Вільний доступ журналістів до судових процесів є не лише ознакою демократії, а і гарантією того, що ці процеси будуть незалежними і ефективними.

Базовим принципом судочинства в Європі є те, що суд повинен бути відкритим для публіки і журналістів. Метою судової системи є захист прав громадян, в тому числі, права на інформацію. Якщо судове засідання становить значний суспільний інтерес, його проводять у більшому приміщенні (наприклад, як це відбувалось у судовому процесі над колишнім президентом Франції Жаком Шираком, який завершився у вересні 2011 року). Поблизу суду виділяють велику кімнату, куди судове засідання транслюється у реальному часі, щоб всі бажаючі могли з ним ознайомитись.

Що стосується запису судових засідань: у багатьох європейських країнах (наприклад, у Франції, Німеччині, Великобританії) діє правило, за яким журналістам не можна робити відео- чи аудіо-записи під час судового засідання без дозволу суду. Але у цих країнах судді дозволяють журналістам знімати до і після суду. У інших країнах (наприклад, в Італії) немає абсолютних правил, які б дозволяли або забороняли запис, усе вирішується ситуативно. Журналіст звертається до судді з проханням дозволити запис, і, якщо інтерес правосуддя і інтереси жертви можуть бути порушені, суддя може заборонити запис. Але, в обох випадках, право суспільства отримати інформацію превалює над правом учасників процесу її приховати.

Україна повинна сфокусуватись на відкритості і прозорості судової системи. Якщо порівняти європейське і українське законодавство, то європейське законодавство, і в сфері висвітлення судових процесів, і що стосується покарання за порушення прав журналістів, є гіршим ніж в Україні. Але суди там дійсно відкриті. Дуже мала частина рішень приймається закрито, і це стосується швидше випадків, пов’язаних із захистом неповнолітніх, інших членів вразливих соціальних груп, що потребують особливого захисту. Слухання можуть бути закритими, якщо йдеться про досягнення порозуміння в суто приватних спорах. Крім того, об­меження застосовують для захисту комерційної таємниці.

Якщо Україна поважає міжнародні стандарти, то судові процеси, які становлять значний суспільний інтерес, повинні бути відкритими для публіки. Якщо судове засідання закрите, чи доступ до нього обмежений, особливо якщо йдеться про такі випадки, як суд над колишнім начальником департаменту зовнішньої розвідки МВС Олексієм Пукачем чи екс-прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, виникають сумніви щодо вірності і чесності рішень такого суду.

Що стосується конкретних випадків, а саме, проблем з висвітленням  судового процесу над Юлією Тимошенко, то, на думку Пріски Орсонно, керівника юридичного комітету «Репортерів без кордонів», якщо журналістів було побито прямо у приміщенні суду, якщо їх доступ до суспільно важливого судового засідання штучно обмежується – це піднімає питання, чи має право суддя, який це допустив, обіймати свою посаду. Якщо судовий процес бажає відвідати багато громадян, не кажучи про журналістів – то потрібно подбати про те, щоб дати їм таку можливість. Обов’язком судді є забезпечити доступ всіх бажаючих до суду, особливо, приймаючи до уваги великий суспільний інтерес. Тому, судовий процес варто було перенести, наприклад, до актової зали.

Що стосується суду над Олексієм Пукачем, головним питанням є чому цей процес зробили повністю закритим для суспільства. Тут вже йдеться навіть не про право журналістів зробити відео- чи аудіо-запис засідання, а про право громадян на інформацію, що гарантується Статтею 10 Конвенції про захист прав людини. Якщо суд не піде хоча б на часткове відкриття судового процесу над Пукачем, то він дасть ще один привід вважати його несправедливим і упередженим. Уже зараз можна сказати, що довіри до вироку такого суду не буде. Крім того, на думку юридичного комітету «Репортерів без кордонів», суддя повинен публічно і чітко пояснити свою позицію і дати відповіді на запитання, чому він вирішив повністю закрити судовий процес, який становить значний суспільний інтерес не лише в Україні, а і закордоном.

Безперешкодний доступ журналістів на судові засідання, їх відкритість, є нормою в демократичному суспільстві, і забезпечує підконтрольність судочинства суспільству. Українські судді, намагаючись закрити судові провадження, роблять собі «ведмежу послугу» і лише дають більше підстав для сумнівів у їхній неупередженості.

Громадяни мають право знати, хто і як приймає суспільно важливі рішен­ня, як їх виконують, і як це впливає на суспільство загалом. Якщо це право порушується, виникають ризики недотримання прав людини, дискредитації суду, зниження рівня довіри до нього населення, розвивається зловживання владою і корупція.

