Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Чи підтримують місцеві ЗМІ російську пропаганду?
В травні MediaSapiens писав про особливу роль, яку відіграють місцеві медіа в просуванні російської пропаганди, особливо на сході та на півдні України. Неоднозначність оцінок, прагнення «не образити» жодну зі сторін «протистояння», страх категоричних позицій був притаманний дискурсу місцевих медіа на той час. І якраз за цією «округлістю» часто проглядала підтримка інформаційного впливу російської пропаганди, і саме ця «округлість» часом була гіршою за відкриту підтримку тих сил, що вели до дезінтеграції нашого суспільства.
Логіка зрозуміла: коли в самому суспільстві немає однозначного ставлення до подій у Криму та до перспектив примусової інтеграції в Росію, місцеві ЗМІ намагаються поставити себе поза конфліктом, щоб не втратити аудиторії. Але більш вагомим здається інший чинник: самі бізнесові та політичні еліти, які мають чи не вирішальний вплив на медійний дискурс у регіонах, вагалися й чекали, звідки подує вітер. Відтак на Донеччині, де ці еліти для себе рішення прийняли відразу, місцеві ЗМІ швидко влилися в пропаганду «радіоактивного попелу», в той час як на Харківщині все відбулося навпаки (під впливом Авакова, Аласанії і після присяги Добкіна на вірність новій владі).
Влітку ситуація почала мінятися. Коли йде війна, все стає таким само однозначним, як питання життя чи смерті. Ті ЗМІ, які й намагалися подобатися всім (одеський «Глас» та «048», харківський «СтатусКво», «Северодонецкий химик»), припинили загравання з «проросійськи налаштованими силами» і стали на бік України. Ті з них, які були в Донецьку, Луганську та на інших уже окупованих територіях («Юніон», «Ірта», «Реальная газета») припинили своє існування незалежно від їхньої позиції. А такі ЗМІ, як Маріупольське телебачення, активно пропагували «русский мир» під час окупації й так само старанно співають дифірамби українській владі після звільнення території. (Ні, МТБ — не зовсім вдалий приклад: зараз вони співають дифірамби лише Ахметову).
Тут ми розглянемо лише ті ЗМІ, які діють на території, підконтрольній українському уряду. На окупованих територіях Донбасу та Криму діють сепаратистські та російські медіа, яким на MediaSapiens присвячено окремі огляди.
Луганщина
Критична ситуація склалася зі ЗМІ у прифронтовій смузі. У Кіровську, Золотому, Горському, Щасті, Станиці-Луганській місцеві газети не виходять, київські туди не доходять, люди живуть в інформаційному вакуумі. Продовжують діяти місцеві ЗМІ в Лисичанську, Сєвєродонецьку та райцентрах півночі області.
Ці ЗМІ зосереджуються на місцевих новинах: звіти органів влади, результати місцевих спортивних змагань; а тут серед шкіл пройшов конкурс краси, а тут народилася трійня. Регулярно публікуються офіційні повідомлення для переселенців, інформація про можливості отримати гуманітарну допомогу тощо. Це — газети «Северодонецкий химик», «Новьій путь» (Лисичанськ), АЗОТ ТВ. Газета «Мой город Северодонецк» через свої шпальти й веб-сайт намагається навіть спростовувати російські пропагандистські впливи: «Из почти 4 тыс. респондентов в Донецке и области 67% высказались за жизнь в Украине и только 33% — за присоединение к России или другой стране. Это соотношение 67% на 33% и сегодня никуда не делось. Беда только в том, что эти 33% более голосистые, и они создают картинку. Конечно, среди большинства тоже есть сторонники федерализации. Но это неосознанно… Донбасс не хотел в Россию».Луганська «Реальная газета» пішла в інтернет і активно долучається до пропаганди, але проукраїнського спрямування (типові заголовки: «Суррогатные деньги суррогатных республик», «После “голодных бунтов” ЛНР и ДНР ждут забастовки врачей и учителей», «“Казаки” грабят поезда в Луганской области»).
Донеччина
На територіях, що підконтрольні українському уряду, ситуація в медіа змінилася мало: ті самі газети, ті самі канали, хіба деякі журналісти поїхали зі своїх міст. Ті самі власники, і той самий вплив з боку місцевого бізнесу (ДТЕК просто сакралізований) і місцевої влади.
ТРК «Скиф» (Дружківка) тішить вухо кришталевою українською мовою. Маріупольське телебачення виспівує Ахметова. Газети «Дружковка на ладонях», «Краматорская правда», маріупольський «Ильичевец» справно інформують про місцеві події, рішення органів влади та інші питання, які можуть цікавити мешканців їхніх міст.
Дебальцевська «Трибуна» до останнього трималася на плаву, видаючи матеріали, в яких чітко відображала проблеми громади — без зайвого офіціозу чи демонстрації любові до когось. Сайт www.debaltsevo.com оприлюднив звернення за результатами зустрічі громади 10 грудня. «Немедленно решите вопрос о прекращении огня… Поймите, что за каждого ребенка, женщину, старика погибшего в Донеке или Горловке, находящихся под контролем ДНР, расплачивается своей жизнью такой же ребенок, женщина, старик в Дебальцево… отведите военную технику, артиллерию от наших домов…» За формою дуже схоже на заклики проросійських агентів «почути Донбас» та «повернути мир за будь-яку ціну» (тобто прийняти умови Кремля); і, можливо, ті люди, які складали цей документ, певною мірою теж опинилися під впливом російської пропаганди, як, утім, і всі… Але варто стримати праведний гнів і не карати тих людей, які вже півроку живуть на лінії фронту. Варто зрозуміти, що ці люди праві: їм уже все одно, кому платити податки, вони просто хочуть жити.
