У січні Брайан Дулі (Brian Dooley) з американської організації Human Rights First готувався до четвертої поїздки в Бахрейн у зв’язку з повстанням, що розпочалося там у лютому 2011 року. Він розповів Al Jazeera, що раніше ніколи не мав жодних проблем із тим, щоби потрапити до цієї країни.

Однак десь за тиждень до наміченого терміну, за словами Дулі, він отримав відповідь: «Не приїзди!». У розпорядженні Al Jazeera є копія листа, надісланого бахрейнським Міністерством із прав людини (Ministry of Human Rights). У ньому – прохання зачекати до кінця лютого – допоки національна комісія не завершить здійснювати рекомендації спонсорованої урядом Бахрейнської незалежної комісії з розслідувань (Bahrain Independent Commission of Inquiry – BICI).

«Люди готуються до серйозних подій і, ймовірно, в середині лютого відбудеться щось неладне», – розповів Дулі Al Jazeera телефоном зі США.

На 14 лютого припала перша річниця народного повстання проти монархії в острівній країні Перської затоки. Щоб відзначити її, активісти знову закликали до загального протесту (сили безпеки Бахрейну не дозволили маніфестантам 14 лютого зайняти головну площу столиці, на якій рік тому розпочалися акції протести, відео дивіться тут – MS).  

«Ймовірно, відбудуться масштабні акції, і не схоже, що уряд бачить інший спосіб упоратися з ними, окрім старими агресивним методами», – сказав Дулі.

«Досі бахрейнський уряд ніколи не відмовляв мені. Чому ж тепер мене не пускають? – запитує Дулі. – Можна припустити тільки одне: вони хочуть щось приховати».

Freedom House, інші американські неурядові організації отримали аналогічного листа з відмовою. Ричарду Соллому (Richard Sollom), заступнику директора «Лікарів за права людини» (Physicians for Human Rights), не дозволили в’їхати в країну, коли в січні він уже прилетів у бахрейнський аеропорт.

Ця політика, схоже, спрямована на обмеження діяльності не тільки спостерігачів за дотриманням прав людини, а й закордонних журналістів. Торік у середині березня було запроваджено військовий стан, і багатьох місцевих репортерів арештували або ж змусили емігрувати. Більшості іноземних журналістів, які перебували на той час у Бахрейні, було запропоновано покинути країну.

Відтоді уряд не провадив послідовного курсу стосовно надання віз. Часто вони були чинними лише протягом декількох днів чи журналістам узагалі відмовляли у візах.

Al Jazeera подавала нещодавно заявку на отримання візи терміном на тиждень для висвітлення подій, пов’язаних із першою річницею повстання. У відповіді йшлося: «Через великий обсяг заявок ми не зможемо надати вам візу на вказаний час».

Кореспондент New York Times Нік Кристоф (Nick Kristoff) повідомив у твітері: «У Бахрейн не впускають не тільки мене, а загалом журналістів, щоб мати більшу свободу чинити розправи».

Управління у справах інформації (IAA) не відповіло на запит Al Jazeera надати коментар, однак підтвердило у твітері, що звернулося з проханням до деяких ЗМІ відкласти візит. Під приводом того, щоби «гарантувати журналістам безпеку і можливості для інтерв’ю з ключовими фігурами».

IAA уклало список ЗМІ, що матимуть доступ до Бахрейну, включивши до нього BBC, Financial Times та інформаційні агентства – такі, як Reuters і Associated Press. Проте Agence France Presse повідомило, що йому не буде дозволено в’їзд. «Бахрейнська влада відхилила прохання надати візу Agence France-Presse для висвітлення першої річниці очолюваного шиїтами демократичного руху, що його було жорстоко придушено», – повідомили з Парижа.

Кореспонденти New York Times, Wall Street Journal, Christian Science Monitor і британського Channel Four повідомили, що їхні заявки відхилено.

Відмовляючи у в’їзді в країну, уряд Бахрейну водночас переходить у наступ, наймаючи західні фірми по зв’язках із громадськістю для відбілювання свого іміджу за кордоном.

Наприкінці січня британська The Guardian опублікувала на сайті колонку «Бахрейн не збагнув, що таке реформи. Чому ж його Гран-прі рухається вперед?». Співавтори статті, Набіл Раджаб (Nabil Rajab) і Джон Лаббок (John Lubbock) з Бахрейнського центру з прав людини (Bahrain Center for Human Rights), закликали Міжнародну автомобільну федерацію (FIA) – керівний орган «Формули-1» скасувати заплановані на квітень автоперегони в Бахрейні допоки уряд цієї країни не припинить порушувати права людини. У статті містилося звинувачення на адресу керівника будівництва перегонової траси з питань безпеки у тому, що він знущається зі своїх співробітників. Через декілька годин після публікації The Guardian тихцем вилучила матеріал, замінивши його поясненням: «Цю статтю було знято 30 січня 2012 року до завершення розслідування».

Невдовзі Лаббок твітив: «Мабуть, The Guardian погрожує якась бахрейнська піар-компанія стосовно деяких звинувачень, які  ми висунули». The Guardian не відповіла на запит Al Jazeera прокоментувати те, що сталося.