Доступ ЗМІ до висвітлення судових процесів: міжнародна практика

ООН

Узагальненням позиції ООН з питань взаємодії судів та ЗМІ є твердження про те, що «функцією та правом ЗМІ є збір та по­ширення серед громадськості інформації, висловлювань та критичних тверджень про судочинство, а також висвітлен­ня судових справ до, після та під час судового розгляду, не порушуючи при цьому презумпцію невинуватості» (відповідно до Мадридських принципів взаємодії засобів масової інформації та суддівської незалежності. Документ поширено відповідно до Резолюції 1296 (XLIV) Економічної та соціальної Ради ООН 11 лютого 1994 року) [1]. Презумпція невинуватості полягає в тому, що суд відбува­ється відкрито. Це не означає, що медіа мають право транслювати в прямому ефірі судовий процес чи робити записи в залі суду без дозволу суду. Але це дає право журналістам, як і будь-яким іншим громадянам, бути присутніми на публічних судових слуханнях та під час виголошення судових рішень без дискримінації та вимог попере­дньої акредитації. Журналісти мусять мати право заздалегідь одер­жати доступ до інформації про заплановані судові процеси та право отримувати копії публічно оголошених судових рішень.

ООН закликає суддів вивчати практичні посібники щодо співп­раці з пресою, зокрема щодо правил проведення інтерв’ю, і на­давати представникам ЗМІ інформацію в тих випадках, коли така інформація має суспільне значення. Суддям не можна забороняти відповідати на запитання журналістів. Але судова влада може фор­мулювати виважені рекомендації для регулювання дискусії про кон­кретні поточні справи. Згідно з принципами ООН, таке обмеження має базувати­ся суто на законі, його може застосовувати лише суддя, а особи, яким доступ вже обмежили чи можуть обмежити, мусять мати пра­во заперечувати й оскаржувати таке рішення. Жодне обмеження не може бути абсолютним: його запроваджують лише протягом термі­ну, потрібного для досягнення передбаченої в законі мети. Важли­во пам’ятати, що довести необхідність застосування обмежень має та сторона, яка їх вимагає. Скажімо, якщо прокурор наполягає на видаленні журналіста з зали суду, то він мусить обґрунтувати таку необхідність (наприклад, це потрібно для захисту свідка)[2].

Рада Європи

Позиція Ради Європи, відображена в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950), у її тлумаченнях Європейського суду з прав людини, а також у резолюціях та рекомендаціях органів Ради Європи. Для запобігання зловживанням владою та для захисту прав підсудного вкрай важливим є суспільний контроль. Комітет Міністрів Ради Єв­ропи у своїх рекомендаціях від 10 липня 2003 року «Щодо надання інформації через засоби масової інформації стосовно до криміналь­ного судочинства» закликав держави — члени Євросоюзу співпра­цювати зі ЗМІ, організовувати тренінги з правових питань для жур­налістів, щоб поширювати знання про процедури і права, пов’язані з кримінальним судочинством.

Право ЗМІ збирати і поширювати інформацію про суд може підлягати певним обмеженням, які потрібно застосовувати на чітко ви­значених підставах. Такі обмеження поділено на дві категорії — об­меження доступу до судових процесів і обмеження на поширення ін­формації про судові процеси. Резолюція № R (81) 19 Комітету Міністрів Ради Європи про доступ до інформації (Комітет Міністрів ухвалив документ 25 листопада 1981 року), визначає загальні принципи оприлюднення інформації державних органів. В документі, зокрема, наголошено на необхідності дотримуватися особливого порядку одержання інформації щодо судових органів: «кожна особа, що перебуває під юрисдикцією держави-члена, має право на отримання за запитом інформації, яка є в розпорядженні державних органів, без урахування законодавчих органів та органів судової влади».

Такі стандарти відносин судів і ЗМІ відображено в Рекомендації № Rес. (2003) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо надання через ЗМІ інформації про кримінальні процеси (Комітет Міністрів ухвалив документ 10 липня 2003 року). Хоч у вказаному документі увагу зосереджено на кримінальному процесі, проте визначені в ньому принципи доступу журналістів до суду відповідають загальним європейським стандартам інформаційних стосунків судів і ЗМІ та правовим позиціям Європейського суду з прав людини [3].

Принцип 1. Інформування громадськості через ЗМІ. Громадськість мусить мати можливість отримувати через мас-медіа інформацію про діяльність судових та правоохоронних органів. Отже, журналістам потрібно дати можливість вільно висвітлювати свої думки й коментувати діяльність системи кримінальної юстиції, за винятком обмежень, встановлених у цих Принципах.

