Автор – Денні О’Брайєн, Комітет захисту журналістів

Протягом останнього року журналісти, що висвітлюють події в найбільш неблагополучних країнах світу, радикально змінили своє ставлення до інтернету та інших цифрових інструментів. Блоги, мікроблоги, соцмережі, онлайн-відео та смс донесли до всього світу інформацію та зображення подій на площі Тахрір у Каїрі та центральній вулиці Тунісу.  

Та новим технологіям повідомлення новин протистоять численні засоби обмеження інформації. Чимало інструментів, спрямованих проти свободи в інтернеті, стають дедалі складнішими технологічно: від розробленого державою сервісу електронної пошти, що бере під контроль комп’ютери журналістів, до ретельно спланованих кібератак на білоруські інтернет-видання. Інші засоби старі як сама преса: ув’язнення інтернет-журналістів у Сирії, побиття блогерів у Росії.

З нагоди Всесвітнього дня свободи преси, що відзначається третього травня, Комітет захисту журналістів дослідив десять провідних тактик обмеження свободи слова й поширення інформації в інтернеті та визначив країни, де ці тактики використовуються найактивніше. Дивує не перелік ворогів інтернету – все це держави, що віддавна обмежують свободу слова, - а швидкість, із якою вони пристосовують старі стратегії до реалій інтернету.

У двох країнах, про які ми пишемо, - Єгипті й Тунісі, - змінився режим, одначе наступники скинутих диктаторів не спромоглися категорично відмежуватись від репресивних практик попередників. Досвід інших країн, - наприклад, Ірану, який розвиває високотехнологічні інструменти для боротьби з технологіями протистояння цензурі, та Ефіопії, де держава повністю контролює інтернет, - уважно відстежують і переймають інші тоталітарні та авторитарні режими в усьому світі.

Блокування сайтів

Ключова країна: Іран                                                                                                     

Багато країн цензурують інтернет-простір, використовуючи провайдерів інтернет-послуг своєї країни та міжнародні мережеві вузли для блокування доступу громадян до сайтів із «чорного списку» або унеможливлення пошуку за певними ключовими словами. Після сумнівних результатів президентських виборів 2009 року Іран суттєво удосконалив систему блокування доступу до сайтів, а також посилив боротьбу з інструментами, що дають журналістам змогу переглядати чи публікувати онлайн-контент. У січні 2011 розробники програми Tor, призначеної для подолання цензурних обмежень в інтернеті, виявили, що іранські державні цензори почали використовувати нові, передові технології ідентифікації та знешкодження антицензурних програм. У жовтні 2010 року блогера Хоссейна Ронагі Малекі було засуджено до 15 років ув’язнення за звинуваченням у розробці однієї з таких програм та наданні іншим іранським блогерам сприяння в необмеженому доступі до інтернету. Стосунки іранської влади з пресою – чи не найгірші у світі: Іран і Китай очолили список головних переслідувачів медіа у світі за версією КЗЖ 2010 року. 

Ювелірна цензура

Ключова країна: Білорусь

Постійне фільтрування контенту популярних сайтів врешті заохочує користувачів шукати способів обійти цензуру. Тому тоталітарні режими часом атакують сайти лише у вирішальні моменти. В Білорусі опозиційний сайт «Хартія 97» передбачив, що доступ до нього буде перекритий на час президентських виборів у грудні 2010 року.  Справді, в день голосування сайт був виведений з ладу DDoS-атакою. Згідно з білоруською пресою, спроби потрапити на сайт «Хартії 97» з мереж білоруських провайдерів закінчувались переходом на фальшивий сайт невідомого походження. Вибори, проведені без контролю незалежних ЗМІ, супроводжувались численними порушеннями. Одначе тиск на «Хартію 97» не обмежився технологічними заходами: напередодні виборів у редакції видання провели обшук, редакторів били, арештовували та залякували. У вересні 2010 року засновник сайту Олег Бебенін був знайдений повішеним за нез’ясованих обставин: влада назвала цю смерть самогубством.

