути визнані необхідними заборона або санкції стосовно висловлювань, які пропагують, розпалюють або виправдовують ненависть, викликану нетерпимістю. Наприклад, розглядаючи справи про нападки на релігійні вірування, Європейський Суд підкреслив, що дане питання пов’язане «з встановленням балансу між конфліктуючими інтересами, які викликані здійсненням двох основних свобод: з одного боку, правом заявника повідомити суспільству свої погляди щодо певної релігійної доктрини, з іншого — правом інших осіб на повагу до їхньої свободи думки, совісті та релігії».

Є низка міжнародних правових  документів, які визначають критерії розпізнавання мови ненависті. До них зокрема можна віднести Рамкову конвенцію про захист національних меншин;  Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який присвячений питанням переслідування расистської та ксенофобної діяльності в мережі;  Рекомендація Ради Європи  щодо  «мови ненависті» 97 (20), Рекомендація 97 (21) щодо ЗМІ і сприяння розвитку культури толерантності та інші. Особливо важливими є справи Європейського суду з прав людини щодо відповідальності за мову ворожнечі. Із документами на цю тему можна ознайомитися у «Навчальному посібнику з проблематики “мови ненависті”», виданому Радою Європи (завантажити можна тут).       

Щодо українського законодавства, то в ньому  не дуже  чітко окреслена відповідальність за мову ворожнечі. Зокрема, це ст. 161 Кримінального кодексу України - вона призначає покарання за «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті….».

 «У цій статті встановлено всього кілька критеріїв - національність, раса, релігія, - але не охоплена мовна та культура ідентичність, регіональне походження, - прокоментував юрист Інституту масової інформації Роман Головенко. – Тому, наприклад,  зіштовхування  заходу і сходу України не знаходить відображення у законах». При цьому випадків притягнення до відповідальності саме медійників за цією статтею – вкрай мало.

Роман Головенко

Дещо ширшим є тлумачення у Законі про телебачення та радіомовлення (ст. 6): тут накладається заборона на «пропаганду винятковості,  зверхності або неповноцінності осіб  за  ознаками їх релігійних переконань,  ідеології,  належності до  тієї чи іншої нації  або  раси,  фізичного  або  майнового  стану, соціального походження». Однак юристи вважають, що у статті все одно бракує ширшого пояснення про те, що мається на увазі під  неповноцінністю.

Нові та старі «тенденції» мови ненависті

Учасники обговорення підкреслювали, що у суспільстві має бути розуміння – чому виникає мова ворожнечі та до чого вона може призвести.  Підґрунтям для появи мови ненависті є передусім економічний стан, вважає Тетяна Котюжинська, юрист, член  Комісії із журналістської етики. «Якщо подивитись, щодо кого виникає мова ненависті, в тому числі проаналізувати практику Європейського суду, то побачимо, що це завжди бідні люди – і ті, хто поширюють мову ненависті, і ті, щодо кого вона поширюється. Окрім економічного чинника, причинами також  стають історичні події та їх інтерпретації», - зауважила пані Котюжинська.

Міжнародні експерти наголошували на тому, що мова ворожнечі може мати реальні наслідки та призводити до страждань і загибелі людей. Найбільш відомий випадок – це трагічні події 1994 року у Руанді. «Дослідження комунікації свідчать, що мова ненависті, заклики до ворожнечі впливають на поведінку певної людини, призводять до реального насильства», - зауважив Марк Стівенс, партнер компанії Говард Кеннеді, міжнародний експерт Ради Європи.

Хоча проблема мови ворожнечі існує багато років, сьогодні вона є особливо небезпечною - через швидкість поширення меседжів в мережі інтернет. Наявні механізми протидії є недосконалими. Експерт Ради Європи Ад ван Лун повідомив, що найближчим часом Європол буде створювати окремий підрозділ, який буде боротися із мовою ворожнечі в онлайні, соціальних мережах – це стало необхідним через поширення пропаганди ісламістів ISIS.

Ад ван Лун

Шляхи протидії

 Обговорення методів протидії мові ворожнечі засвідчило, що у експертів немає єдиних підходів. В першу чергу йшла мова про притягнення до відповідальності російських ЗМІ.  Ад ван Лун нагадав, що заборонити певний контент може лише сама країна (Росія в даному випадку). Інші країни можуть діяти лише в рамках власного законодавства – тобто забороняти ретрансляцію цих повідомлень на своїй території.

Щодо мови ворожнечі та українського законодавства, то Роман Головенко вважає за необхідне удосконалити  статтю 161 Кримінального кодексу  -  шляхом розширення ознак соціальних  груп, розпалювання ворожнечі проти яких є кримінально караним.

Сергій Костинський, радник Міністра інформаційної політики України з питань Криму, вважає, що необхідно розробити методологію моніторингу мови ворожнечі в Україні, в тому числі на окупованих територіях. 

Тетяна Котюжинська зазначила, що протидіяти мові ворожнечі потрібно і за допомогою державного примусу, і шляхом саморегуляції. «Для того, щоб втрутилась держава, має бути крайня форма мови ворожнечі- “піди і вбий” – зрозуміло, що таке не забороняти не можна, бо це означатиме масові заворушення, війну», - пояснює пані Котюжинська. Однак мова ворожнечі, як було сказано, частіше є замаскованою – і тут потрібна експертна оцінка. «Мова ворожнечі – це не щось наперед встановлене (окрім прямих закликів), частіше всього це спірні моменти», - вважає юрист.

Фото Максима Лісового