Тим більше, що й без цього документа в ЗМІ регіону можна знайти сліди пропаганди. Так, «Дружковка на ладонях» виділила першу шпальту під звернення місцевого депутата-мажоритарника з явними «опозиційноблоківськими» схильностями. В дусі Бойка і Ко він змальовував апокаліптичні картини, звинувачуючи київський уряд в економічній і енергетичній кризі: «Остатком энергетических марок угля на складах ТЭЦ на три дня. В ближайшем будущем нас ждут веерные отключения электричества, рост цен и снижение реальных доходов. Пока лидеры коалиционных политических сил упиваются вновь обретенной властью и делят портфели, экономика страны летит в пропасть». Це при тому, що, нагадаємо, сама газета не дає підстав звинуватити її в проросійському дискурсі.
Дещо інша картина в горлівській «Кочегарці». Не прославляючи «русский мир» напряму (а іноді й відкрито підтримуючи Київ), це видання постійно публікує матеріали з таких видань, як «Вести», «Комсомольская правда в Украине» тощо. От і з’являються на його сторінках такі речі, як, наприклад, ця стаття: в ній неназваний «експерт» називає оптимістичним сценарієм розвитку подій фактичну перемогу сепаратистів, «судьбу Приднестровья», за якої «предприятиям региона удастся найти формулу экономического сотрудничества с Украиной». Загалом підбір матеріалів на сайті видання такий депресивний, що, здається, на Україну насувається тотальний раґнарьок. Ну приблизно так, як це змальовує газета «Вести».
Заголовки на сайті «Кочегарки» в грудні 2014 року.
Одещина й Харківщина
В цих регіонах ситуація вирівнялася: тутешні ЗМІ практично не транслюють російської пропаганди, підтримують київський уряд у його прагненні відновити цілісність держави, герої їхніх сюжетів — солдати АТО й волонтери, що їм допомагають. Але більшу увагу вони, звісно, приділяють місцевим питанням і проблемам.
Окремо можна говорити про одеські «Таймер» і «Откат». Тут інша ситуація: ці видання перебувають під впливом «Куликова поля», і світ через їхню призму часто виглядає триколорно. Але й ця триколорність не така, як була навесні: відверто підтримувати донбаських сепаратистів вони не можуть, і пропаганда набуває прихованих, маніпулятивних форм. Тут можна знайти весь спектр російських пропагандистських меседжів:
- майдани та інші революції безперспективні. «Таймер»: «С точки зрения перспектив каких-либо реальных изменений в общественно-политической ситуации протесты “винницкого типа” ещё менее перспективны, чем “Евромайдан” или Оранжевая революция»;
- Майдан-2014 — це насильницька зміна влади. «Таймер»: «Вернуть государству отнятую у него на Майдане монополию на насилие»;
- Україна розколота на «схід» і «захід». «Откат»: «Рекомендации Госкомитета могут ещё сильнее вбить клин между западом и востоком Украины. Скорее всего, просто хуже, чем сейчас быть уже не может»;
- конфлікт на Донбасі — результат дій Києва, зокрема мовної політики. «Откат»: «Отмена языкового закона после победы “Евромайдана” в марте 2014 года снова подняла в стране возмущение. В некотором смысле это стало толчком к тому, что в конечном итоге от Украины отсоединился Крым, а позже начались массовые выступления в восточных областях, позже превратившиеся в открытый военный конфликт»;
- визнання легітимності сепаратистських квазідержав. «Откат»: «Изменились границы Украины». «Таймер»: «Междугородные (а точнее — почти что уже международные) автобусы из Донецка в Волноваху ходят почти исправно»;
- мешканці окупованих територій живуть не так уже й погано, а на територіях, підконтрольних українській армії — 37-й рік («Таймер»);
- делікатна сакралізація комунізму. «Откат»: «В Харькове местные “майдановцы” свалили памятник культурного наследия, уникальный памятник Ленину» (зверніть увагу: «Майдан», «майданівці» — завжди в лапках).
І далі в тому дусі.
Наслідки Майдану очима «Таймера».
Також у руслі російської пропаганди часто діє телеканал «Репортер», контрольованим славнозвісним Сергієм Ківаловим. Так, у випуску «Мировых новостей» 19 грудня терористи, що діють на Донбасі, називаються «повстанцями», події на сході названо «громадянською війною», а хто збив «Боїнг» — невідомо.
Як харківський ресурс позиціонує себе Новостное агентство «Харьков», але корені цього ресурсу — в Санкт-Петербурзі й місцевим ЗМІ його назвати важко.
Не поспішайте радіти
Отже, місцеві ЗМІ як агентів свого пропагандистського впливу Кремль фактично втратив. Це стало наслідком однозначної редакторської політики, а також того, що стосовно низки ключових питань наше суспільство (вперше за часи незалежності) нарешті прийшло до консенсусу. Лише нечисленні місцеві видання й телеканали продовжують поширювати пропагандистські меседжі.
Залишається ризик проникнення в ці ЗМІ фейкової та іншої сфабрикованої інформації в рамках російських інформаційних операцій (зокрема міфи про «поганих переселенців»), але цей ризик є однаковим для медіа в усіх регіонах.
Втім, радіти зарано, адже надто багато агентів має Кремль серед наших національних ЗМІ. Але це вже предмет для іншої розмови.
Моніторинг інформаційного простору Донецької та Луганської областей на наявність пропаганди, джинси, грубих порушень журналістських стандартів, зокрема: вибірковий аналіз місцевих ЗМІ, виступи посадовців та місцевих лідерів, інформаційна діяльність неурядових організацій та політичних партій, — здійснюється за фінансової підтримки «Інтерньюз-Нетворк».