Зате це зробив Лоуренс Джоунз (Lawrence Jones) з базованої в Лондоні піар-компанії Dragon Associates.

«Є значні неточності, на які ми вказали (The Guardian)», – сказав він, підтвердивши, що статтю таки вилучили. На запитання, чи був уряд Бахрейну клієнтом Dragon Associates, Джоунз відповів: «декілька місяців тому» фірма укладала договір із бахрейнською компанією.

Як не дивно, редактор сайту Comment is Free газети The Guardian Брайан Вітейкер (Brian Whitaker) постійно відстежував контракти, які уряд Бахрейну укладав із низкою західних піар-компаній, щоб обілити власний імідж. На своєму блозі al-bab.com він ретельно документував стосунки між Бахрейном і піар-компаніями – такими, як базована у США Qorvis Communications.

Вітейкер, зокрема, повідомив, що Тома Сквітьєрі (Tom Squitieri), колишнього репортера газети USA Today, який подав у відставку після привласнення цитат із інших газет, Qorvis Communications найняла аналітиком. Невдовзі він написав низку колонок на підтримку бахрейнського режиму на популярних сайтах Huffington Post і Foreign Policy Blogs.

Згідно з чинним у США законом про реєстрацію її іноземних агентів, Qorvis Communications розкрила контракт із урядом Бахрейну на щомісячну суму 40 тисяч доларів, що був чинний із квітня по вересень минулого року. Це одна з низки західних піар-компаній, які наймав бахрейнський уряд. Метт Лауер (Matt Lauer), партнер Qorvis Communications, інформував в електронному повідомленні PRNewser: «Ми сприяємо поширенню інформації про позитивну роботу, яку проводить уряд (Бахрейну)».

У статті «Як Бахрейн опрацьовує Вашингтон», вміщеній на сайті Salon.com, журналіст Кен Сільверстейн (Ken Silverstein) підкреслював: як внутрішні, так і закордонні клієнти використовують американські компанії зі зв’язків із громадськістю чи з лобіювання інтересів. «Тактика та ж сама, – пише Сільверстейн, – впливати на ЗМІ та на громадську думку, наймати тих американців, які формують громадську думку, вкладаючи їм у вуста свої тези».

Коли уряди Тунісу та Лівії почали придушувати повстання, піар-компанії Washington Media Group та Monitor Company Group відмовилися від контрактів зі своїми клієнтами. Оскільки військова рада, що правила в Єгипті, постійно вдавалася до насильства проти демонстрантів, у січні вашингтонська лобістська група PLM кинула її.

Однак піар-компанії зберегли лояльність урядові Бахрейну. Chan’ad Bahraini – популярний блог, що зосереджує увагу на цій країні, уклав список десяти піар-компаній, які наймав бахрейнський уряд, відколи почав розганяти демонстрації. На відміну від своїх колег, пов’язаних із Тунісом та Лівією, ніхто, схоже, не кинув уряд Бахрейну.

Протягом останніх місяців піар-наступ, схоже, на піднесенні. Уряд намагається утримати не тільки право на автоперегони за «Формулою-1», а й військовий контракт зі Сполученими Штатами на суму 53 млн доларів, виконання якого було відкладено завдяки зусиллям сенатора Рона Вайдена (Ron Wyden) з Ореґона та конгресмена Джима Макговерна (Jim McGovern) з Массачусетса.

Під час телефонної прес-конференції Макговерн сказав, що «бахрейнський уряд зробив лише обмежені кроки з поліпшення прав людини. Судячи з усього, цього недостатньо, аби виправдати будь-який продаж Бахрейну американської військової техніки».

«Ми повинні дати зрозуміти, що не матимемо нормальних відносин, а бізнесу як зазвичай не буде, якщо порушення прав людини триватимуть», – додав Макговерн.

У столиці Бахрейну Манамі під час акції протесту арештували, а наступного ранку депортували з країни двох американських борців за права людини. Міністерство внутрішніх справ повідомило: громадяни держав, які вимагали від громадян Бахрейну передчасного отримання віз, зіткнуться з політикою взаємності і не матимуть більше шансів отримувати візи після прибуття в країну, якщо вони вже були тут раніше.

Після того, як багатьох місцевих журналістів, котрі брали участь у повстанні 14 лютого чи повідомляли про нього, арештували або змусили емігрувати, «Репортери без кордонів» відвели Бахрейну 2011 року за індексом свободи преси 173-тє місце серед 179 країн світу. Однак уряду важко було замовчати придушення переважно беззбройного демократичного повстання, зважаючи на метких у соціальних мережах активістів, озброєних мобільними телефонами та іншими пристроями запису. На сайтах YouTube, Twitter і Facebook майже щодня завантажувалися відео та знімки, що документували поліцейські репресії.

У зв’язку з першою річницею повстання минулого вівторка по всій країні відбувалися протести. Тож малоймовірно, що зусилля відокремити правителів Бахрейну від того, що останнім часом стало знайомим іміджем режиму, який чіпляється за владу, не виявляться марними.

Джерело: Al Jazeera

Переклад: Аркадій Сидорук