Принцип 2. Презумпція невинуватості. Дотримання принципу презумпції невинуватості — невід’ємна складова права на справедливий судовий розгляд. Відповідно, відомості про судовий розгляд, що триває, можна поширювати через ЗМІ лише в тому разі, якщо це не позначиться негативно на презумпції невинуватості підозрюваного чи обвинуваченого у скоєнні злочину.

Принцип 3. Точність інформації. Органи судової влади та правоохоронні органи мають надавати мас-медіа лише перевірені дані або дані, що базуються на обґрунтованих припущеннях (в такому разі потрібно чітко вказувати на такий характер наданих відомостей).

Принцип 4. Доступ до інформації. Якщо в рамках судового розгляду, що триває, журналісти на законних підставах отримують від судових чи правоохоронних органів будь-яку інформацію, то ці органи мають забезпечити доступність такої інформації, без дискримінації, всім журналістам, які звертаються чи звернуться до них з запитом щодо одержання такої інформації.

Принцип 5. Способи надання інформації ЗМІ. Якщо органи судової влади чи правоохоронні органи з власної ініціативи вирішили надавати мас-медіа інформацію про судовий процес, що триває, то таку інформацію потрібно надавати без дискримінації та, якщо це можливо, через поширення прес-релізів, проведення прес-конференцій заходами уповноважених посадових осіб або за допомогою інших дозволених засобів.

Принцип 6. Регулярне інформування під час кримінальних процесів. В рамках кримінальних процесів, що зачіпають суспільні інтереси, чи інших судових процесів, які мають суспільний резонанс, органи судової влади мусять інформувати ЗМІ про свої основні дії, за умови, що це не заподіє шкоди таємниці слідства і не створить перепон поточному судовому розгляду.

Принцип 7. Заборона на використання інформації. Органи судової влади не мають використовувати інформацію про судові процеси, що тривають, задля досягнення комерційної мети або іншої мети, несумісної з застосуванням права.

Принцип 8. Захист недоторканності приватного життя в рамках судового розгляду, що триває. Надаючи інформацію про підозрюваних, обвинувачених чи засуджених, а також про інших учасників кримінального процесу, не можна порушувати їхнє право на захист недоторканності відповідно до статті 8 Конвенції. Особливий захист має бути забезпечений неповнолітнім та іншим обмежено дієздатним учасникам процесу, а також потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та засудженим. За будь-яких обставин особливу увагу належить звертати на ті негативні наслідки, якими може обернутися для цих осіб розкриття інформації, що дає змогу їх ідентифікувати.

Принцип 9. Право на спростування та право на відповідь. Незалежно від інших засобів правового захисту, кожна особа, щодо якої в контексті висвітлення судового процесу допущено неточність або застосовано висловлювання, що її ганьблять, мусить мати право на спростування чи право на відповідь у відповідних ЗМІ.

Принцип 10. Неприпустимість впливу на суд. В рамках кримінальних процесів, а надто за участю присяжних чи непрофесійних суддів, органи судової влади та правоохоронні органи мусять утримуватися від оприлюднення інформації, що може негативно позначитися на справедливості судового розгляду.

Принцип 11. Досудове розголошення інформації, що заподіює шкоду. Якщо обвинувачений зможе довести, що розголошення інформації, ймовірно, призвело чи може призвести до порушення його права на справедливий суд, то він має одержати ефективні засоби правового захисту.

Принцип 12. Допуск журналістів. Журналістів потрібно допускати на відкриті судові засідання та на відкрите оголошення судових рішень без дискримінації та без попередньої акредитації. Не можна їм забороняти бути присутніми на всіх судових засіданнях, крім тих, на які, відповідно до статті 6, публіки не допускають.

Принцип 13. Доступ журналістів до зали судових засідань. Уповноважені органи мають завжди, за винятком тих випадків, коли це не можливо, передбачати в залі судових засідань достатню кількість місць для журналістів, відповідно до їх потреб, водночас не порушуючи право громадськості на присутність у залі судового засідання.

Принцип 14. Пряма трансляція з зали судових засідань та зйомка такого засідання. Пряма трансляція ЗМІ з зали судових засідань та зйомка такого засідання підлягають забороні. Виняток становлять ті випадки, коли це прямо дозволяє закон чи уповноважений судовий орган. Такі трансляції та зйомки можна дозволяти лише в тому разі, якщо вони не створюють небезпеки впливу на потерпілих, свідків, учасників судового розгляду, присяжних чи суддів.

