Закон є – захисту немає: чому в Україні продовжують красти фотографії

Закон є – захисту немає: чому в Україні продовжують красти фотографії

10:16,
23 Серпня 2016
11550

Закон є – захисту немає: чому в Україні продовжують красти фотографії

10:16,
23 Серпня 2016
11550
Закон є – захисту немає: чому в Україні продовжують красти фотографії
Закон є – захисту немає: чому в Україні продовжують красти фотографії
Використання фотографій в Україні номінально регулює Закон «Про авторське право і суміжні права». Номінально тому, що на практиці українські редакції не гребують поцупити чуже фото й використати його без згоди автора. MediaSapiens з'ясував, що радять робити в такому разі юристи та як оцінюють масштаби проблеми самі фотокореспонденти.

Про законодавство й доцільність реєстрації авторства фото

В українському законодавстві, а саме – у Законі «Про авторське право і суміжні права» з-поміж інших об’єктів, які охороняє авторське право, названо фотографічні твори (ст. 8 Закону), пояснює юрист Центру демократії та верховенства права Аліна Правдиченко. 

Це означає, що, відповідно до загального правила, без згоди автора фотографій інші особи не мають права будь-яким способом їх використовувати або розповсюджувати. Фотограф самостійно вирішує, публікувати свої роботи чи ні, робити це за винагороду чи безкоштовно, указувати під час публікації своє справжнє ім’я, псевдонім або взагалі залишатись анонімним (ст. 14, 15 Закону). 

В Україні діє так звана презумпція авторства. Авторське право виникає через сам факт створення (не оприлюднення!) фотографії, і автором вважають ту особу, яка її зробила. Щоб виникло авторське право на фотографію, не потрібно дотримуватися жодних формальностей, таких, як реєстрація, оформлення тощо. 

Автор фото може зареєструвати своє право в Державній службі інтелектуальної власності у порядку, передбаченому в Постанові Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Така реєстрація дасть змогу в майбутньому спростити доведення факту авторства в разі виникнення спору із цього приводу. Водночас вона не є обов’язковою. Крім того, за здійснення реєстрації необхідно сплатити відповідний збір. Для фізичних осіб за кожну фотографію він наразі становить 55,25 грн, для юридичних осіб – 161,5 грн. 

«Іще один момент, на який варто звернути увагу, полягає в тому, що авторським правом охороняються саме фотографічні твори. Тобто законодавець передбачає, що для надання правової охорони фотографія має бути результатом творчої, а не лише механічної діяльності. Це означає, що фотографія повинна відповідати критеріям новизни, оригінальності (про це може, наприклад, свідчити наявність художньої обробки, спеціально підібране освітлення, ракурс тощо)», – зазначає Аліна Правдиченко.

Однак у разі виникнення спорів щодо авторських прав на фотографії українські суди зазвичай не звертають на це увагу й питання оригінальності фотографій не розглядають, додає юрист. 

2011 року фотокореспондент Максим Дондюк подав у суд на видання «Україна молода» за публікацію його знімка без дозволу автора й вимагав 9,6 тис. грн компенсації. І якщо першу справу фотокореспондент виграв, то слухання за касаційною скаргою видання програв. Вищий спеціалізований суд скасував попередні рішення судів й ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову Максима Дондюка. Рішення оскарженню не підлягає. Зважаючи на такий прецедент, не дивує, що реальних справ із захисту прав на знімки так мало. 

Думка фотографів

 

(Фото: Facebook)

Сергій Харченко, NurPhoto Agency:

«Професійно в новинному фото я працюю близько восьми років, і знімки в мене крали не 10 і не 20 разів. Що я в таких випадках роблю? Передусім шукаю контакти на сайті, пишу порушникам: «Хлопці, ви тут не праві. Давайте ви просто приберете це фото або заплатіть гонорар». В Україні є великі видання, про які можна сказати, що це їхнє хобі –красти фотографії. Напевно, немає професійного фотографа, у якого б не вкрали знімок. 