Обмеження доступу до інтернету

Ключова країна: Куба

Високотехнологічні операції проти інтернет-видань не потрібні за умови, що населення країни не може їх читати. Влада Куби тримає інтернет-зв’язок під суворим контролем, і лише дуже невелика частка кубинців має право використовувати його вдома. Більшість вимушена звертатись до контрольованих державою точок доступу, де користувачі засвідчують свою особу, перебувають під прискіпливим наглядом і можуть переглядати виключно кубинські сайти.  Державні паролі для доступу до інтернету продаються на чорному ринку, тож онлайн-журналісти мусять купувати їх, щоб отримувати та поширювати незалежну інформацію. Тим, хто на це наважується, загрожують великі неприємності. Проти відомої блогерки Йоані Санчес (Yoani Sánchez) було розгорнуто дискредитаційну кампанію на державному кубинському телебаченні, доступному, на відміну від мережі, всім громадянам країни. Нещодавно Куба й Венесуела оголосили про прокладання оптоволоконного кабелю між країнами, що мав би розширити можливості доступу в інтернет для Куби. Та невідомо, чи стосуватиметься це пересічних кубинських громадян.

Інфраструктура під контролем

Ключова країна: Ефіопія

Телекомунікаційні системи багатьох країн тісно пов’язані з владою. Це надає останній змогу контролювати нові медіа. В Ефіопії державна телекомунікаційна компанія є монополістом на ринку доступу в інтернет, а також стаціонарної й мобільної телефонії. Попри угоду з France Telecom, уряд досі володіє компанією Ethio Telecom і керує нею, вдаючись до цензури там і тоді, коли вважає за потрібне. OpenNet Initiative, всесвітній дослідницький проект, що моніторить цензуру та стеження в інтернеті, заявляє, що Ефіопія істотно фільтрує політичні новини. Тим часом влада продовжує переслідувати онлайн-журналістів, четверо з яких ув’язнені через свою професійну діяльність. Ефіопський уряд не просто посідає весь зв’язок у країні, але й розробив дорогу систему супутникових глушилок, що перешкоджають громадянам країни отримувати новини з іноземних джерел.

Атаки на емігрантські сайти

Ключова країна: М’янма

Журналістам, вимушеним утекти зі своєї країни, інтернет дає змогу продовжувати поширювати інформацію та коментарі про їхню батьківщину. Одначе навіть в еміграції м’янманські сайти зазнають тиску  й періодично страждають від DDos-атак.  Розташований у Таїланді сайт Irrawaddy,  інформаційне агентство Mizzima, що знайшло прихисток в Індії, та Democratic Voice of Burma, базований у Норвегії, внаслідок атак були майже або повністю виведені з ладу. Атаки часто трапляються у знакові дати, зокрема річницю Шафранової революції – протиурядового виступу 2007 року, очолюваного буддистськими ченцями, що був жорстоко придушений. Джерелами інформації для емігрантських сайтів є журналісти, що підпільно збирають інформацію та надсилають її з М’янми назовні. Така підпільна журналістська робота вельми ризикована – щонайменше п’ятеро дописувачів Democratic Voice of Burma були засуджені до значних термінів позбавлення волі.

Віруси від влади

Ключова країна: Китай

Шкідливі програми, приховані у пристойних на вигляд та важливих за змістом електронних листах, надсилаються на приватну електронну адресу журналіста. Коли той відкриває лист, програма потаємно встановлюється на комп’ютер і починає шпигувати за його власником, надсилаючи дані про всі його дії, а також таємні документи, до відповідних інстанцій. Віруси можуть навіть використовувати комп’ютери журналістів для участі в кібератаках. Журналісти, що працюють у Китаї або пишуть про Китай, стають жертвами подібних атак найчастіше, й немає сумніву, що причина полягає у їхній професійній діяльності. Хвиля подібних атак збіглася з врученням Нобелівської премії миру, присудженої ув’язненому правозахиснику Лю Сяобо, та тиском влади на журналістів, що висвітлювали протести у країнах Близького Сходу й Північної Африки. Експерти з кібербезпеки компаній  Metalab Asia та SecDev виявили, що ці віруси розроблялись спеціально для стеження за китайськими журналістами, дисидентами та громадськими організаціями.