Принцип 15. Допомога засобам масової інформації у висвітленні процесів. Інформацію про заплановані судові засідання, про оголошення рішень та вироків а також про інші дії, що мають стосунок до висвітлення судових процесів, відповідні органи мають надавати журналістам на підставі простого запиту та своєчасно. Виняток становлять ті випадки, коли це не є можливим. Журналістам потрібно дозволяти без будь-якої дискримінації отримувати й копіювати публічно проголошені вироки. Вони мусять мати можливість поширювати інформацію про ті вироки й ознайомлювати з ними громадськість.

Принцип 16. Захист свідків. Особу свідка можна розголошувати, якщо свідок дав на це свою попередню згоду, якщо ідентифікація свідка зачіпає суспільний інтерес або якщо свідчення були надані на відкритому засіданні. Особу свідка не можна розголошувати за жодних обставин, якщо це пов’язане з загрозою для його життя чи безпеки. Належну увагу потрібно присвячувати програмам захисту свідків, а надто в кримінальних процесах проти груп організованої злочинності чи щодо злочинів проти членів сімей. Міжнародних стандартів взаємодії ЗМІ та судів, які визначено в цих документах, потрібно дотримуватися не лише в законотворчій діяльності. На них належить орієнтуватися й суддям у їхній практичній діяльності, оскільки в такому разі можна тлумачити відповідне національне законодавство про участь ЗМІ у висвітленні судових процесів, обирати оптимальну модель поведінки в складній реальній ситуації.

В міжнародних документах особливу увагу звернено на необхідність спеціально регламентувати застосування фото- та відеозйомки в судовому засіданні, зважаючи на те, що неупередженість і незалежність судового розгляду надто великою мірою залежить від таких ситуацій. В Рекомендації № Rес. (2003) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про надання через ЗМІ інформації про кримінальні процеси» зазначено, що пряме транслювання ЗМІ з зали судових засідань та зйомка такого засідання підлягають забороні завжди, крім тих випадків, коли це дозволяє закон чи уповноважений судовий орган.

Європейський суд з прав людини

Європейський суд з прав людини спирається на специфічні стандарти взаємодії ЗМІ і судів, відмінні від стандартів, застосовуваних в інших сферах діяльності інститутів влади. Прин­цип незалежності та неупередженості суду визначає специфічні обмеження та ризики для ЗМІ у висвітленні судової проблематики. В рішенні у справі «Санді таймс» проти Сполученого Королівства (1979) зазначено, що «суди є форумом для вирішення спорів». «Проте попереднє обговорення може відбуватися і в інших місцях, таких як спеціальні журнали, масова періодика чи громадськість». Значення такого обговорення полягає в тому, що громадськості надають можливість отримати інформацію про стан судових справ та системи судочинства загалом і відповідним способом оцінювати їх». В демократичному суспільстві суди не можуть залишатися поза межами громадської дискусії про ефективність органів влади. Тому громадськість має бути належним способом поінформована про стан речей у судовій системі. А в такому разі критика журналістів, спрямована на різні аспекти судочинства, стає не лише можливою, а й — за певних обставин — виправданою.

У справі Де Ґаєс та Ґійзельс проти Бельгії (1997) Суд визнав, що «судді мають бути захищені від деструктивних випадів з боку ЗМІ, що не базуються на жодній фактичній підставі». Водночас, якщо критика судових проблем або окремих суддів спирається на «належні та ретельні журналістські розслідування, що є частиною громадського обговорення важливих суспільних проблем», то підстав обмежувати свободу мас-медіа немає. Неабияке значення має також інший висновок Суду: «судді мусять виявляти розважливість, що не дозволяє їм (на відміну, наприклад, від політиків) відповідати на різку критику».

Практика різних країн [4]

Канада

У Канаді діє спеціальний орган, який сприяє взаємодії суду зі ЗМІ – Департамент зв’язків з громадськістю. У цій країні також практикують кілька форм передачі журналістам матеріалів із залу засідань, а саме шляхом:

1) трансляції судових засідань через Інтернет;

2) архівації (на Web-сторінці трансляція процесу зберігається 90 днів від першого дня трансляції);

3) виготовлення для представників ЗМІ DVD із записом процесу (причому має бути згода сторін на зйомку);

4) забезпечення радіоповідомлень із судових процесів.