На мою думку, законодавчого регулювання потребує електронна сфера. Якщо порушник –друковане видання, то тут нормально можна діяти. А якщо це інтернет-ресурс, то дуже важко щось зробити. З другого боку, це проблема не законодавства. Можна, звісно, як за керування авто в нетверезому стані, установити на десятки тисяч гривень штрафи в сподіванні, що це щось змінить. Я вважаю, що це проблема насамперед самих фотографів. 

Якщо газета «влетить» на нормальну кількість нулів, тоді решта буде думати. Але це необов'язково має бути так, тут потрібна масова реакція з боку самих фотокореспондентів.

Наприклад, у мене вкрали фотографію, я написав раз, другий, третій. Якщо мені не відповіли, я зробив скрин з екрана, зателефонував до адвоката, ми склали претензію. І вже з видання телефонують, пропонують зустрітися й владнати ситуацію. Це реальний випадок. 

Можливо, це непопулярна думка, але мені здається, що ринок фотографії в Україні гальмують самі фотографи. Коли в репортера крадуть фотографію, він не йде до юриста. Не подає позов у суд. Натомість він скаржиться у Facebook, скаржиться за пивом серед кола своїх колег. І все. Доки буде така практика, нічого не зміниться. А коли почнуться масові позови в суди, видання десять разів думатимуть, перш ніж красти чиїсь фотографії. 

Я не жадібний до грошей, якщо до мене хтось зателефонує й попросить знімок під хороший, цікавий проект, я його дам. До суду в мене ще ні разу діло не доходило: усі погоджувалися зрештою на досудове вирішення. По-перше, це зазвичай менше коштуватиме, аніж компенсація, яку може призначити суд. По-друге, сторона, яка програла, має оплатити ще й усі судові витрати.

За кордоном таких проблем, очевидно, менше. Знову ж таки, там фотографи не сидять у фейсбуках, обговорюючи це між собою, вони йдуть у суд. І суд установлює такі штрафи, що видання потім рве на собі волосся, бо доведеться півредакції продати, щоб це виплатити». 

(Фото: Facebook)

Олексій Фурман, фотожурналіст:

«Мені здається, кожен український фотожурналіст коли-небудь стикався з крадіжкою знімків, адже в нас редакції рідко карають за використання візуальних матеріалів без дозволу. Логіка в них така: «Якщо це фото є в інтернеті, його можна брати». На жаль, немає розуміння, що в кожної фотографії чи ілюстрації є автор, який заслуговує на гонорар.

Я вже кілька років є фрілансером, тому, якщо нині зіткнуся з грубим порушенням авторського права, звертатимуся до адвоката та оплачуватиму його послуги власним коштом. Ті випадки, які були в моїй кар’єрі, не були вартими судової тяганини. Наприклад, я був у гостях у тернопільських волонтерів і пофотографував, як вони на штабі розмальовують писанки. Я надіслав їм ці фотографії, і вони розмістили їх на своїх сторінках у соціальних мережах. Коли я був у Тернополі за кілька тижнів після того, то купив газету й побачив там свої фотографії. З одного боку, їх було взято із соціальних мереж, але ж автором є я, і я не давав цій газеті дозволу на публікацію. Такі випадки трапляються постійно.

На мою думку, розв’язати цю проблему можна: потрібне чітке й сучасне законодавство та кілька прецедентних випадків, на які можна було б спиратися.

Медіаменеджери в Україні не розуміють сили фотографії, це головна проблема. До фотографії ставляться як до ілюстрації. Є стаття – до неї потрібна «картинка». Те, що за допомогою фотографій можна розповідати цілі історії й робити це навіть ефективніше, як за допомогою тексту, керівники редакцій не розуміють. Як наслідок, фотографи постійно знімають події, знімки з яких «живуть» кілька днів, і не мають часу (і сили) працювати над якимись своїми проектами.