Кібершахрайство від влади

Ключова країна: Туніс

Як і в багатьох недемократичних країнах, у Тунісі за часів Зіна аль-Абідіна Бен Алі існувала цензура електронної пошти й соціальних мереж. Одначе 2010 року туніське відомство, що контролює інтернет, пішло навіть далі. Користувачів непомітно спрямовували на фальшиві сторінки входу до Google, Yahoo й Facebook, що викрадали юзернейми та паролі тунісців. Коли онлайн-журналісти почали писати про заворушення в країні, влада використала вкрадені дані для знищення їхніх дописів. Спецслужби тоталітарних режимів адаптували для своїх потреб практику викрадання особистої інформації за допомогою фальшивих сторінок, поширену серед хакерів. Хоча після перемоги революції та зречення Бен Алі ця практика припинилась, новий уряд не виявляє готовності припинити контролювати інтернет. Він уже оголосив, що продовжить блокувати сайти, які є «непристойними, містять пропаганду насильства чи ненависті».

Кнопка вимкнення інтернету

Ключова країна: Єгипет

Відчайдушно хапаючись за владу, президент Хосні Мубарак розпорядився вимкнути інтернет у Єгипті в січні 2011 року, аби не дозволити онлайн-журналістам доносити інформацію про протести в країні до цілого світу, а громадянам – отримувати доступ до незалежних новин. Єгипет не був першою державою, що відрубала доступ до інтернету, щоб запобігти поширенню новин: під час протестів у М’янмі 2007 року тамтешня влада теж зробила щось подібне, а Китай значно обмежив інтернет-зв’язок під час міжетнічних конфліктів у провінції Сіньцзян 2010-го. Заборона, встановлена приреченим режимом Мубарака, не протрималась довго: доступ до мережі був відновлений за тиждень.  Але відтоді спробу єгипетського диктатора повторили його колеги в Лівії та Бахрейні, де також спалахнули масові протести. Попри падіння режиму Мубарака, перехідний військовий уряд також не цурається репресій: у квітні політичного блогера було засуджено до трьох років ув’язнення за образу влади.

Затримання блогерів

Ключова країна: Сирія

Попри поширення високотехнологічних засобів боротьби зі свободою слова в інтернеті, найпростішим залишається звичайне ув’язнення тих, хто цю свободу практикує. Блогери та інтернет-журналісти становлять приблизно половину медійників, ув’язнених 2010 року. Сирія залишається одним із найнебезпечніших місць у світі для блогерів. Кількість затриманих та ув’язнених блогерів тут невпинно зростає. Під час закритого засідання у лютому 2011 сирійський суд прирік блогерку Таль Аль-Маллохі до п’яти років позбавлення волі.  Коли 2009 року її заарештували, їй було 19. У своєму блозі Аль-Маллохі писала про права палестинців, несправедливість урядів арабських країн до своїх громадян та про кризу арабського світу. У березні онлайн-журналіст Халед Елехтеяр був затриманий на тиждень, а його колега Ахмад Абу-аль-Хайр потрапив до буцегарні вже вдруге за два місяці.

Насильство проти інтернет-журналістів

Ключова країна: Росія

У країнах, де влада чинить насильство над журналістами, співробітники інтернет-видань і блогери стають жертвами найчастіше. У листопаді 2010 року в Росії жорстоко побили відомого журналіста й блогера Олега Кашина. Він зазнав тяжких поранень і деякий час перебував у комі. Правоохоронці не знайшли нападників, що досить типово для Росії, де відсоток розкритих злочинів досить невеликий. Напад на Кашина увінчав череду подібних випадків: 2009 року був побитий Михайло Афанасьєв, редактор сибірського інтернет-видання, а 2008 року в Інгушетії вбили власника сайту Маґомеда Євлоєва.

Комітет захисту журналістів