Судові документи можуть бути відкриті для громадськості (хоча є і винятки). Міністерство юстиції розробило певну програму для визначення осіб, котрі мають право на доступ до тих чи тих документів. Це і забезпечує певну прозорість. Прикладом слугують документи про усиновлення, відкриті тільки для батьків і агентів; інформацію про кримінальні справи можна публікувати лише тоді, коли справа вже розпочата, але не дозволяється розголошувати інформацію про обшук.

Однак є заборони доступу до документації й відповідно їх публікації. Наприклад, якщо підсудний був помилуваний, документи не публікуються. У Канаді працює закон про ювенальну кримінальну злочинність (вік злочинців від 12 до 17 років), який не дозволяє публікацію про кримінальну злочинність. Проте є винятки: якщо вирок такий як для повнолітніх, а також тоді, коли 18-річний засуджений може сам опублікувати про свій злочин.

Цікаво також, що журналісти мають доступ до інформації про судові рішення до виголошення їх у визначеному законом порядку, що допомагає ЗМІ підготуватися до коментарів. Перед оголошенням судового рішення суддями журналісти, перебуваючи у спеціально відведеній кімнаті, знайомляться з вердиктом суду, проте коментувати його до офіційного його оголошення не мають права. Після оголошення судом рішення журналісти, виходячи з кімнати, коментують його через відеофіксацію або в інший спосіб.

За тиждень до початку процесу організують брифінг для преси, на якому журналісти отримують план роботи, пояснення до кожної справи, що буде слухатися під час сесії, а також відповідають на їхні запитання. Черговий брифінг провадиться, коли суд публікує рішення про розгляд справ. Обговорюють факти, які лягли в основу рішення справи, вказують на застосовані важливіші параграфи у прийнятті рішення. Однак ці матеріали не можна використовувати в публікаціях до публічного оголошення рішення. Завдяки таким брифінгам покращилася точність висвітлення роботи суду. За день до офіційного оголошення рішення справи представники ЗМІ приходять до приміщення за півтори години для ознайомлення з рішенням у справі (але тоді ще не дозволяється використовувати засоби комунікації). Одразу після офіційного оголошення рішення журналісти можуть його коментувати.

Щороку відбувається зустріч-вечеря представників судів і ЗМІ. Суддям не забороняється давати інтерв’ю, але вони не повинні в ньому говорити про справи, які розглядалися чи розглядаються. Крім того, є своєрідний посібник, котрий допомагає в роботі зі ЗМІ.

США

Дуже близький до канадського рівень співробітництва ЗМІ та судочинства США. Проте журналісти у Сполучених Штатах Америки не мають права, порівняно з канадськими колегами, знайомитися з рішенням суду до початку його проголошення або проводити зйомку у федеральних судах. Висвітлення електронними ЗМІ перебігу кримінальних судових процесів у федеральних судах однозначно підпадає під заборону, що міститься у Федеральному правилі кримінального судочинства 53 – одному із правил кримінального судочинства, прийнятих ще 1946 року. У ньому сказано: «Суд не повинен дозволяти проведення фотографування у залі суду під час слухання справи та трансляцію слухання справи по радіо із залу суду».

На вересневій сесії 1990 року Конференція суддів ухвалила доповідь спеціального комітету з питання проведення зйомок у залі суду. У доповіді містилася рекомендація здійснити пілотну програму, в рамках якої електронним ЗМІ було б дозволено висвітлювати перебіг цивільних судових процесів у шести окружних та двох апеляційних судах. Конференція також піддала критиці заборону, що містилася в Кодексі поведінки, і ухвалила політику стосовно зйомок, яку було викладено в Директивах із судових політик та процедур. У новій політиці, викладеній у Директивах, сказано: «Суддя може дати дозвіл на радіотрансляцію, показ по телебаченню, запис і фотографування в залі суду та прилеглих до нього приміщеннях під час інвеститурних, натуралізаційних та інших церемоніальних процедур.

1. Сердюк О. В. Соціологічний підхід у сучасному правознавстві: пізнання соціальності права. – Х.: Яшма, 2007. – 320 с.
2. Буроменський М., Сердюк О., Підкуркова І. Суди у відносинах з журналістами та ЗМІ: Посібник для суддів. – Київ, 2008. – 64с.
3. Буроменський М., Сердюк О., Підкуркова І. Суди у відносинах з журналістами та ЗМІ: Посібник для суддів. – Київ, 2008. – 64с.
4. Шаповал А., Ганга В.. Міжнародний досвід висвітлення кримінального та цивільного судочинства - http://www.viche.info/journal/2523/

Також читайте у рубриці Медіаправо:

Доступ до публічної інформації. Огляд судової практики