Якщо порівнювати з тим, як захищають права фотографів за кордоном, то, наприклад, у США є NPPA (National Press Photographers Association – Національна асоціація прес-фотографів), яка забезпечує фотографів-фрілансерів юридичною підтримкою в таких питаннях, якщо це потрібно. Загалом із дотриманням авторських прав за кордоном усе досить суворо. Авторство кожної фотографії в газеті або на сайті підписують, і у фоторедактора навіть думки немає завантажити з інтернету й надрукувати чиюсь фотографію без дозволу. А в нас вони безкарні й поводяться відповідно».

 

(Фото: Facebook)

Віталій Носач, РБК-Україна:

«Якщо ти працюєш фотокореспондентом, неможливо не зіткнутися з таким явищем, як крадіжка знімків. Тому що практично всі ЗМІ крадуть знімки. 

Я не бачив, щоб хтось зумів ефективно розв’язати проблему з інтернет-виданнями, які порушують авторські права. Коли я працював у фотосервісі Українських Новин, менеджер із продажів багато часу приділяв цьому питанню. Але в половині випадків не було навіть відповіді на скарги. Рідко коли вдавалося достукатися й домогтися того, що вкрадений знімок прибирали із сайту.

Мені здається, що писати гнівні листи не має особливого сенсу: коли щось і робити, то через суд. Сьогодні крадіжки відбуваються через безкарність: усі розуміють, що за вкрадений знімок їм нічого не буде. А якщо за крадіжку в редакції відсудять десяток тисяч гривень, то вони зрозуміють, що наступного разу буде дешевше купити знімок в агентства за десяток гривень. 

Передусім необхідно підкріпити захист знімків на законодавчому рівні. Щоб були реально великі штрафи за публікацію чужих фотографій. Я помітив, що більшість людей не розуміє, що вважати крадіжкою фотографій. Уважають, що коли вони під фотографією написали, що фото, наприклад, Віталія Носача чи агентства Reuters, то це вже не крадіжка. Але це все одно, що вкрасти гаманець і потім усім розповідати, що ось цей гаманець поцуплено в того-то. Те, що ти розповів, у кого ти вкрав фото, не змінює того факту, що ти його вкрав. Автор або має дати право на використання фото, або має одержати гонорар за публікацію фото. Те саме й з Facebook. Більшість вважає, що використання знімків із Facebook не є порушенням. Але навіть у правилах самої соцмережі написано, що авторське право залишається за автором, який опублікував контент. Використання фото, узятих із Facebook із комерційною метою, –порушення.

Нещодавно був випадок: у США фотографиня подала в суд на Getty Images, вимагаючи компенсацію в 1 млрд доларів за порушення її авторських прав. Вона передала свій фотоархів у публічне користування в бібліотеку, відповідно всі ті світлини можна використовувати безкоштовно. Агенція Getty Images продавала в себе ці світлини. За кордоном теж бувають порушення, але це закінчується великими виплатами.

Порада юриста, якими мають бути дії фотографа, якщо його світлини хтось незаконно використовує

У разі незаконного, тобто без дозволу автора, використання світлин, фотограф може вимагати матеріального відшкодування за незаконну публікацію, виплати моральної шкоди, припинення порушення (наприклад, якщо фотографію використовує певний веб-сайт, можна вимагати прибрати її звідти). Крім того, фотограф може вимагати вказати своє ім’я на його світлині, пояснює юрист Центру демократії та верховенства права Аліна Правдиченко.  

Фотограф має два варіанти, як захистити свої права, – у позасудовому та в судовому порядку. Вибір того чи іншого варіанта залежить від конкретної ситуації. 

«У загальному вигляді можна порадити спочатку звернутись до порушника з вимогою припинити порушення авторського права, а в разі недосягнення бажаного результату звернутися в суд», – радить Аліна Правдиченко. Позови про порушення авторських прав розглядають суди загальної юрисдикції за місцем перебування відповідача (тобто порушника) у порядку цивільного судочинства. 

Варто звернути увагу на те, що доводити факт порушення доведеться самому фотографу, тому перед зверненням у суд бажано зафіксувати факт незаконного використання фотографій (наприклад зберегти примірник відповідного видання).

pixabay.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду